Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Малєєв проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Катержіна Шімачкова (<…>), Голова,

Микола Гнатовський (<…>),

Уна Ні Райферті (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 39488/15), яку 04 серпня 2015 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Євген Сергійович Малєєв (далі - заявник), 1985 року народження, що проживає у м. Києві,

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд), який представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко, про скарги за пунктом 1 статті 5 та статтею 8 Конвенції, а також за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 19 вересня 2024 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Заява стосується твердження заявника, який на той момент був практикуючим адвокатом, за пунктом 1 статті 5 Конвенції, що його затримали усупереч вимогам національного законодавства. Крім того, вона стосується його тверджень за статтею 8 Конвенції і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо вилучення та неповернення його майна і документів, пов’язаних з його професійною діяльністю.

2. 05 березня 2015 року о 00 год. 08 хв. слідчий затримав заявника на вулиці у м. Києві за підозрою у вчиненні корупційного правопорушення в межах розслідування, розпочатого у листопаді 2014 року. У відповідному протоколі затримання зазначалося, що заявник був затриманий на двох підставах, передбачених частиною першою статті 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України, див. рішення у справі "Грубник проти України" (Grubnyk v. Ukraine), заява № 58444/15, пункт 45, від 17 вересня 2020 року), а саме: (i) під час вчинення злочину чи замаху на його вчинення; і (ii) безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або поєднання очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин. У протоколі затримання зазначалося, що заявник дав хабара службовій особі в інтересах третьої особи. У ньому більш детально не пояснювалися підстави для затримання заявника.

3. Під час затримання було проведено особистий обшук заявника та у нього було вилучено певні речі (ноутбук, мобільні телефони, ключі від автомобіля, документи, що посвідчують особу, та теки з документами).

4. Того ж дня близько 06 год. 05 хв. його звільнили без пред’явлення обвинувачень.

5. Пізніше того ж дня слідчий звернувся до суду з клопотанням про арешт речей, вилучених під час особистого обшуку заявника. Згідно з клопотанням слідчого 04 березня 2015 року заявник дав вказівку своєму спільнику, невстановленій особі, передати 10 000 доларів США (далі - доларів) працівнику Апеляційного суду міста Києва (далі - апеляційний суд), щоб отримати сприятливе рішення для свого клієнта. З цією метою він підготував текст судового рішення для направлення до апеляційного суду для ухвалення у справі клієнта. 05 березня 2015 року Дніпровський районний суд міста Києва задовольнив клопотання слідчого та постановив арештувати речі, вилучені у заявника під час затримання (див. пункт 3), вважаючи, що вони могли містити інформацію, яка свідчила про те, що заявник або інші особи були причетні до корупційного правопорушення. Суд також зазначив, що у вилученому ноутбуці міг бути проєкт судового рішення, підготовлений заявником у справі його клієнта.

6. 24 березня 2015 року апеляційний суд залишив цю ухвалу без змін, встановивши, що арешт зазначених речей був законним та обґрунтованим.

7. 28 квітня 2015 року заявник подав скаргу до районного суду, стверджуючи, що його затримання і подальший обшук були незаконними. 21 травня 2015 року апеляційний суд відмовив у задоволенні цієї скарги, не надавши у своїй ухвалі жодних пояснень щодо суті вимог.

8. У незазначену дату заявнику було вручено офіційне повідомлення про підозру. Згідно з документом заявника підозрювали у даванні хабара в період із січня до березня 2015 року працівнику апеляційного суду з метою отримання сприятливого рішення суду для свого клієнта.

9. 10 червня 2015 року в межах зазначеного розслідування Дніпровський районний суд міста Києва застосував до заявника запобіжний захід у виді особистого зобов’язання.

10. 08 липня 2015 року прокуратура Дніпровського району міста Києва повідомила заявника, серед іншого, що частину вилучених речей йому було повернуто 22 травня 2015 року.

11. Під час розслідування заявник подавав декілька клопотань, вимагаючи визнання арешту вилучених речей недійсним як неправомірного. У заявах він не вказував, які саме документи були у нього вилучені. 30 квітня 2015 року, 10 травня та 09 червня 2016 року національні суди відмовляли у задоволенні цих заяв, встановивши, що заявник не обґрунтував їх; він просто стверджував, що ухвала про арешт була незаконною, що були процесуальні недоліки стосовно повідомлення йому про підозру та затримки у проведенні розслідування.

12. 06 жовтня 2016 року прокурор Київської місцевої прокуратури № 9, який здійснював розслідування щодо заявника, закрив зазначене провадження у зв’язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Прокурор також постановив повернути вилучені речі заявнику.

13. 10 січня 2017 року Київська місцева прокуратура № 4, яка ймовірно зберігала вилучені речі, повідомила у відповідь на звернення заявника про повернення вилучених речей, що потрібен був додатковий час для перевірки того, що відповідне кримінальне провадження було справді закрито.

14. Як вбачається з доводів заявника щодо його вимог про справедливу сатисфакцію, після закриття кримінального провадження він подав цивільний позов проти органів державної влади, вимагаючи відшкодування шкоди у зв’язку з, як стверджувалося, незаконними процесуальними діями, вжитими щодо нього під час розслідування відповідно до Закону України "Про відшкодування шкоди" 1994 року (див. рішення у справі "Дубовцев та інші проти України" (Dubovtsev and Others v. Ukraine), заява № 21429/14 та 9 інших заяв, пункт 48, від 21 січня 2021 року). 27 жовтня 2020 року Печерський районний суд Києва присудив заявнику 70 737 українських гривень (далі - грн, приблизно 2 100 євро) в якості відшкодування моральної шкоди. У згаданому судовому рішенні, inter alia, зазначалося, що 10 травня 2017 року Київська місцева прокуратура № 4 повернула заявнику вилучені речі. Проте, чи було оскаржено вказане судове рішення, інформація відсутня.

15. Уряд не подав свої зауваження щодо прийнятності та суті справи протягом встановленого Судом строку.

16. Заявник скаржився на те, що його затримання 05 березня 2015 року було здійснено з порушенням процесуального законодавства, оскільки в протоколі затримання не було зазначено жодних відповідних підстав.