Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Щербак та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<…>), Голова,

Мартіньш Мітс (<…>),

Лятіф Хусейнов (<…>), судді,

та Лів Тігерштедт (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 28 листопада 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені в таблиці у додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Перелік заявників та відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.

4. Заявники скаржилися на надмірну тривалість кримінальних проваджень та на відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. ЩОДО LOCUS STANDI ПАНІ ЛЮДМИЛИ ІВАНІВНИ ЩЕРБАК

6. Щодо скарг, поданих заявником у заяві № 44689/10, Суд зазначає, що заявник помер 23 травня 2016 року, коли тривав розгляд справи у Суді. Мати заявника, пані Людмила Іванівна Щербак, висловила бажання підтримувати заяву від імені свого сина. Оскільки клопотання відповідає практиці Суду, Суд не вбачає жодних підстав для відмови в його задоволенні (див., серед інших джерел, рішення у справах "Беньямінсон проти України"(Benyaminson v. Ukraine), заява № 31585/02, пункт 83, від 26 липня 2007 року, "Ярошовець та інші проти України" (Yaroshovets and Others v. Ukraine), заява № 74820/10 та 4 інших заяви, пункт 67, від 03 грудня 2015 року, та "Хорватова проти Словаччини" (<...>), заява № 74456/01, пункти 25 27, від 17 травня 2005 року). Однак у тексті рішення посилання робитиметься на заявника.

III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

7. Заявники скаржилися на те, що тривалість відповідних кримінальних проваджень була несумісною з вимогою "розумного строку", та на відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Вони посилалися на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції, які передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на … розгляд його справи упродовж розумного строку … судом, …, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.".

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.".

8. Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватися у контексті обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників та відповідних органів державної влади, а також важливість предмета спору для заявників (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах "Пелісьє та Сассі проти Франції" [ВП] (<...>) [GC], заява № 25444/94, пункт 67, ЄСПЛ 1999-II, та "Фрідлендер проти Франції" [ВП] (Frydlender v. France) [GC], заява № 30979/96, пункт 43, ЄСПЛ 2000-VII).

9. У керівній справі "Меріт проти України" (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01, рішення від 30 березня 2004 року, Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

10. Розглянувши всі надані матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".

11. Суд також зазначає, що заявники не мали у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг.

12. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.