1. Схвалити Державну стратегію розвитку системи протитуберкульозної медичної допомоги населенню, що додається.

2. Міністерству охорони здоров’я разом із заінтересованими центральними та місцевими органами виконавчої влади у тримісячний строк розробити та подати в установленому порядку Кабінетові Міністрів України проект плану заходів щодо реалізації Стратегії, схваленої цим розпорядженням.

Україна є однією з десяти країн з найвищими показниками захворюваності на мультирезистентний туберкульоз у світі. Не зважаючи на наявність в країні значного досвіду щодо впровадження найкращих міжнародних підходів і послуг у рамках протидії епідемії туберкульозу, результати аналізу ситуації свідчать про наявність значних функціональних недоліків у системі надання протитуберкульозної медичної допомоги населенню.

Серед основних причин напруженої ситуації з туберкульозом в Україні слід відзначити низький рівень ефективності лікування. Причинами зазначеної проблеми є прогалини в організації раннього виявлення туберкульозу та діагностики стійкості мікобактерії до протитуберкульозних препаратів, недоліки у забезпеченні прихильності до профілактики, раннього виявлення та лікування туберкульозу серед населення. Зазначені причини виникають внаслідок низького рівня поінформованості населення про туберкульоз, відсутності в достатньому обсязі послуг із психосоціальної підтримки пацієнтів з туберкульозом, а також через недостатньо швидке впровадження нових препаратів та схем, рекомендованих Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ), що обмежувало до 2019 року можливості лікарів призначати ефективну схему лікування пацієнтам, хворим на туберкульоз з розширеною резистентністю.

У контексті досягнення стратегічних цілей відповідно до концепції Глобальних цілей сталого розвитку ООН стосовно подолання туберкульозу до 2030 року та досягнення цільових індикаторів ліквідації туберкульозу до 2035 року, визначених стратегією Всесвітньої організації охорони здоров’я "The End TB", в Україні вдалося досягти певних результатів.

З урахуванням динаміки зниження абсолютного числа смертей (у середньому 8,3 відсотка на рік) та захворюваності на туберкульоз (в середньому 3,9 відсотка на рік) за 2015-2018 роки у 2020 році вдасться зменшити захворюваність на туберкульоз принаймні на 18,4 відсотка, а абсолютне число смертей від туберкульозу на 36,9 відсотка.

Серед основних ризиків, що можуть погіршити позитивну динаміку в Україні щодо подолання туберкульозу, є ризики недовиявлення випадків туберкульозу, поширення стійких до ліків форм туберкульозу та ко-інфекції (туберкульоз/ВІЛ-інфекції).

За даними ВООЗ, в Україні щороку своєчасно не виявлені близько 23 відсотків випадків туберкульозу, що є причиною подальшого його поширення серед населення поряд з випадками перерваного та невдалого лікування.

На сьогодні домогосподарства можуть потерпати від катастрофічних витрат, пов’язаних з туберкульозом, хоча в більшості випадків протитуберкульозна медична допомога є безоплатною для пацієнтів.

При цьому реалізація реформи системи протитуберкульозної медичної допомоги населенню передбачалася також у рамках виконання Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012-2016 роки, затвердженої Законом України від 16 жовтня 2012 р. № 5451-VI. Однак внаслідок відсутності чіткого плану реформування загальної системи охорони здоров’я, збереження попередніх механізмів фінансування, пасивного супротиву працівників системи, в тому числі протитуберкульозної служби, реформування не відбулося, а підходи та стереотипи щодо надання протитуберкульозної медичної допомоги населенню надалі значною мірою базуються на принципі ізоляції хворого від суспільства в умовах стаціонару, що пов’язане з вертикальною відокремленою структурою системи протитуберкульозної медичної допомоги населенню, а також з недостатньою її інтеграцією в загальну систему медичної допомоги.

Результати попередньої оцінки ситуації свідчать, що основним мотивом супротиву працівників системи протитуберкульозної медичної допомоги є наявність таких невирішених питань:

фінансування медичних послуг з амбулаторного лікування туберкульозу залежить від чисельності населення і демографічних характеристик території охоплення, а система фінансування недостатньо стимулює переведення пацієнтів на амбулаторне лікування, адже протитуберкульозний заклад потенційно може втратити кошти від зменшення кількості госпіталізацій;

фінансування протитуберкульозних закладів розраховується насамперед виходячи з кількості ліжок у стаціонарі і рівня їх заповнюваності.

Наявні підходи до госпіталізації хворих на туберкульоз відповідно до стандарту медичної допомоги при туберкульозі і механізми фінансування охорони здоров’я дозволяють тривале стаціонарне лікування за рішенням фтизіатрів. Як наслідок - поширена тривала та часто необґрунтована госпіталізація, яка разом з недостатнім рівнем впровадження компонентів інфекційного контролю сприяє передачі стійких до ліків форм туберкульозу серед пацієнтів і працівників закладів охорони здоров’я в умовах стаціонарів.

Метою цієї Стратегії є створення до 2023 року нової моделі профілактики, раннього виявлення туберкульозу та надання медичної допомоги хворим на туберкульоз, що спрямована на задоволення потреб населення у медичних послугах та послугах громадського здоров’я.

Стратегічними цілями Стратегії є:

запровадження нових підходів до організації надання протитуберкульозної медичної допомоги населенню;

впровадження ефективних профілактичних протитуберкульозних заходів;

удосконалення механізмів виявлення та діагностики туберкульозу;

оптимізація мережі лабораторій у системі протитуберкульозної медичної допомоги населенню;

запровадження нових підходів до лікування туберкульозу;

інтеграція протитуберкульозної медичної допомоги населенню та наукової діяльності;

розвиток кадрових ресурсів у системі надання протитуберкульозної медичної допомоги населенню;

впровадження міжсекторального підходу до питань протидії захворюванню на туберкульоз;

впровадження інформаційних систем охорони здоров’я;

впровадження нової моделі фінансування системи надання протитуберкульозної медичної допомоги населенню.

Стратегію передбачається реалізувати протягом 2020-2023 років.

Основними шляхами і способами забезпечення розвитку системи протитуберкульозної медичної допомоги населенню є:

запровадження нових підходів до організації надання протитуберкульозної медичної допомоги населенню, що передбачає:

- запровадження стандартів медичної допомоги хворим на туберкульоз та критеріїв укладення контрактів НСЗУ із закладами охорони здоров’я, що надають протитуберкульозну медичну допомогу населенню, з визначенням пакета медичних послуг (діагностика, стаціонарне лікування, координація протитуберкульозних заходів, консультативна допомога) та вимог до надання таких послуг у межах програми медичних гарантій;

- внесення змін до нормативно-правової бази у частині забезпечення профілактики, виявлення, проведення діагностики та амбулаторного лікування туберкульозу, супроводу хворих на туберкульоз на рівні провайдерів первинної медичної допомоги із забезпеченням інформування закладу громадського здоров’я про випадок/підозру на туберкульоз, контрольованого лікування, моніторингу лікування, фармакологічного нагляду, психосоціальної підтримки пацієнтів за умови координації з регіональною фтизіатричною службою із залученням різних провайдерів медичних послуг та послуг громадського здоров’я, що можуть провадити таку діяльність;

- здійснення заходів з реорганізації регіональних протитуберкульозних закладів, що включає злиття всіх протитуберкульозних закладів області в єдиний в області протитуберкульозний заклад, що має статус регіонального фтизіопульмонологічного медичного центру (далі - регіональний центр), створений як комунальне некомерційне підприємство, що надає і координує протитуберкульозну медичну допомогу населенню в області;

- забезпечення нормативно-правового регулювання для створення єдиної системи протитуберкульозної медичної допомоги населенню, включаючи інтеграцію послуг з протитуберкульозної медичної допомоги населенню, що надаються протитуберкульозними закладами охорони здоров’я відомчої підпорядкованості, до регіональних систем протитуберкульозної медичної допомоги населенню;

- приведення матеріально-технічної бази регіональних центрів у відповідність з вимогами стандарту інфекційного контролю, укомплектування необхідними кадрами та створення можливостей для надання ними лікувально-діагностичних послуг у повному обсязі із включенням таких вимог до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики;

- створення системи реабілітації хворих на туберкульоз, що включає як соціальну, так і медичну реабілітацію, кінцевою метою якої є реінтеграція хворого на туберкульоз у суспільство, з розробленням відповідної нормативно-правової бази;

- внесення змін до клінічних протоколів на підставі доказової медицини для формування номенклатури закупівлі протитуберкульозних препаратів на національному рівні за рахунок коштів державного бюджету для всіх надавачів послуг у системі протитуберкульозної медичної допомоги населенню, включаючи Національну академію медичних наук та Державну кримінально-виконавчу службу;

- розроблення механізму передачі протитуберкульозних препаратів, що закуповуються централізовано за кошти державного бюджету, з регіонального центра до місця амбулаторного лікування пацієнта з туберкульозом, що передбачає транспортування протитуберкульозних препаратів регіональним центром до аптечних складів багатопрофільних лікарень інтенсивної терапії першого і/або другого рівня, з яких медичні працівники первинної ланки медичної допомоги отримують протитуберкульозні препарати для пацієнтів з туберкульозом, які перебувають на амбулаторному лікуванні;

- запровадження у регіональних центрах посад міжрайонних фтизіатрів залежно від епідемічної ситуації для організації амбулаторного лікування пацієнтів з туберкульозом та координації діяльності заходів протитуберкульозної медичної допомоги населенню за територіальним принципом та у взаємодії з первинною ланкою медичної допомоги;

впровадження ефективних профілактичних протитуберкульозних заходів, що передбачає:

- відновлення довіри населення до системи охорони здоров’я загалом шляхом підвищення рівня доступності та якості медичних послуг, що надаються закладами первинної ланки медичної допомоги. Ключовим завданням для амбулаторної моделі лікування туберкульозу є залучення до зазначеного процесу соціально вразливих груп населення, які мають перешкоди до медичних послуг та підвищений ризик розвитку туберкульозу (безробітні, переселенці, мігранти, безхатченки, особи з алко- та наркозалежністю, малозабезпечені та ізольовані національні та/або релігійні спільноти), шляхом надання безоплатних медичних послуг відповідно до програми медичних гарантій та виконання регіональних/ національних/ міжнародних програм боротьби з туберкульозом;

- проведення працівниками пологових будинків та закладів первинної медичної допомоги профілактичних щеплень проти туберкульозу імунобіологічними препаратами (вакцинами), які закуплені за кошти державного бюджету;

- здійснення діагностики і лікування латентної туберкульозної інфекції, а також виявлення та обстеження контактних щодо туберкульозу осіб;

- проведення заходів, які дають змогу закуповувати за рахунок коштів державного бюджету та постачати з національного на регіональний рівень закладам охорони здоров’я відповідно до сформованої потреби протитуберкульозні препарати для лікування латентної туберкульозної інфекції та профілактичного лікування туберкульозу;

- урегулювання питання щодо здійснення працівниками закладів громадського здоров’я координації заходів із зміцнення здоров’я населення та первинної профілактики туберкульозу в рамках фінансування, виділеного на відповідну сферу, що включає:

популяризацію здорового способу життя;

безперервне та постійне інформування населення з питань профілактики, раннього виявлення туберкульозу через систему дошкільної та загальної середньої освіти і систему громадського здоров’я;

залучення соціальних служб, неурядових організацій та центрів зайнятості до соціальної реабілітації та реінтеграції осіб, які потрапили до складних життєвих обставин (безпритульні, безробітні, малозабезпечені, переселенці, особи, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, особи з алкогольною і/або хімічною залежністю);

проведення та оприлюднення аналітичних оцінок щодо дотримання роботодавцем законодавства у сфері охорони праці стосовно забезпечення належних умов праці, відпочинку, рівня оплати праці працівникам, профілактики професійних захворювань;

удосконалення механізмів виявлення та діагностики туберкульозу, що передбачає:

- затвердження алгоритмів виявлення і діагностики туберкульозу, які базуються на сучасних міжнародних підходах, та забезпечення гнучкого механізму їх постійного оновлення;

- визначення переліку послуг та діагностичних процедур з виявлення і діагностики туберкульозу для кожного рівня надання медичної допомоги із внесенням відповідних змін до порядків надання медичної допомоги;

- включення послуг з виявлення і діагностики туберкульозу на всіх рівнях надання медичної допомоги до програми медичних гарантій;