Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Мефедов проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Карло Ранцоні (<…>), Голова,

Маттіас Гуйомар (<…>),

Микола Гнатовський (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 33279/16), яку 05 червня 2016 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин Російської Федерації п. Євгеній Ігорович Мефедов (далі - заявник), 1983 року народження, який проживає у м. Одесі та якого представляв п. Д.Ю. Матвеєв - юрист, який практикує у м. Москві,

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд), який представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко з Міністерства юстиції, про скарги за пунктами 1, 3 та 5 статті 5 Конвенції, а також визнати решту скарг у заяві - неприйнятними,

після обговорення за зачиненими дверима 11 квітня 2024 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Заява стосується скарг заявника за пунктами 1 і 3 статті 5 Конвенції щодо законності та обґрунтованості тримання його під вартою, а також за пунктом 5 статті 5 Конвенції щодо відсутності права на відшкодування за стверджувані порушення пунктів 1 та 3 статті 5 Конвенції.

2. 06 травня 2014 року Приморський районний суд міста Одеси (далі - районний суд) постановив ухвалу про поміщення заявника під варту в межах розслідування справи про масові заворушення у м. Одесі 02 травня 2014 року. Підставами для тримання його під вартою були тяжкість обвинувачень, а також ризик його переховування та перешкоджання кримінальному провадженню чи продовження злочинної діяльності й впливу на інших учасників провадження. Строк тримання заявника під вартою декілька разів продовжувався районним судом з посиланням на аналогічні підстави.

3. Під час підготовчого засідання 26 березня 2015 року Малиновський районний суд міста Одеси, діючи як суд першої інстанції, постановив ухвалу відповідно до частини третьої статті 315 Кримінального процесуального кодексу України (див. рішення у справі "Вадим Мельник проти України" (Vadym Melnyk v. Ukraine), заяви № 62209/17 і № 50933/18, пункт 57, від 16 вересня 2022 року), ухваливши, що строк тримання заявника під вартою "вважатиметься продовженим" до 24 травня 2015 року, без зазначення будь-яких підстав для такого тримання. Ця ухвала оскарженню не підлягала.

4. 27 листопада 2015 року суд першої інстанції ухвалою, яка також не підлягала оскарженню, продовжив строк тримання заявника під вартою і передбачив можливість звільнення його під заставу як альтернативний запобіжний захід. 30 листопада 2015 року заявник вніс заставу, але його не звільнили, оскільки того ж дня Апеляційний суд Одеської області (далі - апеляційний суд) задовольнив апеляційну скаргу прокурора на ухвалу від 27 листопада 2015 року та призупинив її виконання. Заявник залишився під вартою.

5. 03 грудня 2015 року суддя Малиновського районного суду міста Одеси повернув скаргу заявника щодо його звільнення. Суд не вбачав підстав для розгляду його скарги з огляду на ухвалу апеляційного суду від 30 листопада 2015 року, якою було призупинено виконання ухвали суду першої інстанції від 27 листопада 2015 року. 08 грудня 2015 року ця ухвала районного суду була скасована в апеляційному порядку, а скарга заявника - направлена для розгляду по суті. 04 лютого 2016 року Малиновський районний суд міста Одеси повторно розглянув скаргу заявника про звільнення з-під варти та відмовив у її задоволенні як необґрунтованої.

6. 04 грудня 2015 року суд першої інстанції за клопотанням прокурора переглянув свою ухвалу від 27 листопада 2015 року та виключив із резолютивної частини положення щодо можливості звільнення заявника під заставу.

7. 15 січня 2016 року суд першої інстанції продовжив строк тримання заявника під вартою з підстав, подібних зазначеним в ухвалі районного суду від 06 травня 2014 року (див. пункт 2). Строк тримання його під вартою декілька разів продовжувався на аналогічних підставах. Протягом зазначеного періоду, з 27 травня по 24 червня 2016 року, тримання заявника під вартою було замінено на цілодобовий домашній арешт (див. рішення у справі "Корбан проти України" (Korban v. Ukraine), заява № 26744/16, пункт 138, від 04 липня 2019 року).

8. 8 вересня 2017 року суд першої інстанції визнав заявника невинуватим і звільнив його з-під варти. Апеляційне провадження ще триває.

9. Заявник скаржився за пунктом 1 статті 5 Конвенції на те, що ухвала Малиновського районного суду міста Одеси від 26 березня 2015 року про продовження строку тримання його під вартою була свавільною, оскільки не містила жодних підстав для такого тримання під вартою, і він незаконно перебував під вартою після внесення застави 30 листопада 2015 року.

10. Після повідомлення про цю справу заявник висунув скарги за статтями 3, 5 і 6 Конвенції, стверджуючи, що після його звільнення 18 вересня 2017 року у зв’язку з визнанням його невинуватим його незаконно повторно затримали у контексті інших проваджень і тримали під вартою у неналежних умовах. Оскільки ці нові скарги не є уточненням первинних скарг, щодо яких сторони надали коментарі, недоцільно розглядати зазначені питання в контексті цієї справи (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пиряник проти України" (Piryanik v. Ukraine), заява № 75788/01, пункт 20, від 19 квітня 2005 року).

11. Розглянувши заперечення Уряду, що скаргу заявника стосовно свавільності тримання його під вартою на підставі ухвали суду від 26 березня 2015 року було подано поза межами встановленого строку, Суд зазначає, що у контексті його висновків у справі "Попович проти України" (Popovych v. Ukraine), заява № 44704/11, пункти 28-33, від 22 квітня 2021 року), тримання заявника під вартою слід розглядати як триваючу ситуацію. Тому заперечення Уряду має бути відхилено.

12. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.