З мотивів невідповідності Конституції України Указом Президента України від 7 липня 2008 року N 630 "Про зупинення дії постанов Кабінету Міністрів України від 16 січня 2007 року N 35 та від 14 березня 2007 року N 443" згідно з пунктом 15 частини першої статті 106 Конституції України зупинено дію постанов Кабінету Міністрів України від 16 січня 2007 року N 35 "Питання Київського національного університету імені Тараса Шевченка" та від 14 березня 2007 року N 443 "Про затвердження Статуту Київського національного університету імені Тараса Шевченка".

У зв'язку з цим та відповідно до пункту 15 частини першої статті 106, статті 150 Конституції України, статей 13, 40, 75 Закону України "Про Конституційний Суд України" звертаюсь до Конституційного Суду України для вирішення питання про конституційність названих постанов Кабінету Міністрів України опублікованих в "Офіційному віснику України" (2007 р., N 4, ст. 153 та N 20, ст. 799).

Відповідно до постанови від 16 січня 2007 року N 35 "Питання Київського національного університету імені Тараса Шевченка" Кабінет Міністрів України, з посиланням на статтю 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та Закон України "Про вищу освіту", погодився з рішенням конференції трудового колективу Київського національного університету імені Тараса Шевченка та установив, що зазначений Університет підпорядковується Кабінету Міністрів України (абзац перший пункту 1), а також підтвердив повноваження В. Скопенка як ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка та доручив Віце-прем'єр-міністрові України Д. Табачнику підписати з В. Скопенком контракт (абзац другий пункту 1).

14 березня 2007 року постановою N 443 Кабінет Міністрів України затвердив Статут Київського національного університету імені Тараса Шевченка, за яким, зокрема, до повноважень Кабінету Міністрів України віднесено питання призначення за поданням конференції трудового колективу ректора названого Університету (пункти 15, 16).

Названі акти Кабінету Міністрів України не відповідають Конституції України, виходячи з такого.

1. Конституцією України встановлено, що Кабінет Міністрів України здійснює повноваження, визначені Конституцією та законами України (пункт 10 статті 116).

Пунктом 5 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України наділено повноваженням здійснювати управління об'єктами державної власності відповідно до закону. З цього приводу Конституційний Суд України у Рішенні від 23 грудня 1997 року N 7-зп у справі про Рахункову палату визначив, що управління об'єктами державної власності відповідно до Конституції України віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України (пункт 5 статті 116), тоді як законодавчі умови його здійснення, правовий режим власності визначаються виключно законами (пункт 7 частини першої статті 92 Конституції України) .

Законом, що визначає правові основи управління об'єктами державної власності, є Закон України "Про управління об'єктами державної власності". Вичерпний перелік об'єктів державної власності, управління якими здійснюється за цим Законом, наведено в його статті 3. Відповідно до цієї статті до зазначених об'єктів належить майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління, майно, яке передане державним комерційним підприємствам, установам та організаціям, майно, яке передане державним господарським об'єднанням, корпоративні права, що належать державі у статутних фондах господарських організацій, державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, управління яким здійснюється в порядку, визначеному окремими законами, державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію, державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних фондів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій, державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук, безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.

Таким чином, серед об'єктів державної власності, управління якими здійснюється відповідно до Закону України "Про управління об'єктами державної власності", майна вищих навчальних закладів державної форми власності - закладів, що засновані державою і фінансуються з державного бюджету, немає.

За таких обставин повноваження Кабінету Міністрів України у сфері управління об'єктами державної власності, передбачені цим Законом, не поширюються на вищі навчальні заклади державної форми власності.

Спеціальним законом, що регулює питання управління вищими навчальними закладами державної форми власності, є Закон України "Про вищу освіту".

За цим Законом вищі навчальні заклади державної форми власності можуть перебувати у підпорядкуванні відповідних центральних органів виконавчої влади (стаття 1), статути таких закладів затверджуються уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки, а також іншими центральними органами виконавчої влади за погодженням з Міністерством освіти і науки України - стосовно вищих навчальних закладів, що перебувають у їх підпорядкуванні (статті 18), претендент на посаду керівника вищого навчального закладу обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу шляхом таємного голосування, його кандидатура подається відповідному центральному органу виконавчої влади на затвердження (статті 29, 37 і 39) і затверджується відповідним центральним органом виконавчої влади, якому підпорядкований заклад (стаття 18). За сформульованою у Рішенні Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року N 14-рп/2004 у справі про граничний вік кандидата на посаду керівника вищого навчального закладу правовою позицією "одним із принципів управління вищим навчальним закладом є його автономія та самоврядування, які реалізуються відповідно до законодавства і передбачають право самостійно... приймати на роботу педагогічних, науково-педагогічних та інших працівників тощо (частини перша, друга статті 29 Закону) ".

На Кабінет Міністрів України Законом України "Про вищу освіту" покладено здійснення через систему органів виконавчої влади державної політики у галузі вищої освіти, організацію розроблення та здійснення відповідних загальнодержавних та інших програм, видання у межах своїх повноважень нормативно-правових актів з питань вищої освіти, забезпечення контролю за виконанням законодавства про вищу освіту (стаття 17); наділення національних вищих навчальних закладів повноваженнями укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення для потреб вищого навчального закладу, приймати рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ, організацій, структурних підрозділів вищого навчального закладу, вносити пропозиції щодо передачі об'єктів вищого навчального закладу до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном, у комунальну власність та передачі об'єктів комунальної власності у державну власність і віднесення їх до майна вищого навчального закладу, виступати орендодавцем нерухомого майна, що належить вищому навчальному закладу, встановлювати і присвоювати вчені звання доцента чи професора вищого навчального закладу, визначати та встановлювати власні форми морального та матеріального заохочення працівників вищого навчального закладу (стаття 26); прийняття рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації державної форми власності, визначення мережі вищих навчальних закладів державної і комунальної форм власності відповідно до соціально-економічних та культурно-освітніх потреб у них (стаття 27).