Відповідно до статті 7 Закону України "Про ветеринарну медицину", Положення про Державний департамент ветеринарної медицини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2001 року N 641, та з метою забезпечення епізоотичного благополуччя у птахогосподарствах України

1. Затвердити Інструкцію з профілактики та ліквідації реовірусної інфекції птиці (додається).

2. Директору Державного центру ветеринарної медицини птахівництва Демиденку В.М. подати даний наказ на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та в 10-денний термін забезпечити його тиражування і надсилання установам ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

3. Головним державним інспекторам ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя довести цю Інструкцію до відома установ системи ветеринарної медицини України та забезпечити контроль за її виконанням.

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Голови Державного департаменту ветеринарної медицини Вержиховського О.М.

1.1. Інструкція встановлює ветеринарно-санітарні заходи у разі спалаху реовірусної інфекції птиці у птахогосподарствах різних форм власності, порядок проведення профілактичних заходів щодо недопущення захворювання птиці реовірусною інфекцією і є обов'язковою для виконання птахогосподарствами всіх форм власності і підпорядкованості, фізичними особами та суб'єктами підприємницької діяльності, які займаються птахівництвом.

1.2. Реовірусна інфекція - (теносиновіт курей (ТСК), тендосиновіт, вірусний артрит, "слабість ніг", синовіт, артрит, інфекційний синусит індиків) - контагіозне захворювання, яке характеризується ураженням синовіальних мембран, сухожилків та суглобів кінцівок, підвищеною загибеллю молодняку, зниженням несучості і виводимості курчат та індичат.

1.3. Збудником хвороби є РНК-вмісний авіреовірус, який має зовнішній та внутрішній капсиди та двошарову оболонку, розмножується в цитоплазмі. Вірус не викликає гемаглютинацію еритроцитів птиці та не патогенний для лабораторних мишей. Реовіруси птиці розділяють на п'ять серотипів. Штами авіреовірусів добре розмножуються на курячих та індичих зародках, у культурі клітин нирок курчат і культурі клітин фібробластів курячих ембріонів.

1.4. Реовіруси птиці стійкі до дії ультрафіолетового опромінення, зберігають здатність до репродукції при широкому спектрі рН середовища - від 2 до 8, мало чутливі до ряду дезінфікувальних речовин, стійкі до ефіру та хлороформу. Ліофілізований вірус зберігає інфекційність протягом п'яти і більше років. При кімнатній температурі до 20 град.С вірус зберігає життєздатність протягом п'яти і більше місяців, інактивується під дією 3% розчину лугу при температурі 35 град.С, 70 град. розчину етилового спирту, 3% розчину формаліну при температурі 56 град.С протягом 30 хвилин, 0,1% розчину естостеролу протягом трьох хвилин при температурі 20 град.С.

1.5. Джерелом інфекції є хвора та перехворіла птиця. Механічними факторами передачі інфекції є гризуни, птахи, мухи, комахи тощо. Передається вірус з хрущаком мучним, у якому він може зберігатися протягом 8 тижнів після інфікування.

Факторами передачі збудника можуть бути незнезаражені відходи інкубації і сировина, одержана від хворої птиці (яйця, м'ясо, пух, пір'я), та забруднені виділеннями хворих птахів корми, підстилка, інвентар, одяг і взуття обслуговувального персоналу, транспортні засоби тощо.

Шляхи передачі вірусу - контактний, аліментарний та трансоваріальний.

Реовірусною інфекцією частіше хворіє молодняк курей, індиків, качок, рідше - інших видів птиці. Хвороба протікає у вигляді ензоотичних спалахів.

Вірус локалізується в сухожилках суглобів кінцівок. Найбільша кількість збудника є в посліді хворої птиці.

1.6. Захворювання протікає гостро, підгостро, хронічно та субклінічно (латентно). Перехворіла птиця стає тривалим вірусоносієм.

При інфікуванні вірулентним штамом авіреовірусу добових курчат, індичат, гусенят інкубаційний період триває 48-72 години. У хворого молодняку спостерігають діарею, пригнічення, на 5-10 день збільшується його загибель на 2-5% і більше. У перехворілих гусенят та індичат може розвинутися інфраорбітальний синусит, кон'юнктивіт.

Для хронічного перебігу хвороби характерні такі симптоми: молодняк відстає у рості, малорухливий, у стаді виражений нерівномірний розвиток птиці, розвиваються теносиновіти, при яких відмічається неправильна постава нижніх кінцівок, кульгавість.

При зараженні реовірусом птиці 10-30 - денного віку інкубаційний період триває 2-12 днів і більше, що супроводжується підгострим перебігом захворювання, загибеллю птиці, що становить 1,5-5%. У майбутньому очікуваної продуктивності від перехворілої птиці не отримують.

У курчат м'ясних порід 5-тижневого, а в яєчних - 9-10 - тижневого віку з'являються набряки навколо суглобів кінцівок. Птиця кульгає, пересування утруднене. При затяжному перебігу хвороба переходить у хронічну форму, при цьому нерідко відбувається розрив сухожилків кінцівок, що частіше реєструють у дорослої птиці в області гомілки, розвиваються артрити.

У дорослої птиці хвороба протікає хронічно, загибель становить 1-2 відсотки, вибраковка - понад 20 відсотків, несучість знижується на 20 відсотків. Спостерігається 20-30 відсотків курей з ознаками виснаження та кульгавості. Хворі індики та гуси не поїдають добову норму корму, швидко худнуть, відзначають діарею та інфраорбітальний синусит.

Найбільш значний відхід при гострому перебігу в молодняку птиці м'ясного напрямку: бройлерів - 5-18 відсотків, індичат та гусенят - до 50, каченят - до 100 відсотків.

При патолого-анатомічному розтині трупів птиці неускладнених форм захворювання спостерігають катаральний ентерит, збільшення нирок, атрофію фабрицієвої бурси, некротичні фокуси в печінці, селезінці, серцевий м'яз в'ялий, підшлункова залоза гіперимована.

У курчат можна спостерігати провентрикуліт, потоншення м'язового шлунка, набряки суглобів тазової кінцівки.

2.1. Діагноз, реовірусна інфекція, установлюють на підставі аналізу епізоотичної ситуації регіону, господарства, клінічних ознак, результатів серологічних досліджень, а саме реакції дифузної преципітації (РДП), реакції нейтралізації (РН), реакції непрямої гемаглютинації (РНГА), імуноферментного аналізу (ІФА), наявності характерних патолого-анатомічних змін та ідентифікації виділеного вірусу.

2.2. У лабораторію ветеринарної медицини для вірусологічного дослідження направляють свіжі (не пізніше 10 годин після загибелі) трупи, тушки вимушено забитої птиці, живий молодняк птиці (не менше 5 голів) з вираженими клінічними ознаками захворювання або стерильно відібраний патматеріал (уміст інфраорбітальних синусів, уражені суглоби, нирки, частки запаленого кишечнику без умісту). Зразки патматеріалу відбирають з дотриманням правил асептики. Транспортують патматеріал у термосі (ємності) з льодом при температурі не вище +1...+4 град.С, асептично, у герметично закритій тарі.

2.3. Для серологічних досліджень відбирають 25 проб сироваток крові від птиці однієї партії чи яйця і досліджують в РДП, РН, РНГА, ІФА.

2.4. При встановленні діагнозу необхідно враховувати можливість змішаного перебігу даної хвороби з рядом інших інфекцій.

3.1. Для профілактики реовірусної інфекції птиці керівники та спеціалісти птахогосподарств незалежно від форм власності зобов'язані виконувати заходи, передбачені Законом України "Про ветеринарну медицину", Ветеринарно - санітарними правилами для птахівницьких господарств і вимогами до їх проектування, затвердженими наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 03.07.2001 N 53, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.07.2001 за N 565/5756, та керуватись іншими нормативно-правовими актами ветеринарної медицини галузі птахівництва. При цьому необхідно організовувати захист птахогосподарства від занесення інфекцій та їх розповсюдження.