Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Бойчук та Распряхін проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Мартіньш Мітс (<…>), Голова,

Катержіна Шімачкова (<…>),

Микола Гнатовський (<…>), судді,

та Вікторія Марадудіна (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 21 березня 2024 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Перелік заявників і відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.

4. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

5. Заявники скаржилися на обмеження їхнього доступу до судів. Вони посилалися, прямо чи по суті, на пункт 1 статті 6 Конвенції.

6. Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення з позовом щодо своїх прав або обов’язків цивільного характеру до судів або трибуналів. Це право на доступ не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які, однак, не можуть забороняти або скорочувати доступ особи у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть цього права була підірвана (див. рішення у справах "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), від 21 лютого 1975 року, пункт 36, Серія А № 18, "Пономаренко проти України" (Ponomarenko v. Ukraine), заява № 13156/02, пункт 36, від 14 червня 2007 року, "Мацюк проти України" (Matsyuk v. Ukraine), заява № 1751/03, пункт 28, від 10 грудня 2009 року, та "Кузьменко проти України" (Kuzmenko v. Ukraine), заява № 49526/07, пункт 25, від 09 березня 2017 року). Стаття 6 Конвенції не зобов’язує Договірні Сторони створювати суди апеляційної чи касаційної інстанцій. Проте там, де існують такі суди, мають дотримуватися гарантії статті 6 Конвенції, наприклад, держава має гарантувати громадянам ефективне право на доступ до судів для вирішення спору щодо їхніх прав та обов’язків цивільного характеру. Крім того, до компетенції Суду не належить розгляд стверджуваних помилок щодо питань факту або права, яких припустилися національні суди, якщо тільки такі помилки не порушили права та свободи, що охороняються Конвенцією. З іншого боку, ризик будь-якої помилки органу державної влади має покладатися на саму державу, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Гаврилов проти України" (Gavrilov v. Ukraine), заява № 11691/06, пункти 23-25, від 16 лютого 2017 року з подальшими посиланнями).

7. У керівних справах "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, пункти 52-67, ЄСПЛ 2001-VI, "Малахов проти Молдови" (Malahov v. Moldova), заява № 32268/02, пункти 31-36, від 07 червня 2007 року, "Чорап проти Молдови" (Ciorap v. Moldova), заява № 12066/02, пункти 93-96, від 19 червня 2007 року, та "Мушта проти України" (Mushta v. Ukraine), заява № 8863/06, пункти 40-47, від 18 листопада 2010 року, Суд уже встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо питань, аналогічних розглянутим у цій справі.

8. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі відповідні обмеження підірвали саму суть права заявників на доступ до суду.

9. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

10. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, згадані рішення у справах "Гаврилов проти України" (Gavrilov v. Ukraine), пункт 36, та "Кузьменко проти України" (Kuzmenko v. Ukraine), пункт 41, Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені у таблиці в додатку, та відхиляє будь-які додаткові вимоги щодо справедливої сатисфакції, висунуті заявниками.

1. Вирішує об’єднати заяви.

2. Оголошує заяви прийнятними.

3. Постановляє, що ці заяви свідчать про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з обмеженням доступу до судів.

4. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені в таблиці у додатку; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

5. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 11 квітня 2024 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.