Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Садоха проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Сіофра О’Лірі (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Йонко Грозєв (<…>),

Мартіньш Мітс (<…>),

Лятіф Гусейнов (<…>),

Ладо Чантурія (<…>),

Аня Сайбер-Фор (<…>), судді,

та Віктор Соловейчік (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 24 березня 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 77508/11), яку 06 грудня 2011 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин Чехії п. Васіл Садоха (Vasil Sadocha) (далі - заявник).

2. У рішенні, ухваленому 11 липня 2019 року (далі - основне рішення), Суд постановив, що було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з конфіскацією готівки, яку заявник не задекларував під час перетину українського кордону (див. рішення у справі "Садоха проти України" (Sadocha v. Ukraine), заява № 77508/11, пункт 37 та пункт 2 резолютивної частини, від 11 липня 2019 року).

3. Відповідно до статті 41 Конвенції заявник спочатку вимагав 34 100 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди. Ця сума включала конфісковані кошти у розмірі 31 000 євро. З огляду на те, що згідно з твердженнями заявника конфісковані гроші були позичені, він також вимагав в якості відшкодування частини завданої матеріальної шкоди 3 100 євро, що дорівнювало розміру штрафу, який він мав сплатити за несвоєчасне повернення позики. Насамкінець він вимагав 2 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

4. Суд вважав, що встановлення порушення само собою становило достатню справедливу сатисфакцію моральної шкоди. Оскільки щодо матеріальної шкоди питання про застосування статті 41 Конвенції не було готовим до вирішення, Суд відклав його розгляд і запропонував Уряду та заявнику протягом трьох місяців подати свої письмові зауваження з цього питання і, зокрема, поінформувати Суд про досягнення ними будь-якої угоди ( там само, пункти 43 і 44 та пункт 4 резолютивної частини).

5. Як заявник, так і Уряд подали зауваження.

ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

6.Пункт 3 частини п’ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України від 2005 року у редакції 2017 року передбачає, що встановлення міжнародною судовою установою порушення Україною міжнародних зобов’язань є підставою для подання заяви про поновлення провадження в адміністративній справі. Відповідно до статті 363 Кодексу такі заяви можуть бути подані протягом тридцяти днів з дня, коли сторона дізналася, що міжнародне судове рішення набуло статусу остаточного. Стаття 365 Кодексу визначає Велику Палату Верховного Суду як орган, уповноважений розглядати такі заяви.

7.Статтею 340 Митного кодексу України встановлено покарання за недекларування товарів, які підлягають обов’язковому декларуванню, у вигляді накладення штрафу у розмірі від 1 700 до 17 000 українських гривень (далі - грн) або конфіскації відповідних товарів.

ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

8.Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".