Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Вишневський та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<...>), Голова,

Мартіньш Мітс (<...>),

Аня Сайбер-Фор (<...>), судді,

та Віктор Соловейчік (<...>), заступник Секретаря секції,

з огляду на:

заяви (№ 72192/12, № 10417/14 та № 31184/16), які подали у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) троє громадян України - п. Віктор Вікторович Вишневський (далі - перший заявник), п. Василь Ігорович Сокіл (далі - другий заявник) і п. Сергій Володимирович Орлов (далі - третій заявник),

рішення повідомити Уряд України (далі - Уряд) про скарги за статтями 5 і 6 Конвенції та визнати решту скарг у заявах неприйнятними,

смерть третього заявника 01 серпня 2018 року та бажання його матері, пані Любові Орлової, продовжити провадження у Суді,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 28 квітня 2020 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

Справа стосується стверджуваної незаконності та відсутності обґрунтування судових рішень, якими було санкціоновано тримання заявників під вартою і продовження строку тримання під вартою, стверджуваної необґрунтованості тривалості тримання їх під вартою, стверджуваної відсутності ефективного судового перегляду законності тримання їх під вартою, стверджуваної відсутності забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування за свавільне тримання під вартою та стверджуваної необґрунтованості тривалості кримінального провадження у порушення пунктів 1, 3, 4, 5 статті 5 Конвенції та пункту 1 статті 6 Конвенції.

1. Деталі щодо заявників наведені в таблиці у додатку.

2. Уряд представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження - п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. Факти справи, надані сторонами, можуть бути узагальнені таким чином.

I. ФАКТИ, СПІЛЬНІ ДЛЯ ВСІХ ЗАЯВ, ЩО РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ

4. У різні дати заявники були затримані в рамках кримінальних проваджень щодо них. Невдовзі після цього суди обрали їм запобіжний захід у виді тримання під вартою. У відповідних рішеннях суду було зазначено, що заявники обвинувачувалися у скоєнні тяжких злочинів і могли переховуватись або перешкоджати слідству чи продовжити свою злочинну діяльність. Суди не навели жодних конкретних відомостей, які б пояснили існування зазначених причин.

5. Під час провадження суди декілька разів продовжували строк тримання заявників під вартою, посилаючись на причини, зазначені в первинних рішеннях про тримання заявників під вартою. Крім того, суди вказали на відсутність підстав для звільнення заявників, оскільки не було встановлено нових обставин, які виправдали б звільнення, а обставини, що обумовили винесення рішень про тримання заявників під вартою під час досудового слідства, не змінилися.

II. КОНКРЕТНІ ФАКТИ КОЖНОЇ СПРАВИ

A. Заява № 72192/12 (Вишневський проти України)

6. Упродовж тримання заявника під вартою, строк якого суд продовжив до 27 січня 2012 року, кримінальна справа щодо нього разом із відповідним обвинувальним висновком була направлена до суду першої інстанції, який 09 лютого 2012 року продовжив строк тримання заявника під вартою та повернув справу на додаткове досудове розслідування.

7. Заявник тримався під вартою до 17 грудня 2012 року, коли його було звільнено під заставу.

B. Заява № 10417/14 (Сокіл проти України)

8. Упродовж тримання заявника під вартою, строк якого суд продовжив до 25 травня 2013 року, кримінальна справа щодо нього разом із відповідним обвинувальним висновком була направлена до суду першої інстанції, який 10 червня 2013 року продовжив строк тримання заявника під вартою та провів підготовче засідання.

9. 22 липня 2014 року суд першої інстанції визнав заявника винним та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки та шість місяців.

C. Заява № 31184/16 (Орлов проти України)

10. 22 грудня 2015 року Апеляційний суд Дніпропетровської області скасував вирок суду першої інстанції від 08 жовтня 2015 року та повернув справу на повторний розгляд. Апеляційний суд області не вирішив питання щодо продовження строку тримання заявника під вартою, якого після цього повернули до слідчого ізолятора.

11. 05 січня 2016 року апеляційний суд області визнав, що не розглянув питання тримання заявника під вартою під час досудового слідства, і продовжив строк тримання його під вартою на шістдесят днів.

12. Заявник тримався під вартою під час повторного розгляду справи судом до 23 грудня 2016 року, коли обраний йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою був змінений на домашній арешт.

13. Положення Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 року щодо тримання під вартою під час досудового слідства наведені в ухвалі щодо прийнятності у справі "Шавель проти України" (Shavel v. Ukraine), заява № 25486/03, від 08 січня 2007 року.

14. Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року втратив чинність 19 листопада 2012 року, коли набрав чинності Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року. Відповідні положення нового Кодексу щодо тримання під вартою під час досудового слідства наведені в рішенні у справі "Ігнатов проти України" (Ignatov v. Ukraine), заява № 40583/15, пункт 25, від 15 грудня 2016 року.

15.Пункт 3 частини першої статті 419 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року передбачає, що ухвала суду апеляційної інстанції містить, inter alia, рішення щодо запобіжного заходу обвинуваченого.

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

16. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. ПОПЕРЕДНЄ ПИТАННЯ (ЗАЯВА № 31184/16 - "ОРЛОВ ПРОТИ УКРАЇНИ")

17. Уряд стверджував, що мати третього заявника не мала locus standi, щоб підтримати заяву з огляду на те, що права, закріплені статтею 5 Конвенції, були суто особистими та не могли бути передані іншій особі.

18. Насамперед Суд зазначає, що третій заявник помер під час розгляду його заяви Судом. Суд визнав, що у випадках, коли заявник помирав після подання заяви, його близькі родичі чи спадкоємці фактично могли підтримати заяву за умови наявності в них достатнього інтересу у справі (див. рішення у справі "Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії" [ВП] (<...>) [GC], заява № 47848/08, пункт 97, ЄСПЛ 2014, та наведені у ньому посилання).

19. З огляду на зазначене Суд погоджується, що мати третього заявника, пані Любов Орлова, має законний інтерес підтримати заяву замість нього. Тому він продовжить розглядати справу за її клопотанням. Проте для зручності Суд і надалі посилатиметься у цьому рішенні на п. Сергія Володимировича Орлова як "заявника" або "третього заявника".

III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

20. Заявники скаржилися за пунктами 1 і 3 статті 5 Конвенції на те, що рішення національних судів, якими було санкціоновано тримання їх під вартою та продовження строку такого тримання, були невиправданими та необґрунтованими.

Відповідні положення пунктів 1 та 3 статті 5 Конвенції передбачають:

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

...

(c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

...

3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання ...".

A. Прийнятність

21. Уряд стверджував, що перший та другий заявники не дотрималися вимоги шестимісячного строку у зв’язку з їхніми скаргами на свавільність тримання їх під вартою за пунктом 1 статті 5 Конвенції щодо таких періодів:

- з 27 січня по 09 лютого 2012 року (див. пункт 6) щодо першого заявника, який подав свою заяву 17 жовтня 2012 року;

- з 25 травня по 10 червня 2013 року (див. пункт 8) щодо другого заявника, який подав свою заяву 13 січня 2014 року.

22. Заявники заперечили проти аргументу Уряду та стверджували, що їх безперервно тримали під вартою упродовж кримінальних проваджень щодо них до звільнення з-під варти або визнання винними (див. пункти 7 і 9).

23. Суд зауважує, що безперервне тримання заявників під вартою упродовж періодів, зазначених у попередньому пункті та у таблиці в додатку, мало таку саму правову природу та становило тривалу ситуацію для цілей Конвенції. Скарги заявників не можуть бути відхилені як подані з порушенням строку (див. рішення у справі "Таран проти України" (Taran v. Ukraine), заява № 31898/06, пункт 62, від 17 жовтня 2013 року з наведеними у ньому подальшими посиланнями). Отже, Суд відхиляє заперечення Уряду щодо цього.

24. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими. Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

B. Суть

1. Пункт 1 статті 5 Конвенції

25. Перший заявник стверджував, що тримання його під вартою з 27 січня по 09 лютого 2012 року (див. пункт 6) було свавільним, оскільки не було санкціоноване рішенням суду.

26. Другий заявник стверджував, що тримання його під вартою з 25 травня по 10 червня 2013 року (див. пункт 8) було свавільним, оскільки не було санкціоноване рішенням суду.

27. Третій заявник стверджував, що тримання його під вартою з 22 грудня 2015 року по 05 січня 2016 року (див. пункти 10 і 11) було свавільним, оскільки не було санкціоноване рішенням суду.

28. Уряд заперечив і стверджував, що конвенційні права заявників порушені не були.

29. Суд зауважує, що причиною тримання першого та другого заявників під вартою упродовж зазначених у пунктах 6 і 8 періодів було лише те, що обвинувальний висновок було подано до відповідного суду першої інстанції. У зв’язку з цим Суд зазначає, що вже розглядав подібні ситуації в інших справах проти України та визнавав їх несумісними з принципами юридичної визначеності та захисту від свавілля, гарантованих пунктом 1 статті 5 Конвенції (див. рішення у справі "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункт 71, від 10 лютого 2011 року). Суд не вбачає підстав відходити у цій справі від своїх попередніх висновків.

30. Щодо третього заявника, то з наданих сторонами документів вбачається, що 22 грудня 2015 року, скасувавши вирок суду першої інстанції, апеляційний суд області не ухвалив рішення щодо запобіжного заходу заявника, що призвело до тривалого тримання його під вартою за відсутності рішення суду. Суд не аналізуватиме причину такої бездіяльності. У зв’язку з цим Суд зазначає, що позбавлення свободи буде "законним" і "відповідно до процедури, встановленої законом", як вимагається пунктом 1 статті 5 Конвенції, лише якщо здійснюватиметься відповідно до матеріальних і процесуальних норм національного законодавства (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Ассанідзе проти Грузії" [ВП] (Assanidze v. Georgia) [GC], заява № 71503/01, пункт 171, ЄСПЛ 2004-II).

31. З огляду на зазначене Суд вважає, що апеляційний суд області не дотримався вимоги національного законодавства про ухвалення рішення щодо запобіжного заходу третього заявника (див. пункт 15).