Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "ВАТ "Сквирасільрибгосп" проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Мартіньш Мітс (<…>), Голова,

Марія Елосегі (<…>),

Катержіна Шімачкова (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 27128/11), яку 18 квітня 2011 року подало до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) українське акціонерне товариство ВАТ "Сквирасільрибгосп", яке зрештою було реорганізовано у товариство з обмеженою відповідальністю "Свираплемрибгосп" (далі - підприємство-заявник), яке представляв п. М. Миколюк - юрист, який практикує у м. Києві,

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі - Уряд), який представляла його Уповноважений, на останніх етапах провадження пані М. Сокоренко,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 09 листопада 2023 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Заява стосується, як стверджувалося, безпідставного поновлення у листопаді 2010 року строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 24 березня 2010 року, яким було задоволено позов підприємства-заявника щодо права на користування кількома земельними ділянками, подальшого скасування цього рішення та залишення без задоволення позовних вимог підприємства-заявника. Підприємство-заявник скаржиться на порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з цим.

2. 21 жовтня 2010 року заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду в інтересах держави в особі Сквирської районної державної адміністрації, сторони провадження, на зазначене рішення від 24 березня 2010 року, посилаючись на те, що за державою збереглося право на користування земельними ділянками. Заступник прокурора також подав клопотання про поновлення застосовного на той момент десятиденного строку для подання апеляційної скарги, посилаючись на те, що він був повідомлений про рішення Генеральною прокуратурою України 11 жовтня 2010 року. Ухвалою від 08 листопада 2010 року апеляційний суд задовольнив клопотання про поновлення строку, встановивши, що строк було пропущено з "поважних причин". Жодних деталей у зв’язку з цим наведено не було. 14 грудня 2010 року той же суд скасував рішення від 24 березня 2010 року, не погодившись з висновками суду першої інстанції. Згідно з висновками апеляційного суду у 1999 році місцева рада надала спірні земельні ділянки у постійне користування державному підприємству. Після приватизації у 2000 році державне підприємство припинило діяльність та було перетворено на підприємство-заявника. Однак згідно з відповідним національним законодавством підприємство-заявник не набуло права на постійне користування відповідними земельними ділянками, і це право припинилося, коли її правопопередник припинив діяльність. Крім того, підприємство-заявник не оформило жодного права на користування земельними ділянками протягом цього часу. 23 лютого 2011 року Вищий господарський суд України залишив без змін постанову апеляційного суду.

3. Згідно із зауваженнями Уряду від 05 грудня 2022 року підприємство-заявник продовжувало користуватися спірними земельними ділянками.

4. Підприємство-заявник скаржилося за пунктом 1 статті 6 Конвенції на те, що апеляційний суд незаконно поновив строк для подання апеляційної скарги заступником прокурора на рішення Господарського суду Київської області від 24 березня 2010 року.

5. Уряд заперечив, стверджуючи, що строк для подання апеляційної скарги було законно поновлено після короткої затримки, і це було виправдано необхідністю виправити помилкове рішення суду першої інстанції.

6. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції чи неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

7. Загальні принципи щодо прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції у справах про поновлення процесуальних строків, узагальнено, серед інших джерел, в рішеннях у справах "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, пункти 40 і 41, від 03 квітня 2008 року, та "Устименко проти України" (Ustimenko v. Ukraine), заява № 32053/13, пункти 46 і 47, від 29 жовтня 2015 року.