1. Схвалити Концепцію комунікації у сфері гендерної рівності, що додається.

2. Міністерству культури та інформаційної політики разом із заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити та подати у тримісячний строк Кабінетові Міністрів України план заходів з реалізації Концепції, схваленої цим розпорядженням.

Невід’ємним елементом становлення України як держави, що дотримується демократичних принципів і поважає права людини та основоположні свободи, є забезпечення ґендерної рівності в усіх сферах суспільного життя.

Рівність прав жінок і чоловіків є одним з фундаментальних принципів Статуту Організації Об’єднаних Націй.

Україна приєдналася до Пекінської декларації та Платформи дій, прийнятих на четвертій Всесвітній конференції ООН із становища жінок 15 вересня 1995 р., ратифікувала ключові договори з прав людини включно з Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1980) та її Факультативним Протоколом.

Підписана у 2014 році Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, зобов’язує до забезпечення ґендерної рівності та рівних можливостей для жінок і чоловіків у сфері зайнятості, освіти та навчання, економічної та суспільної діяльності, а також у процесі прийняття рішень.

Формування та покращення розуміння суспільством завдань державної політики у напрямі ґендерної рівності сприяє досягненню Глобальних цілей сталого розвитку, проголошених ООН (резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 25 вересня 2015 р. № 70/1) і підтриманих Україною відповідно до Указу Президента України від 30 вересня 2019 р. № 722 "Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року".

Рівність прав жінок і чоловіків закріплена Конституцією України.

Прийнято ряд нормативно-правових актів, що заклали основу для формування політики досягнення гендерної рівності, фундаментальним серед яких є прийнятий 2005 року Закон України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" . Ґендерний компонент включено до Річної національної програми під егідою Комісії Україна-НАТО, розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 р. № 474, яким схвалено Стратегію реформування державного управління України на період до 2021 року (Офіційний вісник України, 2016 р., № 55, ст. 1919; 2019 р., № 14, ст. 509), розпорядження Кабінету Міністрів України від 8 лютого 2017 р. № 142, яким схвалено Стратегію реформування системи управління державними фінансами на 2017-2020 роки (Офіційний вісник України, 2017 р., № 23, ст. 659). Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2018 р. № 273 затверджено Державну соціальну програму забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року (Офіційний вісник України, 2018 р., № 33, ст. 1165), розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2016 р. № 113 затверджено Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 "Жінки, мир, безпека" на період до 2020 року (Офіційний вісник України, 2016 р., № 18, ст. 748; 2018 р., № 72, ст. 2443), розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 вересня 2018 р. № 634 затверджено Національний план дій з виконання рекомендацій, викладених у заключних зауваженнях Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок до восьмої періодичної доповіді України про виконання Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок на період до 2021 року.

Розширено доступ жінок до більш як 450 професій та посад шляхом усунення дискримінаційних норм, зокрема у сфері безпеки та оборони.

Інтенсивно розвивається громадський рух з тематики ґендерної рівності. Діяльність громадських об’єднань, акції та кампанії, в тому числі в Інтернеті, демонструють запит суспільства на якісні зміни. 77 відсотків населення України (81 відсоток жінок і 73 відсотки чоловіків) вважають рівність жінок і чоловіків важливою. Поступово збільшується висвітлення питань ґендерної рівності у засобах масової інформації.

За даними Глобального звіту Світового економічного форуму, Україна у 2019 році посіла 59 місце (із 153 країн) за показником індексу ґендерного розриву.

Присутні в суспільному житті прояви нерівності, дискримінації за ознакою статі, сексизму, насильства за ознакою статі, сексуальних домагань, ґендерні стереотипи в українському суспільстві нерідко замовчуються, що є негативною тенденцією. Разом із наявністю в Україні потужного жіночого руху і жіночих організацій необхідно визнати недостатньою кількість організацій, які зосереджуються на захисті прав чоловіків, що може бути наслідком практичної відсутності у публічному дискурсі питання про дискримінацію чоловіків.

Доволі поширеним є також хибне переконання, що ґендерна тематика стосується лише жінок. Чоловіки так само зазнають дискримінації у реалізації певних прав або стають жертвами домашнього насильства, що нечасто стає загальновідомим та рідко висвітлюється у засобах масової інформації як соціальна проблема, адже у суспільстві все ще присутній стереотип про "справжнього чоловіка", який не скаржиться на особисті життєві негаразди, не звертається до лікарів, не повідомляє, у тому числі правоохоронним органам, про випадки застосування до нього психологічного або фізичного насильства з боку жінок. Тож якщо питання дискримінації жінок завдяки скоординованим зусиллям держави та громадянського суспільства є на порядку денному, то питання дискримінації чоловіків не отримують належної уваги.

Хибною є також думка, що ґендерна рівність зводиться до утвердження прав жінок щодо реалізації себе на ринку праці чи у політиці. Необхідним є комунікування цієї проблеми як проблеми вибору жінки і чоловіка, при якому самодостатнім є будь-яке законне бажання жінки або чоловіка всупереч суспільно прийнятим стереотипам щодо професії, соціальної ролі, типів поведінки. У суспільстві на даний час часто бракує розуміння, що жінка або чоловік, які обрали для себе основний шлях у житті через кар’єру або виховання дітей, мають право на повагу та свободу від упереджень незалежно від змісту цього вибору.

Існують в суспільстві і переконання в тому, що жінки і чоловіки не обмежені або не позбавлені своїх прав в Україні, що обумовлене недостатньою обізнаністю українського суспільства про ситуацію та відповідні статистичні дані, які демонструють, де і в якому обсязі існують ґендерні проблеми.

Украй небезпечним чинником є надзвичайно велика кількість сексистського та дискримінаційного контенту в інформаційному, зокрема телевізійному, просторі, у тому числі сексистської реклами.

Рекомендаціями Комітету міністрів Ради Європи державам-членам CM/Rec(2019)1 від 27 березня 2019 р. щодо запобігання сексизму та боротьби з ним сексизм визначено як будь-які дії, жест, візуальний прояв, вимовлені або написані слова, практику або поведінку, в основі яких лежить ідея про те, що людина або група людей гірші через свою стать, та які проявляються в публічній або приватній сфері, у мережі або поза нею і скеровані на (або спричиняють):

порушення власної гідності або прав людини чи групи людей;

фізичну, сексуальну, психологічну або соціально-економічну шкоду або страждання особи чи групи осіб;

створення загрозливого, ворожого, принизливого або образливого середовища;

перешкоджання незалежності або повноцінному здійсненню прав людини з боку особи чи групи осіб;

підтримку та посилення ґендерних стереотипів.

Хибною є думка, що риторика гендерних питань прирівнюється до захисту тієї чи іншої суспільної групи або дотримання нею привілеїв, однак питання гендерної рівності стосується усього суспільства. Натомість проблема ґендерної рівності стосується всього суспільства.

Наявні в суспільстві ґендерні стереотипи відображаються, наприклад, у внутрішній управлінській та організаційній практиці наукових установ і закладів освіти, освітній діяльності, наповнюваності педагогічного, науково-педагогічного складу. Галузь освіти є фемінізованою - жінок у ній більше 70 відсотків. Кількість чоловіків і жінок неоднакова на різних рівнях управління освітою. У закладах вищої освіти близько 50 відсотків науково-педагогічного складу становлять чоловіки, у закладах дошкільної освіти працюють майже виключно жінки. У сфері освіти наявні приховані та відкриті елементи дискримінації за ознакою статі. Йдеться про зміст навчальних предметів та навчально-методичної літератури, культуру взаємовідносин, стиль викладання та педагогічного спілкування, упередженість в оцінюванні навчальних та професійних результатів суб’єктів освітнього процесу та здобувачів освіти, мовленнєвий/мовний сексизм.

Хоча жінки в цілому мають високий рівень освіти, вони недостатньо представлені у вищих ланках секторів праці, у суспільному житті та в політиці. Станом на ІІІ квартал 2019 р. ґендерний розрив в оплаті праці становив 24,3 відсотка на користь чоловіків. За даними дослідження "Топ-10 ґендерної політики", проведеного Мінсоцполітики, Комітетом Верховної Ради України з питань прав людини та громадськими об’єднаннями за підтримки Відділу демократії і врядування Місії USAID, жінки володіють лише 5-10 відсотками економічних ресурсів. У приватному бізнесі жінки володіють 30 відсотками малих, 12,7 середніх і лише 13 відсотками великих підприємств.

Середньостатистична тривалість життя українських чоловіків на 10-12 років коротша, ніж жінок. Також чоловіки більш схильні до скоєння завершених суїцидів на відміну від жінок. Порушення репродуктивного та статевого здоров’я унеможливлюють материнство/батьківство значної кількості жінок і чоловіків репродуктивного віку. Статевий розподіл засуджених свідчить, що 90 відсотків ув’язнених, які перебувають в установах Державної кримінально-виконавчої служби, - це чоловіки. Під час розлучення дитина найчастіше залишається з матір’ю і право на спілкування батька з дитиною часто порушується. Чоловіки, які йдуть у відпустку по догляду за дитиною, рідко зустрічають підтримку керівництва та колег.

Нерозв’язані ґендерні проблеми українського суспільства ускладнюються ще і наявністю збройної агресії та тимчасовою окупацією частини Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя з боку Російської Федерації. Зафіксовані випадки сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. Гібридна агресія Російської Федерації сприяє активному використанню та популяризації ґендерних стереотипів з метою маргіналізації прав людини, радикалізації суспільства з використанням тематики гендерної рівності створенню перешкод для участі жінок у соціальному та політичному житті, у тому числі в секторі безпеки і оборони. У контексті гібридної агресії використовується хибна маніпуляція, що ґендерна рівність представляє загрозу традиційним українським цінностям.

Представлення матеріалів про жінок у засобах масової інформації залишається досить стереотипним та дискримінаційним. Зокрема, за даними моніторингу новин восьми загальнонаціональних телеканалів, десяти загальноукраїнських Інтернет-видань та семи друкованих видань, який було проведено громадськими організаціями "Інститут масової інформації" та "Детектор медіа" у жовтні 2017 р. на замовлення Національного демократичного інституту, про жінок засоби масової інформації готують матеріали втричі рідше, ніж про чоловіків (в середньому лише у 27 відсотках випадків). У ролі експертів журналісти залучають жінок ще менше - лише у 19 відсотках випадків (тобто тільки у кожному п’ятому матеріалі). Найчастіше жінки коментують соціальні теми, виступають учасниками кримінальної хроніки або "жовтих" новин, у той час як чоловіки коментують політичні та економічні теми. Найменше жінки представлені в Інтернет-виданнях (лише в 13 відсотках новин жінки виступають як учасники і в 15 відсотках як експерти), найбільше - у пресі (учасники 35 відсотків матеріалів, експерти 22 відсотків матеріалів).

Динаміка зберігається і в 2020 році. Зокрема, за даними моніторингу ґендерного балансу в Інтернет-виданнях, який було проведено громадською організацією "Інститут масової інформації", після збільшення присутності жінок-експертів в 2018-2019 роках до 24 відсотків у II кварталі 2020 р. жінки-експерти коментували у середньому лише 18 відсотків матеріалів. Що стосується учасниць в матеріалах Інтернет-видань, то спостерігається певна позитивна динаміка - 28-29 відсотків жінок протягом 2018-2020 років.

У зв’язку з викладеним та на виконання пункту 24 Національного плану дій з виконання рекомендацій, викладених у заключних зауваженнях Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок до восьмої періодичної доповіді України про виконання Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок на період до 2021 року , затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 вересня 2018 р. № 634, розроблено Концепцію комунікації у сфері ґендерної рівності (далі - Концепція).

Концепція спрямована на створення майбутнього, у якому кожна жінка та чоловік, що проживають в Україні, користуються рівними правами та можливостями, які необхідні для повноцінної участі в усіх сферах суспільного життя, без дискримінації, насильства та експлуатації.

Метою Концепції є покращення розуміння в суспільстві суті та завдань державної ґендерної політики та сприйняття її як невід’ємної складової демократичної та правової держави.