Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Скрипка та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Карло Ранцоні (<…>), Голова,

Ладо Чантурія (<…>),

Марія Елосегі (<…>), судді,

та Вікторія Марадудіна (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 29 червня 2023 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяву було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Перелік заявників і відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.

4. Заявники скаржилися на недоліки у провадженні щодо перегляду законності тримання їх під вартою. У заяві № 55543/19 заявник також висунув інші скарги за положеннями Конвенції.

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

6. Заявники скаржилися, головним чином, на недоліки у провадженні щодо перегляду законності тримання під вартою. Вони посилалися, прямо чи по суті, на пункт 4 статті 5 Конвенції.

7. Суд повторює, що згідно з пунктом 4 статті 5 Конвенції затримані особи або особи, які тримаються під вартою, мають право на перегляд процесуальних і матеріально-правових умов, які з точки зору Конвенції мають суттєве значення для забезпечення "законності" позбавлення свободи (див. рішення у справі "Літцов проти Німеччини" (Lietzow v. Germany), заява № 24479/94, пункт 44, ЄСПЛ 2001-I). Справді, відповідне положення не вимагає від Договірних держав встановлювати другий рівень судової інстанції для розгляду питання законності тримання під вартою та клопотань про звільнення з-під варти. Однак держава, яка запроваджує таку систему, повинна в принципі забезпечити, щоб особи, позбавлені свободи, користувалися на етапі оскарження такими самими гарантіями, як і в першій інстанції (див. рішення у справі "Фодале проти Італії" (Fodale v. Italy), заява № 70148/01, пункт 39, ЄСПЛ 2006-VII).

8. У керівній справі "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункти 84-87, від 10 лютого 2011 року, Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

9. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг.

10. Отже, Суд вважає, що у цій справі було порушено пункт 4 статті 5 Конвенції.

11. У заяві № 55543/19 заявник висунув інші скарги, які також порушували питання за Конвенцією з огляду на відповідну усталену практику Суду (див. таблицю у додатку). Ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними. Розглянувши всі наявні у нього матеріали, Суд доходить висновку, що вони також свідчать про порушення Конвенції у контексті його висновків в рішеннях у справах, зазначених у таблиці в додатку.

12. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

13. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, рішення у справі "Оравець проти Хорватії" (Oravec v. Croatia), заява № 51249/11, пункти 78-80, від 11 липня 2017 року) Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені у таблиці в додатку.

1. Вирішує об’єднати заяви.

2. Оголошує заяви прийнятними.

3. Постановляє, що ці заяви свідчать про порушення пункту 4 статті 5 Конвенції у зв’язку з недоліками у провадженні щодо перегляду законності тримання під вартою.

4. Постановляє, що було порушено Конвенцію у зв’язку з іншими скаргами, висунутими за усталеною практикою Суду (див. таблицю в додатку).

5. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені у таблиці в додатку; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.