Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Шапкін і Маковський проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<…>), Голова,

Івана Джеліч (<…>),

Катержіна Шімачкова (<…>), судді,

та Вікторія Марадудіна (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 20 жовтня 2022 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Перелік заявників і відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.

4. Заявники скаржилися на недоліки у провадженні щодо перегляду законності тримання їх під вартою.

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

6. Заявники скаржилися на недоліки у провадженні щодо перегляду законності тримання їх під вартою. Вони посилалися, прямо чи по суті, на пункт 4 статті 5 Конвенції, який передбачає:

"Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним".

7. Суд повторює, що згідно з пунктом 4 статті 5 Конвенції затримані особи або особи, які тримаються під вартою, мають право на перегляд процесуальних і матеріально-правових умов, які з точки зору Конвенції мають суттєве значення для забезпечення "законності" позбавлення свободи (див. рішення у справі "Літцов проти Німеччини" (Lietzow v. Germany), заява № 24479/94, пункт 44, ЄСПЛ 2001-I). Справді, відповідне положення не вимагає від Договірних держав встановлювати другий рівень судової інстанції для розгляду питання законності тримання під вартою та розгляду клопотань про звільнення з-під варти. Однак держава, яка запроваджує таку систему, повинна в принципі забезпечити, щоб особи, позбавлені свободи, користувалися на етапі оскарження такими самими гарантіями, як і в першій інстанції (див. рішення у справі "Фодале проти Італії" (Fodale v. Italy), заява № 70148/01, пункт 39, ЄСПЛ 2006-VII).

8. У керівній справі "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункти 84-87, від 10 лютого 2011 року, Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

9. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг.

10. Отже, Суд вважає, що у цій справі було порушено пункт 4 статті 5 Конвенції.

11. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

12. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, рішення у справі "Оравець проти Хорватії" (Oravec v. Croatia), заява № 51249/11, пункти 78-80, від 11 липня 2017 року) Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені у таблиці в додатку.