Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Довбишев проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Мартіньш Мітс (<…>), Голова,

Марія Елосегі (<…>),

Катержіна Шімачкова ( <…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 68447/12), яку 09 жовтня 2012 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Дмитро Олександрович Довбишев (далі - заявник), 1978 року народження, який проживає у м. Одесі,

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі - Уряд), який представляла його Уповноважений, на останніх етапах провадження пані Маргарита Сокоренко,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 09 листопада 2023 року постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Ця справа стосується скарги заявника на те, що збільшення розміру плати за торгові патенти на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу становило порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

2. У 2003 році заявник відкрив гральний бізнес та отримав необхідні торгові патенти. Річний розмір плати за патенти на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу був передбачений Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (далі - Закон "Про патентування"). Розмір плати збільшувався двічі, 27 листопада 2003 року та 23 грудня 2004 року згідно із законами України про державний бюджет на 2004 та 2005 роки відповідно. Заявник сплатив різницю. У 2006 році він закрив свій гральний бізнес і подав позов, стверджуючи, що збільшення розміру плати за торгові патенти було незаконним і непередбачуваним, та вимагав відшкодування сплачених надміру платежів.

3. 24 липня 2007 року Господарський суд Одеської області зобов’язав місцеві органи влади повернути різницю, яка виникла внаслідок збільшення розміру плати, як вимагав заявник. Він посилався на частину другу статті 7 Закону України "Про систему оподаткування", яка передбачала, що податкові ставки не могли змінюватися законами України про державний бюджет, і на частину третю статті 27 Бюджетного кодексу України, яка передбачала, що закон, який впливав на формування доходної та видаткової частин державних бюджетів мав бути офіційно оприлюднений до 15 серпня року, який передував плановому, інакше його норми застосовувалися з року, наступного за плановим.

4. 27 травня 2009 року Одеський апеляційний адміністративний суд скасував зазначену постанову та залишив без задоволення позов заявника як необґрунтований. Він мотивував це тим, що закони України про державний бюджет на 2004 та 2005 роки були чинними, оскільки не були визнані неконституційними. Він постановив, що норми законів України про державний бюджет мали перевагу над нормами, на які посилався суд першої інстанції. Крім того, оскільки заявник не здійснив повну попередню оплату за весь термін дії торгових патентів на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу, він не міг скористатися спеціальною гарантією, передбаченою частиною п’ятою статті 5 Закону "Про патентування", яка надавала право певним власникам патентів зберігати початковий розмір плати.

5. 19 квітня 2012 року Вищий адміністративний суд України залишив постанову апеляційного суду без змін.

6. Заявник скаржився на те, що збільшення розміру плати за торгові патенти на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу було непередбачуваним і суперечило принципу юридичної визначеності.

7. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції чи неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.

8. Загальні принципи, застосовні до втручання органів державної влади у мирне володіння майном, наведені, наприклад, в рішеннях у справах "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine), заяви № 23759/03 та 37943/06, пункти 50-52, від 14 жовтня 2010 року, та "Сєрков проти України" (Serkov v. Ukraine), заява № 39766/05, пункти 33-36, від 07 липня 2011 року.

9. Сторони погодилися, що вимога до заявника сплатити додаткову плату за торгові патенти становила втручання в його права за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, але не погодилися щодо того, чи було це втручання законним і пропорційним.

10. Суд повторює, що принцип законності передбачає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, точними та передбачуваними у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy) [GC], заява № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-I).

11. У цій справі оновлені розміри плати за торгові патенти були запроваджені законами України про державний бюджет на 2004 та 2005 роки , тоді як частина друга статті 7 Закону України "Про систему оподаткування" передбачала, що податкові ставки не могли змінюватися законами України про державний бюджет. Крім того, нові розміри плати були запроваджені після 15 серпня року, який передував плановому, тобто після закінчення строку, передбаченого частиною третьою статті 27 Бюджетного кодексу України.