Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Горяйнова проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Сіофра О’Лірі (<…>), Голова,

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<…>),

Ганна Юдківська (<…>),

Мартіньш Мітс (<…>),

Лятіф Гусейнов (<…>),

Ладо Чантурія (<…>),

Аня Сайбер-Фор (<…>), судді,

та Віктор Соловейчік (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 15 вересня 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 41752/09), яку 26 липня 2009 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Ауріка Олександрівна Горяйнова (далі - заявниця).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. Іван Ліщина.

3. Заявниця скаржилася за статтею 10 Конвенції на те, що її звільнили з посади у місцевій прокуратурі, оскільки вона опублікувала в мережі Інтернет відкритий лист до Генерального прокурора України з критикою органів прокуратури.

4. 03 березня 2014 року про цю скаргу було повідомлено Уряд, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду .

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявниця народилась у 1970 році і проживає у м. Києві.

6. На момент подій заявниця працювала в прокуратурі Одеської області старшим прокурором у відділі, відповідальному за представництво інтересів громадян і держави в судах.

7. На початку 2006 року в прокуратурі Одеської області відбулися організаційні зміни. Зокрема, призначили нове керівництво.

8. Згідно з твердженнями заявниці її новий керівник намагався впровадити певні корупційні схеми у відділі та чинив тиск на неї та її колег, змушуючи їх брати участь у цих схемах. Вона стверджувала, що тих, хто не погодився, або перевели до інших управлінь, або змусили звільнитися чи піти на пенсію.

9. Як стверджував Уряд, у період з серпня по вересень 2006 року від приватних осіб надходили скарги щодо незаконної участі заявниці як прокурора у певних судових провадженнях. 10 жовтня 2006 року прокурор Одеської області видав розпорядження провести службове розслідування для перевірки цих фактів.

10. Згідно з її доводами у Суді заявниця стверджувала, що перевірку призначили, оскільки вона відмовилася брати участь у корупційних схемах. З матеріалів справи вбачається, що в період з вересня 2006 року по лютий 2007 року вона подала низку рапортів прокурору Одеської області. Зокрема, у рапорті від 21 вересня 2006 року вона стверджувала, що її начальник через особисті неприязні стосунки та бажання змінити склад відділу, чинив на неї тиск з метою змусити її звільнитися. Заявниця також прагнула пояснити обставини, що призвели до перевірки її діяльності, і довести відсутність неправомірних дій зі свого боку. Вона також скаржилася на порушення законодавства під час проведення перевірки. Наприклад, перевірка проводилася під час перебування заявниці на лікарняному, а від лікарні вимагалося надання її медичних документів. Заявниця також стверджувала, що їй не дозволили працювати, тобто їй не надали доступ до її робочого місця. В одному з поданих у грудні 2006 року рапортів вона повторила, що її керівництво з метою приховання своєї незаконної діяльності та через особисті неприязні стосунки із заявницею і бажання змінити склад відділу поширювало неправдиву інформацію про заявницю.

11. Згідно з твердженнями заявниці вона не отримала відповіді на ці скарги. Вона також стверджувала, що намагалась особисто зустрітися з прокурором Одеської області, однак безуспішно. З матеріалів справи вбачається, що заявниця звернулася з адміністративним позовом до прокуратури та прокурора Одеської області, поскаржившись на їхні дії під час проведення перевірки. У межах цього провадження Приморський районний суд міста Одеси своєю ухвалою від 14 листопада 2006 року зобов’язав прокуратуру Одеської області утриматися від вжиття будь-яких дій, пов’язаних із притягненням заявниці до дисциплінарної відповідальності. Згодом цю ухвалу було скасовано. Сторони не повідомили Суд про результати цього провадження.

12. Не отримавши відповіді на місцевому рівні, заявниця надіслала поштою декілька листів Генеральному прокурору України. У них вона скаржилася на ситуацію, в якій опинилася (а саме - на стверджувано незаконну перевірку та винесення несправедливих висновків за результатами її проведення), а також на інші випадки стверджувано незаконного порушення дисциплінарних проваджень щодо прокурорів та незаконного звільнення прокурорів. Вона також скаржилася на "робочі схеми за принципом отримання винагороди". Зокрема, у листі, надісланому Генеральному прокурору України на початку лютого 2007 року, заявниця написала:

"... у зв’язку з частою зміною керівництва прокуратури Одеської області, у нас під керівництвом незмінного начальника відділу кадрів Б. пройшов ряд чисток особового складу органів прокуратури області, і, як правило, "під шумок" звільнялися чи "пресувалися" робітники, які не бажають перебувати з ним у будь-яких стосунках. Якість стосунків оцінюється частіш за все матеріально.

Незгодні із незаконно звільнених на захист своїх конституційних прав звернулися до судових органів …

Як приклад, хочеться навести ситуацію з І., що була незаконно звільнена з посади, ще й як насмішка - у день свого народження. Судовим рішенням поновлена на роботі, з прокуратури області стягнуто понад 20 000 грн матеріального та морального збитків. Незважаючи на окрему ухвалу Апеляційного суду Одеської області з приводу незаконних дій посадових осіб прокуратури області, ніхто із винних не поніс ніякої відповідальності …

Таким чином, коли у відділі, в якому я працюю, звільнилося керівництво, а нове заявило, без пояснення причин, що вони повністю змінять склад відділу, я вже знала весь сценарій цього "дійства", і вимушена була попередити його, бо не можу дозволити собі таку розкіш - з двома неповнолітніми дітьми залишитися без роботи. Тому, попереджаючи звільнення, мною до суду були оскаржені незаконні дії та бездіяльність посадових осіб прокуратури, які як правило здійснюються перед незаконним звільненням чи переміщенням з посади.

Вимушена була вжити крайніх заходів, оскільки жодне із семи поданих на ім’я прокурора області звернень не було розглянуто належним чином, а саме - вони розписувались для розгляду та виконання тим особам, дії яких я оскаржувала. Також я не отримала жодної відповіді на поставлені запитання, а навпаки, на мене збільшувався психологічний тиск та продовжувались учинятися протизаконні дії. ...".

У цьому ж листі заявниця вказала про розгляд ще кількох позовів, поданих працюючими чи звільненими працівниками проти прокуратури Одеської області. Вона також зазначила, що у випадку, якщо її лист не буде належним чином розглянутий, вона звернеться до засобів масової інформації.

13. Заявниця стверджувала, що не отримала відповіді від Генерального прокурора України на свої скарги.

14. 15 лютого 2007 року на підставі висновків перевірки (див. пункт 9) заявниці було оголошено догану. Зокрема, було встановлено, що у липні 2006 року, коли вона офіційно перебувала на лікарняному, заявниця як прокурор брала участь у розгляді цивільної справи стосовно житлових питань, до якої був причетний колишній працівник міліції Г. Також було встановлено, що вона не виконувала належним чином певні інші доручені їй завдання.

15. У незазначену дату Генеральна прокуратура України призначила перевірку, і її представник прибув до м. Одеси для її проведення.

16. 15 березня 2007 року заявниця опублікувала відкритий лист до Генерального прокурора України на сайті новин у мережі Інтернет. У листі було зазначено:

"...

Вимушена звернутися до Вас за допомогою преси, оскільки не бачу іншого способу звернути Вашу увагу на проблеми простих смертних.

Останнім часом органи прокуратури із "ока государєва" перетворилися у "діряву кишеню", у яку скільки не насипай - все мало. В прокуратурі залишається дедалі менше інтелігентів та професіоналів, які керуються лише буквою Закону. Все більше таких, що покупляли собі посади та розпочали "відбивати" затрачені кошти.

Нині стає соромно дивитися в очі пересічним громадянам України, бо вся наша правоохоронна система викликає у них тільки сумну посмішку та жаль.

Під час Вашого керівництва протизаконня в органах прокуратури набуло масового характеру. Прокуратура перетворилася у комерційну структуру по збиранню грошей, а співробітників, які в силу своїх професійних і людських якостей не бажають цим займатися, керівництво намагається викинути на вулицю.

Звернення на Ваше ім’я в порушення вимог Закону України "Про звернення громадян" направляються на розгляд особам, дії яких оскаржуються. А ті, у свою чергу, розправляються з непокірними.

У підтвердження [моїх слів] наведу приклади з діяльності відділу, де я працюю...".

Далі заявниця коротко пояснила, що відділ, в якому вона працювала, було реорганізовано у 2006 році і призначено нових керівників. Вона продовжила:

"Зі зміною керівництва [відділу] змінилися й пріоритети роботи [всередині відділів]. Однією з основних цілей стало заробляння грошей. На нарадах майже відкрито говорилось, що управління повинно працювати так, аби до нас йшли з "торбами", грошима, "возами" …

Але ж представництво інтересів громадян, які не спроможні самостійно захищати свої порушені права, та представництво інтересів держави по суті не можуть бути "прибутковими". Колектив, який працював [у відділі] до [його] реорганізації, не мав уяви, як працювати відповідно до нових пріоритетів керівництва. І тоді на співробітників почали тиснути [керівники].

Враховуючи, що досвідчені працівники відділу представництва після реорганізації здебільшого перейшли до відділу забезпечення участі в судах, то основних тиск здійснювався на них за надуманих підстав.

Крім того, Н., яка повернулася в прокуратуру після перебування на пенсії і несподівано для всіх стала начальником відділу (за її версією, поясненням тому є кумівські стосунки з Міністром внутрішніх справ), чомусь вирішила, що колектив її не сприймає та заявила про зміну всього особового складу відділу у разі непокори.

Кожен співробітник попереджений персонально, що до нього можуть бути застосовані особливі методи впливу: скажімо, у чоловіка можуть виникнути проблеми в бізнесі, комусь спаплюжать репутацію так, що у подальшому в Одесі вже не знайдеш роботи …

Однак, все це не дало бажаного результату: гроші річкою не потекли. І тиск не припинився.

Розпочалися перевірки всіх попередніх справ, висувалися претензії виконавцям, які лише добросовісно реалізовували рішення попереднього керівництва.

Зрештою, керівництво винайшло інший спосіб досягти мети: якщо неможливо отримувати винагороду з осіб, чиї інтереси зобов’язані захищати органи прокуратури, тоді слід домовлятися з протилежною стороною. А це зробити дуже просто, враховуючи, що Н. тривалий час займалась адвокатською діяльністю, і її клієнти спроможні оплачувати послуги, на відміну від тих, чиї інтереси покликана захищати прокуратура в судовому процесі.

Результат нової політики керівництва не забарився: розпочалося поголовне виведення прокурорів зі справ, незважаючи на те, що рішення про участь законно ухвалювалось попереднім керівництвом і прокурор вже брав участь у судовому процесі.

Якщо ж прокурор, якого відстороняли від справи, відстоював свою позицію й не висловлював бажання виходити зі справи, тоді у порушення цивільно-процесуального законодавства [його відсторонення] робили без його відома, листом на адресу суду за підписом заступника прокурора області М.

Аналогічно складається ситуація із захистом в суді інтересів держави.

Досвідчені, професійні прокурори залякані та їм нав’язують позицію, що вони навіть думати не повинні про висловлення власної точки зору.

Все це дало негайний результат: колектив розбігся. Пощастило тим, в кого було право на пенсію, але що робити іншим?

Нові співробітники не розуміють, що і для чого вони роблять, оскільки відтепер діяльність відділу дуже далека від класичного забезпечення представництва інтересів громадян та держави у судах. Об’єм роботи значно зменшився, бо тепер інтереси захищають вибірково. Робота перетворилася у бюрократичне написання та перекладення непотрібних паперів, а якість самої роботи погіршилася.

Вся діяльність управління зводиться до постійного тиску на районних прокурорів (давай, давай показники!), що має красиву назву - "работа по зоне". В дійсності додаткові показники здебільшого приписуються.

Аби виправдати існування управління, його начальник примушує районних прокурорів робити показники за два місяці поточного року на рівні трьох місяців минулого року. При цьому ні в кого не виникає запитання: кому потрібні такі показники, якщо права людей залишаються незахищеними. Зовсім поза увагою залишається якість роботи в судах. Як результат, з органів прокуратури глузують, бо у гонитві за показниками вони іноді заявляють такі позовні вимоги, над якими сміються сторони процесу, навіть якщо вони не є юридично освіченими.

Не можу судити про Вашу обізнаність у проблемах простих співробітників органів прокуратури, які гідно працюють на Батьківщину у далеких від Києва куточках. Однак, я на собі відчуваю упередженість представників Генеральної прокуратури, які мусили б перевірити моє звернення на Ваше ім’я щодо поновлення моїх порушених прав. Адже, прибувши з перевіркою наведених мною фактів, вони стали на захист Вашого спокою і захист осіб, дії яких я оскаржую. Оскільки немає можливості донести слова правди до керівництва Генеральної прокуратури України, я вимушена самостійно захищати свої права у судових органах. Але ж я не перша і не єдина - таких багато. Нині можна говорити про існування повноцінної судової практики щодо відновлення порушених прав співробітників прокуратури.".

17. Заявниця надала Суду недатовану копію іншого листа, який вона стверджувано надіслала Генеральному прокурору України в березні 2007 року. У листі вона подякувала йому за розпорядження провести перевірку та висловила сподівання, що це захистить її від нападів керівництва. Вона також попросила його звернути увагу на багатьох інших працівників, чиї права також були порушені, та які були змушені захищати їх, але не мали для цього необхідного досвіду. В кінці свого листа заявниця вказала, що оскільки вона не була впевнена, чи потрапив якийсь з її листів до Генерального прокурора України, вона була змушена опублікувати відкритий лист у засобах масової інформації.

18. 16 березня 2007 року заявниця написала пояснення Генеральному прокурору України (вочевидь, у межах перевірки, проведеної Генеральною прокуратурою України), в яких зазначила, що протягом певного періоду часу відчувала тиск керівництва, хоча її ставлення до них було суто професійним. Вона також зазначила, що вже висловлювала занепокоєння стосовно "роботи за принципом отримання винагороди" під час оперативних нарад. Крім того, заявниця вказала, що з моменту запровадження структурних змін в управлінні декільком працівникам довелося піти на пенсію, але вона не надала детальної інформації про них, вважаючи це недоречним. Вона також надала пояснення щодо окремих суперечливих завдань, доручених їй керівництвом, і зазначила, що її просили звертати увагу на справи, в яких зацікавлені сторони могли "щось запропонувати", та повідомляти про такі своє керівництво.

19. 19 березня 2007 року колега заявниці Л., також прокурор прокуратури Одеської області, надіслав листа Генеральному прокурору України. У відповідній частині його листа зазначено:

"...

З моменту реорганізації і приходу нових керівників, які не мають жодного стосунку та не працювали в апараті прокуратури області по лінії представництва (К. і С. із "загального нагляду"), стиль і напрями роботи, які роками складалися професійними цивілістами відділу представництва, докорінно змінилися.

Зокрема, на відділ організації представництва були покладені обов’язки постійного подання позовних заяв [до судів]. При цьому вимагалася інформація з контролюючих органів і під один шаблон друкувалися позовні заяви без будь-яких перевірок (це скоріш нагадувало стиль роботи районної прокуратури із загального нагляду або представництва, якщо потрібні були показники) …

Мої зауваження, адресовані керівництву управління, не приймалися, у зв’язку з чим часті суперечності в підході до організації роботи змусили мене подати рапорт про перехід до іншого відділу, а до цього - звільнитися прекрасного спеціаліста, професіонала своєї справи К.

Подібна ситуація спостерігалася і у відділі Н., що, на моє глибоке переконання, змусило перейти до іншого відділу Ф. і Р.

Горяйнова А.О., мені здається, не змирилася зі станом речей у колективі відділу та управління, і тому стала небажаною для керівництва. На мій погляд, вона на своєму місці, виконує покладені на неї обов’язки.

Щодо питання отримання винагороди, подарунків чи роботи, то в цьому напрямі мені нічого невідомо. Аналогічно, факти, що Н. втручалася в порядок вирішення справ і використовувала при цьому свої зв’язки з минулої адвокатської діяльності, мені невідомі, оскільки ми працювали в різних відділах. Також мені невідомо про факти змови Н. і С. зі сторонами судових процесів …

Хочу також додати, що С. особисто погрожував мені звільненням після конфлікту, який виник між нами щодо питання написання відповіді на контрольне завдання в Генеральну прокуратуру України. Це сталося приблизно в жовтні 2006 року.".

20. 23 березня 2007 року представник Генеральної прокуратури України підготував висновок за результатами проведеної перевірки. Увага в ньому була зосереджена, здебільшого, на фактах, що призвели до попередньої перевірки діяльності заявниці та її скарг на цю перевірку (див. пункти 9, 10, 11 та 12). У висновку по суті були підтримані висновки попередньої перевірки, які підтвердили наявність низки порушень у виконанні заявницею своїх обов’язків, а також використанні свого статусу прокурора (див. пункт 14). У висновку також зазначалося без додаткових деталей, що працівники міліції провели перевірку тверджень заявниці про корупцію, але їх було визнано необґрунтованими і жодної кримінальної справи не порушувалося. У документі вказувалося і те, що під час допитів у зв’язку з цим керівництво та працівники відповідного відділу заперечили існування будь-якого з фактів, зазначених заявницею в її відкритому листі.

21. 21 та 26 березня 2007 року заявниця опублікувала ще два листи на тому самому сайті. Перший стосувався працівника міліції Г., якого підозрювали у шахрайстві з житлом, і відповідного судового провадження, в якому заявниця брала участь як прокурор. Заявниця стверджувала, що Г. представляли захисники тієї самої колегії адвокатів, до якої раніше входив новий керівник заявниці. Вона також стверджувала, що проведена Генеральною прокуратурою України перевірка її скарг на корупцію була поверховою. Другий лист стосувався стверджуваної спроби порушити кримінальну справу щодо заявниці. Вона також звинуватила прокурора П. у корупції та зловживанні владою.

22. 03 квітня 2007 року заявницю було звільнено з посади відповідно до частини першої статті 8 та пункту 5 статті 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України за "проступок, який порочить працівника прокуратури". Як підставу для звільнення в наказі було наведено посилання на відкритий лист заявниці від 15 березня 2007 року, в якому вона звинуватила керівництво відділу, в якому працювала, у корупції та зловживанні владою. Оскільки у своєму відкритому листі заявниця не надала жодних конкретних фактів, а також з огляду на визнання її тверджень необґрунтованими та на відсутність підстав порушувати кримінальну справу, було зроблено висновок, що, "ігноруючи морально-етичні норми, вона безпідставно поширила голослівні, некоректні та образливі висловлювання стосовно працівників органів прокуратури та прокуратури як державного органу". У наказі також зазначалося про раніше встановлену участь заявниці у цивільній справі стосовно шахрайства з житлом, в якій вона мала особистий інтерес. Вона "проявила нещирість і самокритично не віднеслася до своїх вчинків". Заявниця опублікувала подальші матеріали наклепницького характеру та направила подальші листи до різних органів прокуратури, коментуючи нібито незаконні дії її керівництва.

23. Заявниця подала адміністративний позов, оскаржуючи своє звільнення та вимагаючи поновлення на посаді, а також виплату відшкодування моральної шкоди. У своїх доводах у національних судах вона стверджувала, що дії її керівництва були спрямовані на те, щоб змусити її звільнитися, і тому вона була змушена захищати свої права, оскаржуючи дії місцевого прокурора під час перевірки (див. пункт 11). Оскільки ці зусилля виявились неефективними, їй довелося опублікувати відкритий лист до Генерального прокурора України. Вона також стверджувала, що її звільнення через використання неї свого права на свободу вираження поглядів суперечило Конституції та законодавству України і було безпідставним. Крім того, заявниця зазначила, що вказала Генеральну прокуратуру України як співвідповідача, оскільки протиправні дії посадових осіб місцевої прокуратури мали системний характер. Уже ухвалювалися судові рішення про задоволення позовів, поданих працюючими та звільненими працівниками, а також призначалися виплати заподіяної шкоди, але ніхто не поніс відповідальності за ці протиправні дії.

24. У період з 05 по 25 квітня 2007 року заявниця опублікувала ще три листи, один з яких містив текст наказу про звільнення заявниці та її коментарі щодо цього.

25. 29 травня 2008 року Приморський районний суд міста Одеси частково задовольнив позов заявниці. Посилаючись на практику Суду за статтею 10 Конвенції, суд встановив, що відкриті листи заявниці були критичними зауваженнями стосовно керівництва прокуратури Одеської області та загальною оцінкою його дій без зазначення конкретних фактів. Таким чином, суд встановив, що така критика не могла становити дисциплінарне правопорушення у вигляді проступку, який порочить працівника прокуратури. Стосовно участі заявниці у цивільній справі суд зазначив, що вона уже притягалася до відповідальності у зв’язку з цим. Посилаючись на Кодекс законів про працю України, суд також вказав на неврахування під час звільнення заявниці того, що вона була одинокою матір’ю з двома неповнолітніми дітьми. З огляду на цей факт і посилаючись на положення статей 8 та 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України, суд постановив поновити заявницю на посаді та присудив їй відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

26. 21 жовтня 2008 року заявницю було поновлено на посаді.

27. 25 лютого 2009 року Одеський апеляційний адміністративний суд за поданою відповідачем апеляційною скаргою скасував постанову районного суду та виніс рішення не на користь заявниці. Суд зазначив, що згідно із Законом України " Про державну службу" та Законом України "Про прокуратуру" прокурори мали діяти відповідно до вимог законодавства. З огляду на їхній статус державних службовців дозволялося вчиняти лише дії, прямо передбачені законом. Обмеження, які поширювались на прокурорів, повинні були забезпечити законність їхніх дій. Суд також проаналізував поняття "проступку, який порочить працівника прокуратури". Він зазначив, що хоча такі проступки не були злочином, "вони за своїм характером несумісні з високим званням прокурора і принижують авторитет державної служби". У зв’язку з цим суд посилався на відкриті листи, опубліковані заявницею 15 та 21 березня 2007 року, і постановив, що "прокурором [Одеської області] правильно встановлено, що "[заявниця] безпідставно поширила голослівні, некоректні та образливі висловлювання стосовно працівників органів прокуратури, [і] допустила до розповсюдження конфіденційну та службову інформацію, яка стосується виключно органів прокуратури". На підставі зазначених міркувань і посилаючись на статті 2, 8, 9 та 10 Дисциплінарного статуту прокуратури України суд встановив, що заявниця вчинила проступок, яким опорочила себе як прокурора та підірвала авторитет прокуратури, і тому її звільнення було законним.

28. 03 квітня 2009 року на підставі зазначеної постанови заявницю знову звільнили.

29. Заявниця подала касаційну скаргу, стверджуючи, що її було звільнено незаконно, а апеляційний суд помилково застосував норми законодавства, надавши перевагу Дисциплінарному статуту прокуратури України, а не Кодексу законів про працю України. У своїх доповненнях до скарги вона також посилалася на статтю 10 Конвенції та стверджувала, що її звільнення порушило її право на свободу вираження поглядів, оскільки воно, inter alia, було непропорційним. Заявниця зазначила, що у своєму відкритому листі висловила своє власне бачення, а саме, свої оціночні судження щодо проблем у системі прокуратури, які потребували широкого громадського обговорення. Вона стверджувала, що органи прокуратури були "неконтрольованими" і згідно з певними дослідженнями Україна була однією з найбільш корумпованих держав. У зв’язку з цим заявниця зазначила, що апеляційний суд не розглянув ці питання, обмеживши свої аргументи загальними твердженнями. Заявниця також стверджувала, що апеляційний суд не навів достатніх причин, чому вважав її висловлювання образливими та неправдивими, та не вказав, на якій підставі визнав їх такими, що розповсюджують конфіденційну інформацію.

30. 27 квітня 2010 року Вищий адміністративний суд України залишив без змін постанову від 25 лютого 2009 року, по суті повторивши висновки апеляційного суду. Він також встановив, що посилання суду першої інстанції на статтю 10 Конвенції як на підставу для скасування наказу про звільнення було неприйнятним, оскільки заявниця була державним службовцем і її статус визначався спеціальним законодавством.

31. Згодом заявниця клопотала про перегляд її справи у Верховному Суді України у зв’язку з різним застосуванням норм законодавства, але суд відмовив у розгляді справи.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

А. Конституція України

32. Відповідно до статті 121 Конституції України у редакції, чинній на момент подій, прокуратура визначалася як державний орган, що здійснював нагляд за додержанням прав і свобод людини та громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

В. Закон України "Про прокуратуру" 1991 року (далі - Закон України "Про прокуратуру")

33. Відповідні положення Закону України "Про прокуратуру" у редакції, чинній на момент подій, передбачали:

Стаття 46. Вимоги до осіб, які призначаються на посади прокурорів і слідчих

"Прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості. ...".

Стаття 48. Заохочення та відповідальність прокурорів і слідчих

"...

За порушення закону, неналежне виконання службових обов’язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, який затверджується Верховною Радою України. ...".

С. Дисциплінарний статут прокуратури України

34. Відповідні положення Дисциплінарного статуту прокуратури України у редакції, чинній на момент подій, передбачали:

Стаття 2

"Працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов’язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя.

Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоди інтересам держави та суспільства.".