Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Геращенко та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Стефані Моро-Вікстром (<…>), Голова,

Йован Ілієвський (<…>),

Маттіас Гуйомар (<…>), судді,

та Вікторія Марадудіна (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 26 серпня 2021 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено в той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначеними в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Перелік заявників та відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.

4. Заявники скаржилися на надмірну тривалість кримінальних проваджень та на відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. У заяві № 9219/20 заявник висунув також інші скарги за положеннями Конвенції.

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

6. Заявники скаржились, головним чином, на те, що тривалість кримінальних проваджень у їх справах була несумісною із вимогою "розумного строку", та на відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Вони посилались на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції, які передбачають таке:

"При визначенні … будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення … кожен має право на … розгляд його справи упродовж розумного строку [а] … судом …".

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

7. Суд повторює, що розумність тривалості судового розгляду повинна оцінюватися в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявників (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах "Пелісьє та Сассі проти Франції" (Pelissier and Sassi v. France) [ВП], заява № 25444/94, пункт 67, ЄСПЛ 1999II, та "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП], заява № 30979/96, пункт 43, ЄСПЛ 2000-VII).

8. У керівній справі "Меріт проти України" (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01, рішення від 30 березня 2004 року, Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

9. Розглянувши всі наявні матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних обґрунтувати загальну тривалість провадження на національному рівні. З огляду на свою практику з цього питання, Суд вважає, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".

10. Суд також зазначає, що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг.

11. Таким чином, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.

12. У заяві № 9219/20 заявник висунув також інші скарги за різними статтями Конвенції.

13. Суд розглянув заяву та вважає, що з огляду на всі наявні у нього матеріали та належність оскаржуваних питань до сфери його компетенції, ці скарги не відповідають критеріям прийнятності, встановленим статтями 34 та 35 Конвенції, та не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї.

Отже, ця частина заяви № 9219/20 має бути відхилена на підставі пункту 4 статті 35 Конвенції.