Рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції . Текст рішення може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Скороходов проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Марк Віллігер (<…>), Голова,

Ангеліка Нуссбергер (<…>),

Боштьян М. Зупанчіч (<…>),

Ганна Юдківська (<…>),

Андре Потоцький (<…>),

Пауль Лемменс (<…>),

Алеш Пейхал (<…>), судді,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 15 жовтня 2013 року

постановляє таке рішення, що було ухвалене в той день:

1. Справу було розпочато за заявою № 56697/09, яку 14 жовтня 2009 року, подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Дмитро Леонідович Скороходов (далі - заявник).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. Н. Кульчицький.

3. Заявник стверджував, зокрема, що органи влади не здійснили ефективного розслідування обставин стверджуваного жорстокого поводження з ним, та що тривалість провадження у його справі була надмірною. Він посилався на статті 3, 6 і 13 Конвенції .

4. 12 січня 2012 року про заяву було повідомлено Уряд.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1981 році та проживає у м. Харкові.

6. На час подій він працював експедитором у приватній компанії. Згідно із твердженнями заявника, 28 листопада 2005 року P., заступник директора компанії, та Л,, начальник її служби безпеки, вирішили відібрати у заявника пояснення у зв'язку зі зникненням готівки в одному з магазинів компанії. Під час спору, що виник, заявника було побито.

7. Того ж дня заявника було доправлено до лікарні, йому було діагностовано закриту черепно-мозкову травму та зафіксовано численні тілесні ушкодження. Про подію було повідомлено міліцію.

8. 2 грудня 2005 року заявник подав до правоохоронних органів скаргу про жорстоке поводження.

9. 7 грудня 2005 року міліція відмовила у порушенні кримінальної справи за скаргами заявника на жорстоке поводження, зазначивши, що медичний огляд тілесних ушкоджень заявника не було завершено.

10. 26 грудня 2005 року судово-медичний експерт склав акт судово-медичного дослідження з висновком про те, що 28 листопада 2005 року заявник зазнав таких тілесних ушкоджень: закрита черепно-мозкова травма, синці на носі, очах, нижній щелепі, верхній губі та на лівому вусі; поверхнева різана рана на правій верхній повіці; тілесне ушкодження на правому боці поперека з травмою нирки; синці на лівій частині пахової області та на мошонці, а також синці на кінцівках. Експерт кваліфікував тілесні ушкодження як легкі.

11. 23 січня 2006 року прокуратурою було скасовано постанову від 7 грудня 2005 року за необґрунтованістю та надано вказівки щодо проведення додаткової дослідної перевірки.

12. 16 лютого, 2 березня, 4 квітня 2006 року міліцією виносилися постанови про відмову у порушенні кримінальної справи у зв’язку з відсутністю складу злочину. Постанови скасовувалися прокуратурою як необґрунтовані, та працівникам міліції надавалися вказівки щодо проведення подальшої дослідної перевірки.

13. 21 травня 2006 року міліція знову відмовила у порушенні кримінальної справи, дійшовши висновку про відсутність складу злочину.

14. 14 червня 2006 року заступник прокурора Харківської області скасував постанову від 21 травня 2006 року як необґрунтовану. Він зазначив, що матеріалами перевірки не спростовувалися послідовні твердження заявника, що Р. і Л. били його дерев'яною битою та робили порізи ножем, примушуючи його зізнатися у тому, що він вкрав готівку з магазину. Заступник прокурора також дійшов висновку, що наявних доказів було достатньо для порушення щодо Р. і Л. кримінальної справи за вчинення злочину, передбаченого пунктом 1 статті 127 Кримінального кодексу України (катування). Отже, ним було порушено кримінальну справу та передано її до міліції для проведення слідства. До працівника міліції, який виносив попередні постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, було застосовано дисциплінарне стягнення.

15. Протягом слідства органи влади вилучили медичні документи заявника, призначили судово-медичну експертизу, допитали заявника та свідків і провели відтворення обстановки і обставин події за участю судово-медичного експерта. В якості запобіжного заходу до Р. і Л. було застосовано підписку про невиїзд. Вони були допитані як підозрювані.

16. 12 червня 2007 року міліція закрила кримінальну справу. Відповідно до постанови тілесні ушкодження, що їх зазнав заявник під час конфлікту з Р. і Л., було кваліфіковано як легкі, та не виявлено відповідних ознак катувань, наведених пунктом 1 статті 127 Кримінального кодексу України. Отже, міліція рекомендувала заявникові висунути обвинувачення щодо Р. і Л. у приватному порядку згідно зі статтею 27 Кримінально-процесуального кодексу.

17. 28 вересня 2007 року прокуратура скасувала вищезазначену постанову як необґрунтовану та повернула справу на додаткове розслідування. У постанові, серед іншого, зазначалось, що мають бути проведені очні ставки між заявником, свідками та Р. і Л., а також потрібно провести ще одне відтворення обстановки і обставин події. Прокуратурою також було зазначено, що Р. і Л. є посадовими особами компанії, проте не було прийнято жодного рішення з приводу доцільності порушення щодо них кримінальних справ за фактом перевищення службових повноважень чи зловживання ними.

18. Згодом заявник скаржився до органів влади на необґрунтоване затягування провадження. Він отримав відповідь, що слідство проводиться належним чином та що затримка в основному відбулася у зв’язку з надзвичайним перенавантаженням бюро судово-медичних експертиз.

19. Станом на 2 липня 2012 року слідство у цій справі все ще тривало. Сторони не надали зауважень щодо подальшого перебігу провадження у цій справі.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Кримінальний кодекс України 2001 року

20. Стаття 125 Кодексу передбачає:

"1. Умисне легке тілесне ушкодження - карається ...

2. Умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я ... - карається ...".

21. Стаття 127 Кодексу в редакції на час подій передбачала таке:

"1. Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, ... - карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, - караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років. ...".

B. Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року (чинний на час подій)

22. Пункт 1 статті 27 Кодексу передбачав, серед іншого, що справи про злочини, передбачені статтею 125 Кримінального кодексу України, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, якому і належить в такому разі право підтримувати обвинувачення у суді. У таких справах дізнання і досудове слідство не проводилися.

23. Інші відповідні положення Кодексу наведено в рішенні від 15 травня 2012 року у справі "Каверзін проти України" (Kaverzin v. Ukraine, заява № 23893/03, п. 45).

С. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 року

24.Стаття 201 Кодексу передбачає, серед іншого, що суд зобов’язаний зупинити провадження у цивільній справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку кримінального судочинства.

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

25. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на те, що органи влади не здійснили ефективного розслідування обставин жорстокого поводження з ним.

26. Стаття 3 Конвенції передбачає таке:

Стаття 3 (Заборона катування)

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню".

A. Прийнятність

27. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою в розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції . Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

1. Доводи сторін

28. Уряд стверджував, що під час дослідчої перевірки та наступного досудового слідства слідчі органи вжили всіх необхідних заходів для встановлення обставин події. Клопотання та скарги заявника було належним чином розглянуто. Крім того, на підставі статті 27 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року заявник міг висунути у суді обвинувачення щодо Р. і Л. у приватному порядку для притягнення їх до відповідальності.

29. Заявник наполягав на тому, що розслідування жорстокого поводження з ним було неефективним.

2. Оцінка Суду

30. Суд перш за все зауважує, що насильницьке поводження, якого зазнав заявник 28 листопада 2005 року, досягло мінімального рівня жорстокості, необхідного для того, щоб охоплюватися сферою застосування статті 3 Конвенції (див., a contrario, рішення від 19 листопада 2009 року у справі "Тончев проти Болгарії" (Tonchev v. Bulgaria), заява № 18527/02, пп. 38-40).

31. Стаття 3 Конвенції вимагає від держав впровадження ефективних положень кримінального законодавства з метою запобігання вчиненню злочинів проти особи, підтриманих правоохоронним механізмом запобігання, усунення порушень таких положень та покарання за них. З іншого боку, безсумнівно, загальний обов’язок держави за статтею 1 Конвенції гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в Конвенції, взятий у поєднанні зі статтею 3 Конвенції, не може тлумачитися як такий, що вимагає від держави, щоб вона через своє законодавство гарантувала, що жодну особу не буде піддано нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню з боку іншої особи, та якщо таке трапляється - щоб кримінальне провадження обов’язково призвело до конкретного покарання. Щоб держава понесла відповідальність, у Суді має бути доведено, що національне законодавство та, зокрема, кримінальне законодавство, застосоване до обставин справи, не передбачає фактичного та ефективного захисту прав, гарантованих статтею 3 Конвенції (див. рішення від 25 червня 2009 року у справі "Бегановіч проти Хорватії" (<…>), заява № 46423/06, пп. 70 і 71 з подальшими посиланнями).