Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Деріглазов та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<...>), Голова,

Йован Ілієвський (<...>),

Маттіас Гуйомар (<...>), судді,

та Вікторія Марадудіна (<...>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 09 вересня 2021 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Перелік заявників та відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.

4. Заявники скаржилися на неналежні умови тримання їх під вартою та на відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту. У заяві № 42363/18 заявник висунув також інші скарги за положеннями Конвенції.

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

6. Щодо скарг, поданих заявником у заяві № 10720/20, Суд зазначає, що заявник помер 08 грудня 2020 року, коли розгляд справи тривав у Суді. Дружина заявника, пані Валерія Олександрівна Голова, висловила бажання підтримувати заяву від імені свого чоловіка. Беручи до уваги свою практику (див., наприклад, рішення у справах "Беньямінсон проти України" (Benyaminson v. Ukraine), заява № 31585/02, пункт 83, від 26 липня 2007 року, та "Хорватова проти Словаччини" (<...>), заява № 74456/01, пункти 25-27, від 17 травня 2005 року), Суд не вбачає жодних підстав для відмови у задоволенні клопотання. Проте у цьому тексті посилання робитиметься на заявника.

7. Заявники скаржилися головним чином на неналежні умови тримання їх під вартою та на відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Вони посилалися на статті 3 та 13 Конвенції, які передбачають таке:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі...".

8. Суд зазначає, що заявники трималися під вартою у неналежних умовах. Деталі щодо тримання заявників під вартою наведені у таблиці в додатку. Суд посилається на встановлені у його практиці принципи щодо неналежних умов тримання під вартою (див., наприклад, рішення у справі "Муршіч проти Хорватії" (<...>) [ВП], заява № 7334/13, пункти 96-101, ЄСПЛ 2016). Суд нагадує, зокрема, що при встановленні того, чи є умови тримання такими, "що принижують гідність" у розумінні статті 3 Конвенції, серйозний брак простору у в’язничних камерах вважається дуже впливовим чинником та може становити порушення як сам собою, так і в сукупності з іншими недоліками (див. згадане рішення у справі "Муршіч проти Хорватії" (<...>), пункти 122-141, та рішення у справі "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), заяви № 42525/07 та № 60800/08, пункти 149-159, від 10 січня 2012 року).

9. У керівних справах "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, рішення від 28 березня 2006 року, та "Сукачов проти України" (Sukachov v. Ukraine), заява № 14057/17, рішення від 30 січня 2020 року, Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

10. Розглянувши всі надані матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі умови тримання заявників під вартою, як зазначено в таблиці у додатку, були неналежними.

11. Суд також зазначає, що заявники не мали у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг.

12. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення статей 3 та 13 Конвенції.

13. У заяві № 42363/18 заявник подав інші скарги, які також порушували питання за Конвенцією з огляду на відповідну усталену практику Суду (див. таблицю у додатку). Ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції або неприйнятними з будь-якої іншої підстави. Тому вони мають бути визнані прийнятними. Розглянувши всі наявні у нього матеріали, Суд доходить висновку, що ці скарги також свідчать про порушення Конвенції з огляду на його висновки у рішенні у справі "Меріт проти України" (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01, від 30 березня 2004 року.

14. У заяві № 7943/20, заявник подав інші скарги за статтею 3 Конвенції щодо неналежних умов тримання його під вартою з 18 серпня 2020 року по 11 лютого 2021 року.

15. Суд розглянув ці скарги та вважає, що у контексті всіх наявних у нього документів та з огляду на належність оскаржуваних питань до сфери його компетенції, вони не відповідають критеріям прийнятності за статтями 34 та 35 Конвенції або не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї.

Отже, ця частина заяви має бути відхилена відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції.

16. Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

17. З огляду на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, згадане рішення у справі "Сукачов проти України" (Sukachov v. Ukraine), пункти 165 та 167) Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені в таблиці у додатку.