Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Шпитальник та Артюх проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Діана Сирку (<…>), Голова,

Катержіна Шімачкова (<…>),

Микола Гнатовський (<…>), судді,

та Вікторія Марадудіна (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 27 березня 2025 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція).

2. Заявників представляла пані Ольга Іванівна Кормушина — юрист, яка практикує у м. Києві, Україна.

3. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі — Уряд).

4. Перелік заявників і відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

6. Заявники скаржилися, головним чином, на непропорційні стягнення у справах щодо порушення митних правил — конфіскацію незадекларованої готівки та накладення штрафу. Вони посилалися, прямо чи по суті, на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

7. Застосовні принципи щодо конфіскації майна наведені в рішенні у справі "Габріч проти Хорватії" (<...>), заява № 9702/04, пункти 31–33, від 05 лютого 2009 року.

8. У керівній справі "Яремійчук та інші проти України" (Yaremiychuk and Others v. Ukraine), заява № 2720/13 та 6 інших заяв, пункти 21–36, від 09 грудня 2021 року, Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

9. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. Зокрема, Суд вважає, що втручання у майнові права заявників поклало на них непропорційний тягар з огляду на накладення на них як стягнення конфіскації всієї надлишкової суми готівки, додатково до штрафу.

10. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

11. У зв’язку з цим Суд нагадує, що встановлення порушення не означає, що заявники не мали нести жодної відповідальності за порушення національного законодавства, яке вони вчинили, не задекларувавши готівку (див. рішення у справі "Садоха проти України" (Sadocha v. Ukraine), заява № 77508/11, пункт 43, від 11 липня 2019 року).

12. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, згадане рішення у справі "Яремійчук та інші проти України" (Yaremiychuk and Others v. Ukraine), пункти 45–50) Суд вважає, що встановлення порушення само собою становить достатню справедливу сатисфакцію будь-якої моральної шкоди, якої зазнали заявники. Він також вважає за розумне присудити суми, зазначені в таблиці у додатку, в якості відшкодування матеріальної шкоди та компенсації судових та інших витрат і відхиляє решту вимог заявників у зв’язку з цим.