Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Воно може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Щокін проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Пеер Лоренцен (<…>), Голова,

Карел Юнгвірт (<…>),

Райт Маруст (<…>),

Марк Віллігер (<…>),

Ізабель Берро-Лефевр (<…>),

Миряна Лазарова-Трайковська (<…>),

Ганна Юдківська (<…>), судді,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції, після обговорення за зачиненими дверима 21 вересня

2010 року

постановляє таке рішення, що було ухвалене в той день:

1. Справу було розпочато за двома заявами (№ 23759/03 та № 37943/06), які 17 червня 2003 року та 6 вересня 2006 року відповідно подав до Суду проти України згідно зі статтею 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України Юрій Щокін (далі - заявник).

2. Заявника представляв Андрій Шумілов - юрист, який практикує у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - пан Юрій Зайцев.

3. Заявник стверджував, зокрема, що його майнові права були порушені в результаті незаконного накладання на нього органами державної влади додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.

4. 15 січня 2009 року Голова п'ятої секції вирішив повідомити про заяви Уряд. Також було вирішено одночасно розглядати питання щодо суті та прийнятності заяв (пункт 1 статті 29 Конвенції).

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1971 році та проживає в м. Харкові.

A. Оподаткування доходу заявника, одержаного в 2001 році

6. У березні 2002 року заявник подав до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м, Харкова (далі - ДПІ) податкову декларацію про доходи за 2001 рік. У декларації зазначалась сума прибуткового податку, сплачена заявником у 2001 році, та виокремлювалось, зокрема, два види доходу: (а) дохід, одержаний за місцем основної роботи заявника та (b) дохід, одержаний не за місцем основної роботи.

7. Що стосується першого виду доходу, податок було обчислено за ставкою прогресивного оподаткування доходів, як цього вимагає частина 1 статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", № 13-92 від 26.12.1992 (далі - Декрет).

8. Що стосується другого виду доходу, податок було обчислено за фіксованою 20 % ставкою, як цього вимагає частина 3 статті 7 Декрету.

9. 9 квітня 2002 року на підставі декларації заявника ДПІ перерахувала суму прибуткового податку, сплачену заявником, та надіслала йому податкове повідомлення про стягнення з нього додаткової податкової заборгованості у розмірі 1774,61 українських гривень (грн). Сума, що підлягала виплаті, була збільшена в результаті застосування ставки прогресивного оподаткування доходу, одержаного заявником не за місцем його основної роботи. Перерахунок було здійснено відповідно до Інструкції "Про прибутковий податок з громадян", затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції від 21 квітня 1993 року № 12 (далі - Інструкція).

10. 27 травня 2002 року заявник звернувся до Жовтневого районного суду м. Харкова (далі - районний суд) з позовом до ДПІ про скасування податкового повідомлення від 9 квітня 2002 року. Заявник стверджував, зокрема, що сума податків, яка підлягає виплаті з його доходу, одержаного не за місцем його основної роботи, мала бути встановлена відповідно до спеціальної податкової ставки, встановленої частиною 3 статті 7 Декрету (який має силу закону України), тоді як ДПІ пере рахувала та збільшила цю суму, посилаючись на Інструкцію. Однак Інструкція була підзаконним нормативним актом, який відповідно до статті 67 Конституції України не може змінювати податкові ставки, що підлягають застосуванню.

11. 4 липня 2002 року районний суд розглянув позовну заяву заявника. Районний суд встановив, що для доходу, одержаного не за місцем основної роботи, Декрет передбачав спеціальну податкову ставку за дохід, одержаний не за місцем основної роботи. На відміну від Інструкції, Декрет не встановлював жодного перерахунку цього виду доходу на підставі застосування ставки прогресивного оподаткування. Районний суд зазначив, що відповідно до статті 67 Конституції України громадяни зобов'язані сплачувати податки і збори тільки в порядку, встановленому законом, а не підзаконним нормативним актом. Відповідно районний суд задовольнив позовні вимоги заявника та скасував податкове повідомлення від 9 квітня 2002 року. ДПІ подала апеляційну скаргу.

12. 18 грудня 2002 року апеляційний суд Харківської області (далі - апеляційний суд) скасував рішення від 4 липня 2002 року, зазначивши, що Інструкція була видана у встановленому законом порядку та мала на меті деталізувати відповідні положення Декрету. Відповідно дії ДПІ при застосуванні Інструкції було визнано законними.

13. 16 квітня 2003 року Верховний Суд України залишив рішення апеляційного суду без змін, стверджуючи, що жодних порушень в застосуванні закону у справі не було.

B. Оподаткування доходу заявника, одержаного в 2002 році

14. У березні 2003 року заявник подав до ДПІ податкову декларацію про доходи за 2002 рік. Сума податку з доходу заявника, одержаного не за місцем його основної роботи, була обчислена на підставі фіксованої податкової ставки, встановленої частиною 3 статті 7 Декрету.

15. 22 квітня 2003 року на підставі декларації заявника ДПІ перерахувала суму прибуткового податку, сплачену заявником, та надіслала йому податкове повідомлення про стягнення з нього додаткової податкової заборгованості у розмірі 3378,05 грн. Сума, що підлягала виплаті, була збільшена в результаті застосування ставки прогресивного оподаткування доходу, одержаного заявником не за місцем основної роботи. Перерахунок було здійснено відповідно до Інструкції.

16. 23 липня 2003 року заявник звернувся до районного суду з позовною заявою до ДПІ про скасування податкового повідомлення від 22 квітня 2003 року. Заявник стверджував, зокрема, що накладання на нього додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку не було законним, оскільки Декрет (який має силу закону України) не передбачав застосування ставки прогресивного оподаткування доходу, одержаного заявником не за місцем його основної роботи. Крім того, Інструкція, на яку посилались органи державної влади, була підзаконним нормативним актом, який відповідно до статті 67 Конституції України не може змінювати податкові ставки, що підлягають застосуванню.

17. 20 квітня 2005 року районний суд відмовив у задоволенні позовних вимог заявника, стверджуючи, що встановлена ДПІ сума податку була призначена на підставі Інструкції та Указу Президента України "Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян" від 13 вересня 1994 року № 519/94 (далі - Указ Президента).

18. 18 травня 2005 року заявник подав до апеляційного суду апеляційну скаргу на це рішення, стверджуючи, що частина 3 статті 7 Декрету мала бути застосована до доходу, одержаного не за місцем основної роботи.

19. 30 червня 2005 року апеляційний суд встановив, що перерахунок прибуткового податку заявника було здійснено саме на підставі Указу Президента, та залишив рішення від 20 квітня 2005 року без змін.

20. 25 липня 2005 року заявник подав касаційну скаргу, в якій він повторив ті самі доводи, що й в апеляції.

21. 19 квітня 2006 року, розглянувши касаційну скаргу заявника, Вищий адміністративний суд України залишив рішення від 20 квітня 2005 року без змін, зазначаючи, зокрема, що Декрет передбачав тільки одну шкалу ставок прогресивного оподаткування, яка, таким чином, мала бути застосована до всіх доходів заявника, та дійшов висновку про те, що перерахунок податку було здійснено відповідно до закону. Про спеціальну податкову ставку, передбачену частиною 3 статті 7 Декрету, не згадувалось.

С. Оподаткування доходу заявника, одержаного в 2003 році

22. У березні 2004 року заявник подав до ДПІ податкову декларацію про доходи за 2003 рік. Сума податку з доходу заявника, одержаного не за місцем його основної роботи, була обчислена на підставі фіксованої податкової ставки, встановленої частиною 3 статті 7 Декрету.

23. 26 квітня 2004 року на підставі декларації заявника ДПІ перерахувала суму прибуткового податку, сплачену заявником, та надіслала йому податкове повідомлення про стягнення з нього додаткової податкової заборгованості у розмірі 642,20 грн. Сума, що підлягає виплаті, була збільшена в результаті застосування ставки прогресивного оподаткування доходу, одержаного заявником не за місцем основної роботи. Перерахунок було здійснено відповідно до Інструкції.

24. 10 серпня 2004 року заявник звернувся до районного суду з позовною заявою до ДПІ про скасування податкового повідомлення від 22 квітня 2003 року. Заявник стверджував, зокрема, що накладання на нього додаткових зобов'язань по оплаті прибуткового податку не було законним. оскільки Декрет (який має силу закону України) не передбачав застосування ставки прогресивного оподаткування доходу, одержаного заявником не за місцем його основної роботи. У той же час Інструкція, на яку посилались органи державної влади, була підзаконним нормативним актом, який відповідно до статті 67 Конституції України не може змінювати податкові ставки, що підлягають застосуванню.

25. 21 липня 2005 року районний суд відмовив у задоволенні позовних вимог заявника, зазначивши, що встановлена ДПІ сума податку була визначена на підставі Інструкції та Указу Президента.

26. 17 серпня 2005 року заявник подав до апеляційного суду апеляційну скаргу на це рішення, стверджуючи, що частина 3 статті 7 Декрету мала бути застосована до доходу, одержаного не за місцем основної роботи.

27. 25 жовтня 2005 року апеляційний суд встановив, що перерахунок прибуткового податку заявника було здійснено, зокрема, на підставі Указу Президента та Декрету та залишив рішення від 21 липня 2005 року без змін. Жодних підстав для незастосування спеціальної податкової ставки, встановленої частиною 3 статті 7 Декрету, наведено не було.

28. 9 березня 2006 року, розглянувши касаційну скаргу заявника, Вищий адміністративний суд України залишив рішення від 21 липня 2005 року без змін, зазначивши, що перерахунок податку було здійснено відповідно до закону.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

А. Конституція України від 20 квітня 1978 року (чинна до 28 червня 1996 року)

29. Відповідно до статті 114-5 Конституції України Президент України мав повноваження ухвалювати укази у сфері економічних реформ, якщо відповідні питання не були врегульовані законами України, ухваленими парламентом.

B. Конституція України від 28 червня 1996 року

30. Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

C. Закони № № 2796-ХІІ та 2813-XII від 18 та 21 листопада 1992 року, які уповноважують Кабінет Міністрів України видавати декрети

31. Відповідно до цих законів у період між 24 листопада 1992 року та 21 травня 1993 року Кабінет Міністрів України мав повноваження законодавчого регулювання деяких сфер, включаючи сферу оподаткування. З цією метою Кабінет Міністрів України було уповноважено видавати декрети, які мали силу законів України, прийнятих парламентом.

D. Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року

32. Підпункт 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону передбачає, що в разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, рішення приймається на користь платника податків.

E. Декрет Кабінету Міністрів України № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 року (у редакції, чинній на час подій)

33. Частина 1 статті 7 Декрету містила таблицю ставок прогресивного оподаткування доходів, одержаних платником податків за місцем його основної роботи. У таблиці вживалось поняття офіційної мінімальної заробітної плати, яке було підставою для визначення ставки прогресивного оподаткування, що застосовувалася в конкретному випадку.

34. Частина 2 статті 7 Декрету передбачала, що суми авторських винагород, що виплачувалися спадкоємцям повторно (неодноразово), оподатковуються за наведеними у частині 1 статті 7 Декрету ставками, збільшеними вдвічі, але не більше 70 %.

35. Частина 3 статті 7 Декрету встановлювала фіксовану 20 % ставку податку на суми доходів, одержуваних платником податків не за місцем його основної роботи.

36. Стаття 23 Декрету передбачала, що інструкція щодо застосування цього Декрету видаватиметься Головною державною податковою інспекцією України.

F. Указ Президента України № 519/94 "Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян" від 13 вересня 1994 року (чинний на час подій)

37. Указом було запроваджено нову таблицю ставок прогресивного оподаткування доходів платників податків. У таблиці вживалось поняття місячного неоподатковуваного доходу, який був підставою для визначення ставки прогресивного оподаткування, що застосовувалася в конкретному випадку. В Указі зазначалось, що установлені ним ставки прогресивного оподаткування застосовуються до сум заробітної плати та інших доходів громадян, нарахованих з 1 жовтня 1994 року.