Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Гришко та Кошляк проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Лятіф Гусейнов (<…>), Голова,

Ладо Чантурія (<…>),

Арнфінн Бордсен (<…>), судді

та Вікторія Марадудіна (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 03 лютого 2022 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Перелік заявників і відповідні деталі заяв наведені у таблиці в додатку.

4. Заявники скаржилися на незаконне тримання під вартою. Заявник у заяві № 72970/13 також висунув інші скарги за положеннями Конвенції.

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

6. Заявники скаржилися, головним чином, на незаконне тримання їх під вартою. Вони посилалися, прямо або по суті, на пункт 1 статті 5 Конвенції, який передбачає:

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

...

(c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;".

7. Суд повторює, що стаття 5 Конвенції разом зі статтями 2, 3 та 4 Конвенції гарантує основні серед фундаментальних прав, які захищають фізичну недоторканність особи, і тому важливість цієї статті є першочерговою. Її головною метою є запобігання свавільному або несправедливому позбавленню свободи (див. рішення у справі "Бузаджі проти Республіки Молдова" [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova) [GC], заява № 23755/07, пункт 84, ЄСПЛ 2016 (витяги) з подальшими посиланнями).

8. Коли постає питання про "законність" взяття під варту, у тому числі, чи було дотримано "порядок, встановлений законом", Конвенція по суті посилається на національне законодавство та встановлює зобов’язання забезпечувати дотримання його матеріальних і процесуальних норм. Однак лише дотримання національного законодавства недостатньо: окрім того, пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, щоб будь-яке позбавлення свободи відповідало меті захисту особи від свавілля (див. рішення у справі "С., В. та А. проти Данії" [ВП] (S., V. and A. v. Denmark) [GC], заяви № 35553/12, № 36678/12 та № 36711/12, пункт 74, від 22 жовтня 2018 року з подальшими посиланнями).

9. У керівних справах "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункти 74-76, від 10 лютого 2011 року, "Строган проти України" (Strogan v. Ukraine), заява № 30198/11, пункти 88 і 89, від 06 жовтня 2016 року, та "Грубник проти України" (Grubnyk v. Ukraine), заява № 58444/15, пункти 83-85, від 17 вересня 2020 року, Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цих справах.

10. Розглянувши всі наявні у нього матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі тримання заявників під вартою не відповідало пункту 1 статті 5 Конвенції.

11. Отже, скарги заявників є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 5 Конвенції.

12. Заявник у заяві № 72970/13 висунув іншу скаргу, яка також порушила питання за Конвенцією з огляду на відповідну усталену практику Суду (див. таблицю у додатку). Ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною. Розглянувши всі наявні у нього матеріали, Суд доходить висновку, що вона також свідчать про порушення Конвенції у контексті його висновків в згаданому рішенні у справі "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), пункти 84-87.