Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "С.В.М. проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ладо Чантурія (<…>), Голова,

Стефані Моро-Вікстром (<…>),

Микола Гнатовський (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 40106/15), яку 04 серпня 2015 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України С.В.М. (далі - заявник), 1983 року народження, який проживає у м. Львові, його представляв п. Р.Б. Тополевський - юрист, який практикує у м. Львові,

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі - Уряд), який представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко,

рішення про нерозголошення відомостей про особу заявника,

зауваження сторін,

рішення відхилити заперечення Уряду проти розгляду заяви комітетом,

після обговорення за зачиненими дверима 11 липня 2024 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується, як стверджувалося, незаконного та невиправданого розголошення інформації про погашену судимість заявника у довідці про несудимість. Заявник посилався на статті 8 і 14 Конвенції та статтю 1 Протоколу № 12 до Конвенції.

2. 20 лютого 2012 року Управління інформаційно-аналітичного забезпечення ГУМВС України у Львівській області за його заявою надало заявнику довідку про несудимість, в якій було зазначено:

"Згідно статті 89 Кримінального кодексу України [С.В.М.],... вважається таким, що не має судимості...".

3. Заявник звернувся із заявою про вилучення посилання на статтю 89 Кримінального кодексу України (далі - КК України), яка регулювала умови, відповідно до яких судимість особи могла бути погашена. Він стверджував, що довідка була йому потрібна у зв’язку з пошуком роботи, і доводив, що посилання на статтю 89 робило очевидним для будь-кого, хто переглянув би довідку, що він мав судимість. У зв’язку з цим він перебував у невигідному становищі на ринку праці.

4. ГУМВС України у Львівській області відмовило йому, посилаючись на наказ від 23 серпня 2002 року № 823/188, виданий спільно Міністерством внутрішніх справ України та Державним департаментом України з питань виконання покарань. Пункт 9.9 цього наказу передбачав, зокрема, що довідки про несудимість мали видаватися "із урахуванням вимог статті... 89... [КК України]".

5. Заявник подав позов проти ГУМВС України у Львівській області, вимагаючи ухвалення рішення, яке б зобов’язало працівників міліції змінити текст довідки. Він стверджував, що відповідна довідка містила конфіденційну інформацію, розголошення якої в контексті пошуку ним роботи було непотрібним і ставило його в несправедливо невигідне становище порівняно з особами, які ніколи не мали судимості. Він також стверджував, що таке розголошення порушувало статтю 32 Конституції України та статтю 14 Закону України "Про захист персональних даних" (далі - Закон "Про захист персональних даних"), які передбачали поширення персональних даних третім особам без згоди суб’єкта персональних даних лише, якщо таке поширення було прямо визначено законом. Він стверджував, що ані пункт 9.9., ані будь-яка інша частина наказу № 823/188 не містила жодного положення, яке б вимагало розголошення інформації про погашену судимість.

6. 06 липня 2012 року Львівський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову заявника, постановивши, зокрема, що працівники міліції діяли відповідно до пункту 9.9 наказу № 823/188. Суд також зазначив, що оскільки заявник сам просив видати йому довідку про несудимість, і вона була вручена йому особисто, працівникам міліції не можна було дорікнути в розголошенні його персональних даних третім особам усупереч Закону "Про захист персональних даних" або будь-якого іншого законодавчого акту, і заявник не мав права вимагати внесення будь-яких змін до тексту. Ця частина постанови, зокрема, передбачала:

"Чинним законодавством … не передбачено ні права позивача вимагати приховування у довідці про несудимість факту погашення судимості через посилання на статтю 89 [КК України], ні обов’язку відповідача … не вказувати в її тексті статті 89 відповідного Кодексу …".

7. 14 травня 2015 року Львівський апеляційний адміністративний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу заявника, підтримавши висновки та обґрунтування суду нижчої інстанції.

8. 16 червня 2015 року Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заявника.

9. 18 травня 2022 року листом у відповідь на інформаційний запит Урядового Уповноваженого Міністерство внутрішніх справ України надало пояснення, що з 2012 року чинна нормативно-правова база змінилася. Зокрема, новий наказ Міністерства (від 30 березня 2022 року № 207) передбачав, що суб’єкти даних могли запитувати "повну" або "скорочену" версії довідок про несудимість, залежно від мети їхнього запиту. Зокрема, Міністерство також зазначило:

"запровадження двох форм [довідки] викликано необхідністю диференціації інформації про особу, яка зберігається в [інформаційно-аналітичній системі МВС України] … В одних випадках особа має лише довести, що вона не має судимості, в інших - має бути підтверджено, що особа … ніколи не була засуджена … Надання [повного] обсягу інформації про особу в певних випадках може бути невиправданим та не відповідати встановленій меті обробки персональних даних, … що становить загрозу порушенню … права особи на [приватне життя], визначеного статтею 32 Конституції України, … а також принципів обробки персональних даних, визначених [ Законом "Про захист персональних даних"]. …".

10. Посилаючись на статтю 8 Конвенції, заявник стверджував, що видана йому працівниками міліції довідка про несудимість свавільно та без необхідності розголосила конфіденційну інформацію щодо його погашеної судимості.

11. Уряд посилався на невичерпання національних засобів юридичного захисту. Він стверджував, що заявник міг оскаржити зберігання відомостей про його судимість в інформаційно-аналітичній системі МВС України або ініціювати антидискримінаційне провадження проти будь-якого потенційного роботодавця, який би відмовився взяти його на роботу у зв’язку з його попередньою судимістю. Уряд підкреслив, що в контексті пошуку роботи не існувало жодних законних підстав розрізняти ситуацію заявника від ситуації осіб, які ніколи не були засуджені. Стверджуючи, що посилання настаттю 89 КК України у відповідній довідці не становило втручання в права заявника за статтею 8 Конвенції, Уряд утримався від подальших коментарів щодо суті скарги заявника.

12. Суд вважає, що заявник належним чином виклав у національних судах суть своєї скарги, яка стосувалася конкретного формулювання у відповідній довідці про несудимість. Суд погоджується з аргументом заявника, поданому у відповідь на зауваження Уряду, що запропоновані Урядом засоби юридичного захисту не стосувалися суті його скарги. Тому Суд відхиляє заперечення Уряду щодо невичерпання засобів юридичного захисту. Суд також вважає, що ця скарга не є ані явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції, ані неприйнятною з будь-яких інших підстав, а тому визнає її прийнятною.

13. Суд також зазначає, що сторони не заперечували, що спосіб, у який була сформульована довідка про несудимість, давав читачеві зрозуміти, що заявник раніше був засуджений за кримінальне правопорушення. Беручи до уваги принципи, розроблені у відповідній практиці, Суд вважає, що розголошення інформації про попередню судимість заявника у довідці про несудимість являло собою обробку конфіденційних персональних даних стосовно нього та становило втручання в його право на повагу до приватного життя, захищене статтею 8 Конвенції (див. рішення у справі "M.M. проти Сполученого Королівства" (M.M. v. the United Kingdom), заява № 24029/07, пункти 187-190 і 195, від 13 листопада 2012 року, та, для порівняння, рішення у справі "П.T. проти Республіки Молдова" (P.T. v. the Republic of Moldova), заява № 1122/12, пункт 28, від 26 травня 2020 року).