1. Схвалити Концепцію Загальнодержавної цільової програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2018-2021 роки, що додається.

Визначити Міністерство охорони здоров’я замовником Програми.

2. Міністерству охорони здоров’я разом із заінтересованими органами виконавчої влади у двомісячний строк розробити і подати на розгляд Кабінету Міністрів України проект Загальнодержавної цільової програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2018-2021 роки.

Питання протидії туберкульозу в Україні є одним з пріоритетних напрямів державної політики у сфері охорони здоров’я і соціального розвитку. Боротьба з туберкульозом є предметом міжнародних зобов’язань України в частині виконання положень Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони.

Україна є активним членом ВООЗ, яка в 2015 році схвалила глобальну стратегію "Покласти край туберкульозу" та план дій щодо боротьби з туберкульозом для Європейського регіону на 2016-2020 роки.

Зростання захворюваності на туберкульоз, що спостерігалося в країні з 1998 року, зупинено у 2004 році і починаючи з 2007 року його показники знижено. За даними ВООЗ, в Україні поширеність і захворюваність на туберкульоз з 2007 року мають тенденцію до зниження щороку в середньому на 4,4 відсотка і 3,3 відсотка відповідно.

Розрахункова захворюваність на туберкульоз у 2016 році становила 87 на 100 тис. населення, проте, за статистичними даними, захворюваність на туберкульоз становить 67,6 на 100 тис. населення. Таким чином, в Україні щороку своєчасно не виявляють приблизно 22,5 відсотка випадків захворювання на туберкульоз, що є сприятливим для подальшого його поширення серед населення. Поточний показник поширеності туберкульозу становить 82,1 на 100 тис. населення, що майже у три рази перевищує показник цільових завдань, визначених глобальним планом дій "Зупинити туберкульоз".

У 2014 році Україна вперше ввійшла до п’ятірки країн світу з найвищим показником мультирезистентного туберкульозу. Протягом останніх років спостерігається зростання кількості випадків мультирезистентного туберкульозу з 3482 у 2009 році до 7778 у 2016 році. Це частково пов’язано із впровадженням сучасних молекулярно-генетичних методів діагностики та значною мірою обумовлено неналежною організацією лікування хворих на туберкульоз з переважним лікуванням в умовах стаціонару, що сприяло внутрішньолікарняному інфікуванню хворих на туберкульоз резистентними до протитуберкульозних препаратів штамами мікобактерії туберкульозу, дефіцитом у забезпеченні протитуберкульозними препаратами для хворих на мультирезистентний туберкульоз та туберкульоз з розширеною резистентністю, недостатнім безпосереднім контролем за лікуванням, відсутністю системи соціально-психологічної підтримки хворих під час лікування та управління побічними реакціями на протитуберкульозні препарати.

За результатами першого національного епідеміологічного дослідження щодо хіміорезистентного туберкульозу в Україні рівень мультирезистентного туберкульозу серед хворих, яким вперше встановлено діагноз туберкульозу, становить 24,1 відсотка та 58,1 відсотка - серед хворих з повторними випадками туберкульозу. Проте згідно із статистичними даними рівень мультирезистентного туберкульозу помітно нижчий порівняно з результатами аналізу медикаментозної стійкості, що вказує на недостатній рівень доступності для хворих на туберкульоз до сучасних методів діагностики та потребує забезпечення стовідсоткового охоплення діагностикою за допомогою сучасних молекулярно-генетичних методів.

Також зростає кількість випадків майже невиліковного туберкульозу з розширеною резистентністю до протитуберкульозних препаратів, їх частка становить 14,7 відсотка загальної кількості хворих на мультирезистентний туберкульоз у 2016 році.

Однією з основних причин високого показника туберкульозу/мультирезистентного туберкульозу в Україні є низька ефективність лікування серед нових випадків і рецидивів, що становить 74,2 відсотка та є другим найнижчим результатом лікування в Європейському регіоні. Результат успішного лікування мультирезистентного туберкульозу також є одним з найнижчих в Європейському регіоні та становить 46 відсотків. Це зумовлено насамперед дефіцитом у забезпеченні протитуберкульозними препаратами для хворих на мультирезистентний туберкульоз та туберкульоз з розширеною резистентністю, неналежним рівнем виявлення та лікування побічних реакцій на протитуберкульозні препарати, відсутністю системи соціально-психологічної підтримки хворих під час лікування туберкульозу.

Одночасно з поширенням епідемії вірусу імунодефіциту людини (далі - ВІЛ-інфекція/СНІД) спостерігається високий рівень захворюваності на туберкульоз у поєднанні з ВІЛ-інфекцією/СНІДом, що становить 13,2 на 100 тис. населення у 2016 році при розрахунковому показнику 20 на 100 тис., що свідчить про низький рівень діагностики туберкульозу у ВІЛ-інфікованих осіб. Відзначається низький рівень охоплення пацієнтів з ко-інфекцією - туберкульозом та ВІЛ-інфекцією/СНІДом антиретровірусною терапією та профілактичним лікуванням ко-тримоксазолом - 75,9 відсотка та 82,4 відсотка відповідно.

Ускладнюється ситуація щодо туберкульозу і посиленням внутрішніх міграційних процесів населення з Донецької та Луганської областей, в яких до конфлікту було зосереджено приблизно 15 відсотків усіх хворих на туберкульоз в країні. Серед загальної кількості хворих на туберкульоз серед внутрішньо переміщених осіб значна частина перериває лікування (5-25 відсотків). Особливої уваги потребує питання щодо поширення серед внутрішньо переміщених осіб мультирезистентного туберкульозу (35,6 відсотка) та туберкульозу з розширеною резистентністю (4,9 відсотка), туберкульозу у поєднанні з ВІЛ-інфекцією/СНІДом (20,7 відсотка).

Сьогодні проблема туберкульозу є проблемою загальнодержавного масштабу, тому виникла необхідність впровадження комплексного підходу до формування та реалізації державної політики у сфері протидії туберкульозу.

Високий рівень захворюваності на туберкульоз в Україні викликаний недостатньою підтримкою заходів із подолання епідемії на національному та регіональному рівні.

Високий рівень захворюваності на туберкульоз та поширення мультирезистентного туберкульозу спричинені, зокрема:

неефективним використанням коштів для фінансування заходів з протидії туберкульозу, що витрачаються на утримання існуючої мережі протитуберкульозних закладів із надмірною кількістю ліжок, що перебувають у незадовільному стані (30 відсотків будівель відповідають санітарним нормам і правилам, решта потребує значних фінансових витрат на їх реконструкцію, ремонт або нове будівництво), без належного дотримання принципів інфекційного контролю за туберкульозом, що сприяє внутрішньолікарняному поширенню хіміорезистентних форм туберкульозу;

недостатнім кадровим потенціалом у сфері протидії туберкульозу та недосконалістю системи навчання з питань туберкульозу;

недостатнім впровадженням комплексу заходів з профілактики туберкульозу;

несвоєчасним виявленням хворих на відкриті форми туберкульозу через недосконалість системи охорони здоров’я щодо діагностування чутливого туберкульозу, мультирезистентного туберкульозу та ко-інфекції - туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу, неналежним функціонуванням лабораторної мережі з мікробіологічної діагностики туберкульозу, обмеженим доступом до методів швидкої діагностики мультирезистентного туберкульозу, низьким рівнем мотивації населення до своєчасного звернення за медичною допомогою та недостатнім доступом до її отримання вразливих до захворювання на туберкульоз груп населення;

низьким рівнем ефективності лікування серед вперше виявлених хворих на туберкульоз з позитивним мазком (66,8 відсотка), хворих на мультирезистентний туберкульоз (46 відсотків) у зв’язку з неякісним проведенням контрольованого лікування (особливо на амбулаторному етапі), відсутністю системи формування прихильності до лікування та високим рівнем стигми, безвідповідальним ставленням хворих до лікування, недостатньою кількістю протитуберкульозних препаратів 5 групи та відсутнім доступом до нових протитуберкульозних препаратів;

великою перервою в лікуванні серед хворих на чутливий (9,4 відсотка) та хіміорезистентний туберкульоз (14,7 відсотка) у зв’язку з обмеженим доступом до соціального супроводу хворих під час лікування, який на сьогодні здійснюється переважно за рахунок коштів міжнародної технічної допомоги;

недостатнім рівнем охоплення антиретровірусними препаратами, що протягом останніх років незначно збільшився і становить 75,9 відсотка;

неналежним рівнем впровадження в протитуберкульозних закладах та інших закладах охорони здоров’я заходів інфекційного контролю, спрямованого на запобігання поширенню інфекції: неналежне виконання адміністративних заходів щодо ефективного розподілу потоків хворих, недостатнє забезпечення сучасними інженерними та індивідуальними засобами, низький рівень поінформованості медичних працівників щодо дотримання вимог інфекційного контролю;

наявністю умов, що призводять до поширення туберкульозу серед ув’язнених;

низьким рівнем доступу до паліативної допомоги для хворих на мультирезистентний туберкульоз і туберкульоз з розширеною резистентністю до протитуберкульозних препаратів;

недостатнім рівнем обізнаності різних верств населення з питань, пов’язаних з профілактикою та протидією захворюванню на туберкульоз, високим рівнем стигматизації суспільства та медичної галузі щодо туберкульозу.

За результатами виконання Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012-2016 роки, затвердженої Законом України від 16 жовтня 2012 р. № 5451-VI, рівень захворюваності на туберкульоз серед населення знизився на 9 відсотків, рівень поширеності всіх форм активного туберкульозу у поєднанні з ВІЛ-інфекцією/СНІДом - на 11,6 відсотка, а рівень смертності від туберкульозу - на 19 відсотків. Набувають надзвичайної актуальності проблеми поширення мультирезистентного туберкульозу.

Розв’язання зазначених проблем можливе шляхом розроблення, затвердження та виконання Концепції Програми на 2018-2021 роки за умови її стовідсоткового фінансування.

Метою Програми є стабілізація рівня захворюваності, зменшення рівня смертності та підвищення ефективності лікування хворих на чутливий туберкульоз, хіміорезистентний туберкульоз, ко-інфекцію - туберкульоз та ВІЛ-інфекцію/СНІД.

На сьогодні існує кілька варіантів розв’язання проблеми.

Перший варіант передбачає продовження застосування комплексного підходу до протидії туберкульозу з розвитком системи фтизіатричної допомоги, який є основою Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012-2016 роки, затвердженої Законом України від 16 жовтня 2012 р. № 5451-VI, що дасть змогу без формування нових елементів системи розв’язати проблему.

Другий, оптимальний варіант, передбачає швидке реформування підходів до надання протитуберкульозної допомоги населенню в Україні шляхом розвитку системи амбулаторної допомоги хворим на туберкульоз з дотриманням сучасних принципів інфекційного контролю, забезпечення соціального супроводу пацієнтів, впровадження та розширення застосування інноваційних методів діагностики та лікування туберкульозу з урахуванням наявного в країні та передового світового досвіду, принципів доказової медицини за умови зміни моделей фінансування та координації зусиль медичної спільноти і громади з формуванням відповідального ставлення держави та суспільства.

Впровадження другого варіанта передбачає адаптацію плану дій щодо боротьби з туберкульозом для Європейського регіону на 2016-2020 роки, який розроблений на основі глобальної стратегії ВООЗ "Покласти край туберкульозу".

Можливими ризиками, негативними наслідками та потенційними складнощами, що можуть виникнути під час розв’язання визначених завдань, є:

відсутність інноваційних моделей фінансування та використання наявних коштів з акцентом на розбудові системи надання амбулаторної допомоги хворим на туберкульоз;

здійснення фінансування заходів Програми не в повному обсязі та без урахування інфляції;

опір впровадженню реформ з боку представників органів місцевого самоврядування, протитуберкульозної служби, пацієнтів, хворих на туберкульоз;

неефективне використання кадрових ресурсів та неналежна система їх підготовки;

нестача ресурсів для здійснення належної інформаційно-просвітницької роботи з питань реформування підходів до надання протитуберкульозної медичної допомоги населенню (інформування, навчання, роз’яснення як для медичних працівників, так і для широких верств населення та пацієнтів).