Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Величко проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Арнфінн Бордсен (<...>), Голова,

Ганна Юдківська (<...>),

Маттіас Гуйомар (<...>), судді,

та Мартіна Келлер (<...>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяву (№ 22273/12), яку 16 квітня 2012 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Владислав Вікторович Величко (далі - заявник),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скарги на ненадання належної медичної допомоги під час тримання під вартою та відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 17 грудня 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справа стосується ненадання медичної допомоги під час тримання під вартою та відсутності ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим.

2. Заявник народився у 1973 році і проживає у м. Ізмаїлі. Його представляла пані О.Є. Сапожнікова - юрист, яка практикує у м. Києві.

3. Уряд представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

4. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

5. Заявник є особою з інвалідністю (III група). У 1996 році йому було діагностовано ВІЛ-інфекцію.

6. 22 жовтня 2010 року заявника помістили під варту до Ізмаїльського слідчого ізолятора в Одеській області (далі - Ізмаїльське СІЗО) за підозрою у скоєнні крадіжки. 25 жовтня 2010 року під час медичного огляду у зазначеній установі заявник повідомив лікаря, що йому діагностовано ВІЛ-інфекцію.

7. У період з жовтня 2010 року по травень 2011 року заявнику діагностували ВІЛ-інфекцію (клінічна стадія IV), гепатит С та низку інших захворювань. Лікарі призначили йому необхідні препарати для лікування, inter alia, дизавтономії, гепатиту, стоматиту, кандидозу та інших захворювань. Протягом цього періоду він не отримував антиретровірусну терапію (далі - АРТ).

8. 18 травня 2011 року начальник Ізмаїльського СІЗО написав головуючому під час розгляду кримінальної справи щодо заявника в Ізмаїльському міськрайонному суді (далі - Ізмаїльський суд) судді, що стан здоров’я заявника поступово погіршувався і він потребував негайного призначення АРТ в умовах Одеського обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом. Також було зазначено про неможливість призначення такої терапії в умовах Ізмаїльського СІЗО.

9. Того ж дня суддя Ізмаїльського суду зупинив кримінальне провадження щодо заявника та постановив перевести його до Одеського слідчого ізолятора (далі - Одеське СІЗО) для подальшого обстеження та лікування в умовах Одеського обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом.

10. 27 травня 2011 року заявника перевели до Одеського СІЗО.

11. Згідно з листами начальника Одеського СІЗО від 25 червня та 12 серпня 2011 року судді Ізмаїльського суду 07 червня 2011 року заявнику запропонували пройти АРТ та хіміотерапію для профілактики туберкульозу, але він відмовився від їхнього отримання. Він також відмовився надати будь-які письмові пояснення щодо цього.

12. 10 червня 2011 року заявника обстежили в Одеському обласному центрі профілактики та боротьби зі СНІДом. Лікарі підтвердили його ВІЛ-статус, а також діагностували туберкульоз. Заявнику було призначено амбулаторне лікування туберкульозу та отримання АРТ в умовах СІЗО. Згідно з консультативним листом від 10 червня 2011 року, підписаним працівником державної пенітенціарної служби та двома лікарями, заявник знову відмовився від проходження АРТ.

13. 20 червня 2011 року заявника обстежили у приватній лікарні та діагностували лімфоаденопатію.

14. Як зазначив начальник Одеського СІЗО у своєму листі від 25 червня 2011 року судді Ізмаїльського суду, 24 червня 2011 року заявнику знову призначили амбулаторне лікування в умовах Одеського СІЗО, але він відмовився від нього.

15. 12 серпня 2011 року начальник Одеського СІЗО написав судді Ізмаїльського суду про те, що згідно з постановою суду заявник пройшов медичний огляд та йому було призначено проходження АРТ амбулаторно. Однак заявник тричі відмовлявся отримувати АРТ амбулаторно в умовах Одеського СІЗО. З огляду на зазначене пропонувалося перевести заявника назад до Ізмаїльського СІЗО. Начальник Одеського СІЗО також запевнив, що у випадку згоди заявника на проходження необхідного лікування він отримає його у повному обсязі.

16. 16 серпня 2011 року Ізмаїльський суд постановив перевести заявника з Одеського СІЗО до Ізмаїльського СІЗО, зазначивши, що поведінка заявника, зокрема його відмова від амбулаторного лікування в Одеському СІЗО, могла розглядатися як умисне затягування розгляду його кримінальної справи. Тому суд постановив поновити розгляд справи.

17. Того ж дня згідно із зазначеною постановою суду заявника перевели до Ізмаїльського СІЗО. Після прибуття він повідомив начальника медичної частини, що відмовиться від отримання АРТ в умовах Ізмаїльського СІЗО, а також в умовах будь-якого іншого місця позбавлення волі. Зазначена заява була письмово засвідчена двома працівниками медичної частини СІЗО та працівником ізолятора.

18. 08 листопада 2011 року заявник звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з листом, в якому поскаржився на те, що, незважаючи на його критичний стан, органи державної влади відмовили йому в наданні АРТ в умовах стаціонару та лікуванні супутніх захворювань у спеціалізованій лікарні. Результат розгляду цієї скарги невідомий.

19. 01 грудня 2011 року заявник звернувся до судді Ізмаїльського суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу із тримання під вартою на підписку про невиїзд. У клопотанні заявник обґрунтував обрання альтернативного запобіжного заходу необхідністю надання йому можливості пройти стаціонарне лікування в медичній установі, яка спеціалізується на лікуванні СНІДу.

20. 20 грудня 2011 року захисник заявника звернувся із клопотанням про зміну запобіжного заходу заявника з тих самих підстав.

21. 12 січня 2012 року Ізмаїльський суд призначив судово-медичну експертизу заявника, щоб встановити, чи міг він триматися під вартою.

22. 19 січня 2012 року заявник звернувся до прокуратури Одеської області зі скаргою на ненадання йому АРТ під час тримання під вартою.

23. 27 січня 2012 року заявника перевели до Одеського СІЗО для проведення судово-медичної експертизи.

24. 08 лютого 2012 року заявник здав аналіз крові на кількість клітин CD4, який показав кількість клітин CD4 79 клітин/мм-3.

25. 09 лютого та 01 березня 2012 року захисник заявника зверталася до начальника Одеського СІЗО з клопотаннями про надання інформації про стан здоров’я заявника на той момент та надану йому медичну допомогу під час тримання під вартою у період з 2010 по 2012 роки. Вона також цікавилася, чи отримував він необхідну АРТ та належне дієтичне харчування.

26. 13 березня 2012 року заявник здав аналіз крові, і в нього був виявлений гепатит.

27. 15 та 22 березня 2012 року начальник Одеського СІЗО повідомив захисника заявника, що заявнику діагностували ВІЛ-інфекцію, туберкульоз, пневмонію, кандидоз, гепатит, спленомегалію, гіпертонію, варикоз нижніх кінцівок, венозну недостатність і синдром поліорганної недостатності та запропонували відповідне лікування. Він також посилався на відмови заявника від 07 та 10 червня 2011 року проходити призначене амбулаторне лікування. Начальник Одеського СІЗО також зазначив, що у випадку згоди заявника отримати призначене лікування, воно буде надане йому в повному обсязі.

28. 21 березня 2012 року прокурор прокуратури Одеської області відповів на скаргу заявника від 19 січня 2012 року. У цьому листі прокурор зазначив, що двічі у червні 2011 року заявник відмовлявся отримувати АРТ амбулаторно в умовах Одеського СІЗО. Крім того, після повернення до Ізмаїльського СІЗО з Одеського СІЗО заявник відмовився отримувати АРТ амбулаторно в умовах СІЗО, а також в умовах будь-якого іншого місця позбавлення волі. З огляду на зазначене прокурор дійшов висновку, що скарга заявника була необґрунтованою.

29. 16 квітня 2012 року заявник звернувся до Суду з клопотанням за правилом 39 Регламенту Суду. Він стверджував, що його тримали під вартою в Одеському СІЗО для проходження судово-медичної експертизи, призначеної постановою суду від 12 січня 2012 року. Однак на момент подій не було проведено необхідного медичного обстеження та не надано лікування.

30. На підставі наданих заявником документів 23 квітня 2012 року Суд вирішив вказати Уряду відповідно до правила 39 Регламенту Суду, що заявнику слід негайно забезпечити відповідне стаціонарне лікування в медичній установі, яка спеціалізується на лікуванні СНІДу та супутніх захворювань. Суд також попросив Уряд надати копію медичної справи заявника і повідомити Суд про призначене та отримане заявником лікування.

31. 23 квітня 2012 року Одеське обласне бюро судово-медичних експертиз провело експертизу, призначену постановою Ізмаїльського суду від 12 січня 2012 року. У своєму висновку бюро підтвердило наявність у заявника ВІЛ-інфекції, гепатиту, кандидозу, панкреатиту, спленомегалії, венозної недостатності, післятромбофлебітичного синдрому та гіпертонії. Працівники бюро дійшли висновку, що зазначені захворювання не входили до переліку захворювань, не сумісних з триманням під вартою у слідчих ізоляторах.

32. 28 квітня 2012 року заявник проконсультувався з лікарем-інфекціоністом із державної лікарні. Лікар дійшов висновку, що заявник не потребував стаціонарного лікування, і призначив необхідне лікування та проходження КТ головного мозку.

33. 14 травня 2012 року заявник був госпіталізований до Інфекційної лікарні Ізмаїльського району Одеської області для обстеження та подальшого лікування. 15 травня 2012 року Уряд поінформував Суд та надав медичні документи, які він запитував 23 квітня 2012 року.

34. 16 травня 2012 року Ізмаїльський суд постановив звільнити заявника з-під варти під підписку про невиїзд у зв’язку з поганим станом його здоров’я.

35. 06 липня 2012 року Суд переглянув клопотання за правилом 39 Регламенту Суду та вирішив скасувати тимчасовий захід, вказаний раніше,- 23 квітня 2012 року.

ВІДПОВІДНА НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА

36. Відповідне національне законодавство та міжнародні і національні матеріали щодо медичної допомоги під час тримання під вартою наведені в рішенні у справі "Сергій Антонов проти України" (Sergey Antonov v. Ukraine), заява № 40512/13, пункти 40-53 та 55-56, від 22 жовтня 2015 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 3 ТА 13 КОНВЕНЦІЇ

37. Заявник скаржився на ненадання йому медичної допомоги під час тримання під вартою протягом періоду з 22 жовтня 2010 року по 16 травня 2012 року та на відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Він посилався на статті 3 та 13 Конвенції, які передбачають: