Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Крайняк проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Мартіньш Мітс (<…>), Голова,

Марія Елосегі (<…>),

Катержіна Шімачкова (<…>), судді,

та Мартіна Келлер (<…>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 68353/17), яку 07 вересня 2017 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Сергій Васильович Крайняк (далі - заявник), 1994 року народження, який проживає у с. Субіч, його представляв пан О.В. Заруцький - юрист, який практикує у м. Києві,

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд), який представляв на той момент його Уповноважений, п. І. Ліщина, про скарги за пунктами 1, 3, 4 та 5 статті 5 Конвенції, а також визнати решту скарг у заяві неприйнятними,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 26 січня 2023 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа, головним чином, стосується скарг заявника за пунктом 3 статті 5 Конвенції на надмірну тривалість тримання його під вартою під час досудового розслідування, за пунктом 4 статті 5 Конвенції - щодо безсторонності судді, який продовжував строк тримання його під вартою 23 березня, 24 квітня та 19 червня 2017 року, і за пунктом 5 статті 5 Конвенції - на відсутність у нього ефективного права на відшкодування шкоди у зв’язку з цими стверджуваними порушеннями.

2. 31 серпня 2015 року Верховна Рада України обговорила законопроєкт, який передбачав розширення повноважень місцевого самоврядування окремих районів Донецької та Луганської областей у межах виконання так званих Мінських угод (див. рішення у справі "Хлєбік проти України" (Khlebik v. Ukraine), заява № 2945/16, пункт 12, від 25 липня 2017 року). Натовп осіб, які виступали проти законопроєкту, зібрався перед Верховною Радою України і здійснив напад на військовослужбовців Національної гвардії України, які охороняли будівлю. Було кинуто бойову ручну гранату, внаслідок чого загинули четверо військовослужбовців і понад сто осіб отримали поранення.

3. Того ж дня заявника затримали за підозрою в причетності до нападу. Спочатку йому пред’явили обвинувачення в злочинах (зокрема, завдання тілесних ушкоджень працівнику правоохоронного органу), які не підпадали під дію положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою-1.

__________

-1 Положення про неможливість застосування інших запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, було положенням Кримінального процесуального кодексу України, яке виключало можливість застосування застави та інших запобіжних заходів, не пов’язаних з триманням під вартою, до осіб, які обвинувачувалися у тероризмі або вчиненні певних злочинів проти основ національної безпеки (див. рішення у справі "Грубник проти України" (Grubnyk v. Ukraine), заява № 58444/15, пункти 40, 50, 53-56, 116-130, від 17 вересня 2020 року). 25 червня 2019 року воно було визнано неконституційним.

4. 16 вересня 2015 року обвинувачення було перекваліфіковано на вчинення терористичного акту - злочину, який підпадав під дію зазначеного положення. Відповідно до пред’явлених обвинувачень заявник, двадцять шість названих осіб і низка невстановлених осіб напали на працівників правоохоронних органів з дерев’яними та металевими палицями. Водночас Г. (співобвинувачений), діючи спільно із заявником згідно із заздалегідь узгодженим планом, приніс бойові ручні гранати на площу перед Верховною Радою України. Роль заявника полягала у тому, щоб приховати дії Г. шляхом підпалу та тримання у руках димової шашки, тоді як Г. кинув бойову гранату у військовослужбовців.

5. 02 вересня 2015 року Печерський районний суд міста Києва обрав заявнику запобіжний захід у виді тримання під вартою. Суд встановив існування обґрунтованої підозри щодо заявника. Він врахував тяжкість інкримінованого заявнику злочину та обставини його вчинення. Суд вказав на існування ризику, що заявник міг вплинути на свідків, ухилитися від слідчого та суду та продовжити злочинну діяльність, а запобіжний захід, не пов’язаний з триманням під вартою, був недостатнім для запобігання таким ризикам. Суд, враховуючи особливу небезпечність діянь, вчинених із застосуванням насильства, в яких підозрювався заявник, вважав недоцільним визначення розміру застави.

6. 10 серпня 2016 року було закінчено масштабне розслідування (яке включало понад сімдесят експертиз), і справу щодо заявника та Г. зрештою було направлено до Шевченківського районного суду міста Києва для розгляду судом присяжних.

7. Суди продовжували строк тримання заявника та Г. під вартою приблизно кожні два місяці. Суди зазначали, що хоча обвинувачені мали міцні соціальні зв’язки, було цілком ймовірно, що вони могли ухилятися від органу досудового розслідування та суду з огляду на тяжкість покарання, яке могло бути їм обране. Крім того, суд зазначив, що з огляду на отриманий на сході України бойовий досвід обвинувачені набули певних навичок, завдяки яким могли перешкоджати розслідуванню, зокрема шляхом впливу на потерпілих та інших свідків. Діяння, у вчиненні яких вони підозрювалися, призвели до масової гибелі людей, і це передбачало значний суспільний інтерес у забезпеченні належного розслідування.

Потрібно було встановити баланс між правом заявника на свободу та іншими правами й інтересами суспільства, а тому тримання його під вартою було обґрунтованим. Також ключовим елементом обвинувачень було те, що його дії мотивувались його незгодою з Мінськими угодами. Це питання залишалося спірним, а тому підвищувало ймовірність повторного вчинення таких же діянь, у зв’язку з якими йому було пред’явлено обвинувачення.

Інші запобіжні заходи, окрім тримання під вартою, були б недостатніми для запобігання таким ризикам.

8. 22 травня 2020 року заявника звільнили з-під варти та помістили під цілодобовий домашній арешт. Строк дії цього запобіжного заходу закінчився 22 липня 2020 року.

9. На момент останнього повідомлення сторін Суду, 18 січня 2022 року, справа перебувала на розгляді в суді першої інстанції.

10. 25 січня 2017 року заявник подав заяву про відвід головуючого у справі судді Б. Він стверджував, що згідно з висновком спеціальної комісії з перевірки суддів, створеної відповідно до Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні", у грудні 2013 року суддя ухвалював політично вмотивовані рішення проти протестувальників Євромайдану (див. рішення у справі "Шморгунов та інші проти України" (Shmorgunov and Others v. Ukraine), заява № 15367/14 та 13 інших заяв, пункти 220-229, від 21 січня 2021 року). Заявник доводив, що, оскільки він обвинувачувався у злочині, вмотивованому його політичними поглядами, він мав сумніви щодо неупередженості судді.

11. 23 березня, 24 квітня та 19 червня 2017 року суддя Б. продовжував строк тримання заявника під вартою.

12. 23 березня та 24 квітня 2017 року захисники обвинувачених заперечували проти розгляду суддею Б. питання тримання обвинувачених під вартою під час досудового розслідування, оскільки заява про відвід щодо нього ще не була розглянута.

13. 02 серпня 2017 року суддя Б. сам розглянув заяву заявника про відвід і задовольнив її. Він зазначив, що спеціальна комісія дійсно рекомендувала Вищій раді юстиції звільнити його з посади за порушення присяги, але рада не виконала цю рекомендацію. Хоча наведені заявником факти не були беззаперечним підтвердженням упередженості, суддя все ж вважав, що вони були такими, які викликали об’єктивні сумніви в його неупередженості в очах сторін у провадженні такого виду. За таких обставин необхідність гарантувати права обвинувачених за статтею 6 Конвенції була чинником, який був врахований на користь задоволення заяви про відвід.

14. Уряд заперечив проти скарг заявника, наведених в пункті 1.

15. Суд зазначає, що скарги за пунктами 3-5 статті 5 Конвенції не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "a" пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

А. Стверджуване порушення пункту 3 статті 5 Конвенції

16. Відповідний період тривав чотири роки та більше десяти місяців (з 31 серпня 2015 року по 22 липня 2020 року - див. пункти 3 і 8, а також рішення у справі "Корбан проти України" (Korban v. Ukraine), заява № 26744/16, пункт 139, від 04 липня 2019 року). Така тривалість тримання під вартою вже викликає серйозне занепокоєння та вимагає від національних органів влади наведення дуже вагомих підстав для його виправдання (див., наприклад, рішення у справі "Велечка та інші проти Литви" (<...>), заява № 56998/16 та 3 інші заяви, пункти 98 і 99, від 26 березня 2019 року з подальшими посиланнями).