Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Чернявський проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ладо Чантурія (<...>), Голова,

Ганна Юдківська (<...>),

Аня Сайбер-Фор (<...>), судді,

та Лів Тігерштедт (<...>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 29 вересня 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою, поданою 06 липня 2012 року до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяву було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Відомості щодо заявника та інформація про заяву наведені в таблиці у додатку.

4. Заявник скаржився на неналежні умови тримання його під вартою та на відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту. Заявник також висунув інші скарги за положеннями Конвенції.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 3 ТА 13 КОНВЕНЦІЇ

5. Заявник скаржився, здебільшого, на неналежні умови тримання його під вартою у період з жовтня 2011 року по листопад 2019 року та на відсутність у нього ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Він посилався на статті 3 та 13 Конвенції, які передбачають:

Стаття 3 Конвенції

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

Стаття 13 Конвенції

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі ...".

6. Суд зазначає, що заявник тримався під вартою у неналежних умовах. Деталі щодо тримання заявника під вартою наведені в таблиці у додатку. Суд посилається на встановлені в його практиці принципи щодо неналежних умов тримання під вартою (див., наприклад, рішення у справі "Муршіч проти Хорватії" (<...>) [ВП], заява № 7334/13, пункти 96-101, ЄСПЛ 2016). Суд нагадує, зокрема, що при встановленні того, чи є умови тримання такими, "що принижують гідність" у розумінні статті 3 Конвенції, серйозний брак простору у в’язничних камерах вважається дуже впливовим чинником та може становити порушення як сам собою, так і в сукупності з іншими недоліками (див. згадане рішення у справі "Муршіч проти Хорватії" (<...>), пункти 122-141, та рішення у справі "Ананьєв та інші проти Росії" (Ananyev and Others v. Russia), заяви № 42525/07 та № 60800/08, пункти 149-159, від 10 січня 2012 року).

7. У керівній справі "Мельник проти України" (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, від 28 березня 2006 року (нещодавню практику див. в рішенні у справі "Бекетов проти України" (Beketov v. Ukraine), заява № 44436/09, від 19 лютого 2019 року), Суд уже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

8. Розглянувши всі надані матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі умови тримання заявника під вартою були неналежними.

9. Суд також зазначає, що заявник не мав у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг.

10. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення статей 3 та 13 Конвенції.

II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ЗА УСТАЛЕНОЮ ПРАКТИКОЮ

11. Заявник подав інші скарги за пунктом 3 статті 5 Конвенції (надмірна тривалість тримання під вартою під час досудового слідства) та за пунктом 1 статті 6 Конвенції (тривалість кримінального провадження щодо нього), які також порушують питання за Конвенцією з огляду на відповідну усталену практику Суду (див. таблицю у додатку). Ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції та не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними. Розглянувши всі наявні матеріали, Суд доходить висновку, що вони також свідчать про порушення Конвенції у контексті його висновків у рішеннях у справах "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, від 10 лютого 2011 року, "Ігнатов проти України" (Ignatov v. Ukraine), заява № 40583/15, від 15 грудня 2016 року, та "Меріт проти України" (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01, від 30 березня 2004 року.