Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Касьяненко проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ладо Чантурія (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Аня Сайбер-Фор (<…>), судді,

та Лів Тігерштедт (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 25 червня 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою, яку 10 січня 2019 року подано до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Заявника представляв п. В’язовий В.В. - юрист, який практикує у м. Дніпрі.

3. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

4. Деталі щодо заявника та відповідні деталі заяви наведені у таблиці в додатку.

5. Заявник скаржився на надмірну тривалість кримінального провадження та на відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

6. Заявник скаржився, що тривалість кримінального провадження була несумісною із вимогою "розумного строку" та на відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Він посилався на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції, які передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на … розгляд його справи упродовж розумного строку … судом, …, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.".

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.".

7. Суд повторює, що розумність тривалості судового розгляду повинна оцінюватися в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявників (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах "Пелісьє та Сассі проти Франції" (Pelissier and Sassi v. France) [ВП], № 25444/94, § 67, ЄСПЛ 1999-II, та "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП], № 30979/96, п. 43, ЄСПЛ 2000-VII).

8. У керівній справі "Меріт проти України" (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01, від 30 березня 2004 року, Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

9. Розглянувши всі надані матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".