Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Владика та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Карло Ранцоні (<…>), Голова,

Мартіньш Мітс (<…>),

Марія Елосегі (<…>), судді,

та Вікторія Марадудіна (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 13 червня 2024 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі — Уряд).

3. Перелік заявників і відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.

4. Заявники скаржилися на непроведення ефективного розслідування жорстокого поводження, вчиненого приватними особами, або за обставин, які виключають причетність представників держави. У заяві № 32046/18 заявник також висунув інші скарги за положеннями Конвенції.

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

6. Заявники скаржилися на непроведення ефективного розслідування жорстокого поводження, вчиненого приватними особами, або за обставин, які виключають причетність представників держави. Вони посилалися, прямо або по суті, на статтю 3 Конвенції.

7. Насамперед Суд зазначає, що відповідне поводження підпадає під сферу дії статті 3 Конвенції. Суд нагадує, що стаття 3 Конвенції вимагає від органів державної влади проведення ефективного офіційного розслідування стверджуваного жорстокого поводження, навіть якщо таке поводження було вчинено приватними особами (див. рішення у справах "M.C. проти Болгарії" (M.C. v. Bulgaria), заява № 39272/98, пункт 151, ЄСПЛ 2003-XII, та "Денис Васільєв проти Росії" (Denis Vasilyev v. Russia), заява № 32704/04, пункт 99, від 17 грудня 2009 року). Мінімальні стандарти ефективності, наведені у практиці Суду, включають у себе вимоги, що розслідування має бути незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а уповноважені органи державної влади повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Менешева проти Росії" (Menesheva v. Russia), заява № 59261/00, пункт 67, ЄСПЛ 2006-III).

8. Процесуальні вимоги статті 3 Конвенції виходять за межі стадії досудового розслідування, коли розслідування призводить до вжиття юридичних дій у національних судах: провадження в цілому, у тому числі стадія судового розгляду, має відповідати вимогам статті 3 Конвенції. Це означає, що національні суди за жодних обставин не повинні допускати випадків, за яких завдані тілесні та моральні страждання залишатимуться безкарними. Це важливо для збереження громадської впевненості у принципі верховенства права і його підтримки, а також у попередженні будь-яких ознак толерантності органів державної влади до незаконних дій або співучасті у них (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Оккали проти Туреччини" (Okkali v. Turkey), заява № 52067/99, пункт 65, ЄСПЛ 2006-XII (витяги)).

9. Розглядаючи факти цієї справи у контексті зазначених принципів, Суд вважає, що органи державної влади, які були уповноважені порушити та розслідувати кримінальні провадження, насправді не намагалися оперативно та ретельно розслідувати їх, встановити факти та за потреби притягнути до відповідальності винних осіб. Конкретні недоліки наведено у таблиці в додатку.

10. У керівній справі "Мута проти України" (Muta v. Ukraine), заява № 37246/06, від 31 липня 2012 року, Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цих справах.

11. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі розслідування не відповідало критеріям ефективності.

12. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції.

13. У заяві № 32046/18 заявник висунув інші скарги за статтею 5 Конвенції, враховуючи відповідну усталену практику Суду (див. таблицю у додатку). Ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції, вони також не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними. Розглянувши всі наявні у нього матеріали, Суд доходить висновку, що вони також свідчать про порушення Конвенції у контексті висновків в рішеннях у справах, наведених в таблиці у додатку.

14. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, рішення у справі "Побокін проти України" [Комітет] (Pobokin v. Ukraine) [Committee], заява № 30726/14, від 06 квітня 2023 року) Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені у таблиці в додатку, а також відхилити решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції у заяві № 26341/17.

1. Вирішує об’єднати заяви.

2. Оголошує заяви прийнятними.

3. Постановляє, що ці заяви свідчать про порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з непроведенням ефективного розслідування жорстокого поводження, вчиненого приватними особами, або за обставин, які виключають причетність представників держави.

4. Постановляє, що було порушено Конвенцію у зв’язку з іншими скаргами, висунутими за усталеною практикою Суду (див. таблицю в додатку).

5. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені в таблиці у додатку; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

6. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції у заяві № 26341/17.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 04 липня 2024 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду .