Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Бурлаков та Лисенко проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Сіофра О’Лірі (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 26 листопада 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 19103/11), яку 17 березня 2011 року подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) двоє громадян України - п. Євгеній Олександрович Бурлаков (далі - перший заявник) та п. Ілля Володимирович Лисенко (далі - другий заявник).

2. Заявників, яким було надано правову допомогу, представляли різні юристи, на останніх етапах провадження - пані Н. Охотнікова, юрист, яка практикує у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина.

3. 07 грудня 2016 року Уряд було повідомлено про скарги заявників щодо: їхніх тверджень про жорстоке поводження, непроведення ефективного розслідування цих тверджень і відсутність національних засобів юридичного захисту (статті 3 і 13 Конвенції); поганих умов перевезення і тримання їх під вартою у дні проведення засідань (стаття 3 Конвенції); їхнього тримання під вартою під час досудового слідства (пункти 3, 4 і 5 статті 5 Конвенції); ненадання другому заявнику належної медичної допомоги протягом тримання його під вартою під час досудового слідства (стаття 3 Конвенції); та стверджуване перешкоджання їхньому листуванню з Судом (стаття 34 Конвенції). Решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду .

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Перший заявник народився у 1977 році, а другий заявник - у 1979 році. На момент подання заяви вони тримались у Харківському слідчому ізоляторі.

А. Затримання заявників і стверджуване жорстоке поводження з ними

5. 25 червня 2010 року приблизно о 23 год. 30 хв. працівники Служби безпеки України затримали заявників за підозрою у незаконному придбанні, зберіганні і збуті наркотичних засобів. Під час затримання їх нібито побили та піддали різним формам жорстокого поводження. Згідно з твердженнями заявників після їхнього затримання працівники продовжували їх бити та залякувати.

1. Медичний огляд першого заявника та розслідування стверджуваного жорстокого поводження

6. Уранці 26 червня 2010 року першому заявнику було викликано швидку медичну допомогу. Лікарі бригади швидкої медичної допомоги задокументували, що у нього були крововиливи на правому стегні та в області попереку і колінної чашечки. 26 червня 2010 року приблизно о 08 год. 00 хв. першого заявника забрали до лікарні, де лікарі задокументували крововиливи на правому стегні та в області попереку. У період з 29 червня по 02 липня 2010 року було проведено судово-медичну експертизу першого заявника. Експерт встановив, що у нього були крововиливи на руках, тулубі та лівій нозі. Згідно з твердженнями експерта ці тілесні ушкодження були легкими та утворились від дії твердих тупих предметів за три-п’ять днів до проведення експертизи.

7. 21 серпня 2010 року за результатами дослідчої перевірки слідчий прокуратури Харківської області відмовив у порушенні кримінальної справи за скаргами першого заявника на стверджуване жорстоке поводження у зв’язку з відсутністю складу злочину у діях працівників Служби безпеки України. Слідчий встановив: судово-медичний експерт оглянув першого заявника 29 червня 2010 року та вказав, що його тілесні ушкодження стосувалися періоду з 24 по 26 червня 2010 року; ці тілесні ушкодження були легкими; та у будь-якому випадку працівники Служби безпеки України мали право застосовувати спеціальні засоби і вживати інших заходів для затримання підозрюваних.

8. 14 квітня 2011 року Червонозаводський районний суд міста Харкова залишив без змін постанову слідчого від 21 серпня 2010 року як законну та обґрунтовану. Суд зазначив, що перший заявник міг зазнати тілесних ушкоджень, коли активно чинив опір законному затриманню. Суд посилався на письмові показання свідків, які зазначили, що перший заявник чинив сильний опір під час затримання і працівники Служби безпеки України були вимушені вжити заходів для його затримання.

9. 20 травня 2011 року за результатами дослідчої перевірки слідчий прокуратури Харківської області відмовив у порушенні кримінальної справи щодо першого заявника за фактом його стверджуваного опору під час затримання. Слідчий зазначив, що згідно з рапортом працівника Служби безпеки України першого заявника затримали, коли він відмовився вийти зі свого автомобіля; під час затримання перший заявник штовхав працівників Служби безпеки України і намагався їх вдарити. Допитавши свідків події, слідчий встановив, що перший заявник не чинив опір під час затримання, але натомість виявив непокору вимогам працівників Служби безпеки України. Така поведінка не передбачала притягнення до кримінальної відповідальності.

10. 04 липня 2011 року Апеляційний суд Харківської області залишив без змін постанову суду першої інстанції від 14 квітня 2011 року.

2. Медичний огляд другого заявника та відповідне розслідування

11. 29 червня 2010 року судово-медичний експерт оглянув другого заявника і зазначив, що у нього були крововиливи на голові, правій руці та правій нозі. Згідно з твердженнями експерта ці тілесні ушкодження були легкими та утворились від дії твердих тупих предметів за п’ять-вісім днів до проведення експертизи.

12. 10 вересня 2010 року слідчий прокуратури Харківської області відмовив у порушенні кримінальної справи за скаргами другого заявника на стверджуване жорстоке поводження у зв’язку з відсутністю складу злочину у діях працівників Служби безпеки України. Слідчий послався на висновок судово-медичного експерта, в якому було зазначено, що тілесні ушкодження були отримані у період з 21 до 24 червня 2010 року. Він також зазначив, що у будь-якому випадку працівники Служби безпеки України мали право застосовувати спеціальні засоби та вживати інших заходів для затримання підозрюваних.

13. Другий заявник оскаржив цю постанову. 08 грудня 2010 року Червонозаводський районний суд міста Харкова залишив без змін постанову слідчого від 10 вересня 2010 року як законну та обґрунтовану. 25 липня 2011 року Апеляційний суд Харківської області залишив без змін постанову суду першої інстанції, наголосивши на висновку судово-медичного експерта про те, що тілесні ушкодження були отримані за п’ять-вісім днів до проведення експертизи.

В. Тримання заявників під вартою під час досудового слідства та пов’язані з цим питання

14. Після затримання заявників доставили до Червонозаводського районного суду, який санкціонував тримання їх під вартою. Потім цей суд та Апеляційний суд Харківської області винесли низку постанов, якими продовжували строк тримання заявників під вартою під час досудового слідства. Постанови судів здебільшого ґрунтувалися на тому, що: справа була складною і провадження тривало; заявники обвинувачувались у скоєнні серйозних злочинів; вони могли ухилитися від слідства та суду і перешкодити встановленню фактів у справі; та могли продовжити злочинну діяльність. Деякі постанови також містили твердження, яке доводило факт належного врахування стану здоров’я та сімейного стану заявників.

15. У 2011 році перший заявник уповноважив свою дівчину бути особою, яка могла листуватися з Європейський судом з прав людини від його імені, а другий заявник уповноважив свою сестру. Як стверджувалося, заявникам було відмовлено в побаченнях зі своїми родичами, а їхній доступ до матеріалів справи був обмежений.

16. У липні 2011 року Комінтернівський районний суд міста Харкова розглянув справу заявників. Запобіжний захід (тримання їх під вартою під час досудового слідства) залишився без змін. Потім під час розгляду справи судом заявники зверталися з повторними клопотаннями про звільнення їх з-під варти, проте безрезультатно.

17. 15 серпня 2014 року Комінтернівський районний суд міста Харкова визнав заявників винними, inter alia, у незаконному придбанні, зберіганні і збуті наркотичних засобів та обрав їм покарання у виді позбавлення волі на строк більше ніж дев’ять років.

С. Умови тримання під вартою та перевезення

18. Згідно з твердженнями заявників під час перевезення їх у та із судових засідань їх тримали в автомобілях спеціального призначення і транзитних камерах місцевого суду, в яких не було достатньо доступу до свіжого повітря та не було вентиляції. Так, протягом довгих періодів часу вони піддавалися дії високих літніх температур. Крім того, вони повинні були дихати тютюновим димом, оскільки деякі ув’язнені палили під час перевезення. Їжа не надавалась. Також були випадки, коли їх перевозили в автомобілях разом із хворими на туберкульоз ув’язненими.

19. 23 лютого 2012 року прокуратура Харківської області поінформувала першого заявника, що його скарга на неналежні умови тримання під вартою була необґрунтованою. Було встановлено, що 08 серпня 2011 року, коли першого заявника епатували до суду у транспортному засобі разом з іншими ув’язненими, один із цих ув’язнених страждав на туберкульоз; однак цей ув’язнений носив ватно-марлеву пов’язку і тримався окремо під час поїздки та перебування у суді.

20. 20 квітня 2012 року та 25 червня 2013 року прокуратура Харківської області і Харківське міське управління міліції залишили без задоволення аналогічні скарги першого заявника. Зокрема вони зазначили, що 22 травня 2013 року першого заявника перевозили разом зі ще одним ув’язненим, який страждав на туберкульоз, оскільки працівники конвойного підрозділу не були належним чином поінформовані про його хворобу і необхідність його перевезення окремо.

21. 03 жовтня 2013 року Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини поінформував другого заявника, що його твердження про неналежні умови тримання його під вартою у транзитній камері суду були перевірені і ці твердження частково були визнані обґрунтованими. Органи державної влади розробили план забезпечення належних санітарно-гігієнічних умов і системи вентиляції у транзитних камерах суду до кінця 2013 року.

22. Під час тримання під вартою другого заявника відвідували лікарі та оглядали його у зв’язку із грижою спинного диска, поліпом жовчного міхура та деякими іншими захворюваннями. Йому було надано медичну допомогу і встановлено подальший медичний нагляд.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

23. Відповідні положення Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 року (чинний на момент подій) наведені в рішенні у справі "Давидов та інші проти України" (Davydov and Others v. Ukraine), заяви № 17674/02 та № 39081/02, пункти 101-108, від 01 липня 2010 року.

I. СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 3 І 13 КОНВЕНЦІЇ У ЗВ’ЯЗКУ З ЖОРСТОКИМ ПОВОДЖЕННЯМ ІЗ ЗАЯВНИКАМИ

24. Заявники скаржилися за статтею 3 Конвенції на жорстоке поводження з боку працівників Служби безпеки України та непроведення ефективного розслідування цих тверджень. Вони також стверджували про відсутність в їхньому розпорядженні ефективних засобів юридичного захисту за статтею 13 Конвенції, у тому числі цивільно-правових засобів юридичного захисту для отримання відшкодування за стверджувані порушення.

25.Стаття 3 Конвенції передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

26.Стаття 13 Конвенції передбачає:

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в [цій] Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.".

A. Прийнятність

27. Суд зазначає, що ці скарги заявників не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

В. Суть

28. Заявники стверджували, що доказів того, що вони зазнали жорстокого поводження, було достатньо, а національні органи влади не надали достовірного і вичерпного пояснення їх тілесним ушкодженням. Вони також стверджували, що розслідування їхніх тверджень про жорстоке поводження не було об’єктивним, ретельним та ефективним, а також, що всупереч статті 13 Конвенції вони не могли подати цивільний позов про відшкодування шкоди, оскільки можливість подання такого позову залежала від результату кримінального провадження.

29. Уряд не надав жодних коментарів.

1. Стаття 3 Конвенції

30. Суд повторює, що стаття 3 Конвенції не забороняє застосування сили з метою затримання. Проте така сила може застосовуватися тільки за необхідності та не повинна бути надмірною (див. рішення у справі "Залевський проти України" (Zalevskiy v. Ukraine), заява № 3466/09, пункт 59, від 16 жовтня 2014 року).

31. Суд зазначає, що невдовзі після затримання заявників у них обох були виявлені різні тілесні ушкодження. Розглядаючи факти цієї справи у світлі своєї усталеної практики (див., зокрема, рішення у справі "Козинець проти України" (Kozinets v. Ukraine), заява № 75520/01, пункти 51-54 і 59-60, від 06 грудня 2007 року), Суд вважає, що у зв’язку з тілесними ушкодженнями, на які вони скаржилися, було висунуто небезпідставні скарги на жорстоке поводження, які призвели до виникнення зобов’язання національних органів влади провести їхню перевірку.

32. Водночас, зважаючи на наявність недоліків та обставини затримання заявників, зокрема, можливе законне застосування сили, Суд вважає проблемним встановити поза розумним сумнівом, що заявники зазнали тілесних ушкоджень у стверджуваний ними спосіб. За наведених обставин Суд вважає, що складнощі у встановленні суті тверджень заявників про жорстоке поводження спричинені непроведенням органами влади ефективного розслідування їхніх скарг (див., зокрема, рішення у справах "Тімофєєви проти Латвії" (Timofejevi v. Latvia), заява № 45393/04, пункт 81, від 11 грудня 2012 року, та "Баришева проти України" (Barysheva v. Ukraine), заява № 9505/12, пункт 91, від 14 березня 2017 року).

33. Суд повторює, що мінімальні критерії ефективності розслідування включають в себе вимоги, що розслідування має бути незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а компетентні органи влади повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю (див. рішення у справі "Олександр Ніконенко проти України" (Aleksandr Nikonenko v. Ukraine), заява № 54755/08, пункт 44, від 14 листопада 2013 року з подальшими посиланнями).

34. Суд вважає, що суперечності у висновках національних органів влади про те, чинив перший заявник опір чи ні, свідчать, що головне питання не було належним чином перевірено і вимагало подальшого розслідування. Суд також зазначає, що твердження про жорстоке поводження були перевірені без порушення повноцінної кримінальної справи, що обмежило обсяг можливих процесуальних дій. Дійсно, Суд визнав дослідчі перевірки не сумісними зі стандартами ефективного засобу юридичного захисту (див. рішення у справі "Строган проти України" (Strogan v. Ukraine), заява № 30198/11, пункт 53, від 06 жовтня 2016 року з подальшими посиланнями).

35. Те саме стосується другого заявника, якого затримали разом з першим заявником та який висунув таку саму скаргу на жорстоке поводження. Проте його твердження були відкинуті у ході проведення обмежених дослідчих перевірок. Суд вважає, що з огляду на аналогічні обставини затримання заявників, медичні докази щодо обох заявників, а особливо щодо другого заявника, у ході належної слідчої процедури від органів влади вимагалося проведення більш ретельного розгляду та перевірки.

36. Суд зазначає, що він неодноразово засуджував непроведення органами влади України ефективних розслідувань, коли твердження про жорстоке поводження висувають особи, затримані за підозрою у скоєнні злочину. Зокрема, в рішенні у справі "Каверзін проти України" (Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, пункти 173-180, від 15 травня 2012 року) Суд встановив, що небажання органів влади забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів, на жорстоке поводження становило системну проблему у розумінні статті 46 Конвенції.

37. З огляду на обставини цієї справи та свою попередню практику Суд доходить висновку, що у цій справі не було вжито жодних серйозних спроб розслідувати твердження заявників про жорстоке поводження.