Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Березовські проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Сіофра О’Лірі (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 15 жовтня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 22289/08), яку 26 квітня 2008 року подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) двоє громадян України, п. Віталій Васильович Березовський та п. Олександр Віталійович Березовський (далі - заявники).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, п. І. Ліщина з Міністерства юстиції України.

3. Заявники скаржилися за пунктом 1 статті 6 Конвенції на порушення їхнього права на доступ до суду.

4. 08 листопада 2016 року Уряд було повідомлено про цю скаргу, а решту скарг у заяві було оголошено неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду .

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Перший заявник, п. Віталій Васильович Березовський, народився у 1964 році. 10 лютого 2014 року він помер (див. також пункти 17-20).

6. Другий заявник, п. Олександр Віталійович Березовський, є сином першого заявника. Він народився у листопаді 1988 року та проживає у м. Одесі.

7. У червні 2002 року перший заявник звернувся до національних судів з позовом про стягнення на свою користь одноразової щорічної компенсації на оздоровлення відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (п’ять мінімальних зарплат). Він також вимагав стягнення нібито невиплаченої компенсації його сину, який на той момент був неповнолітнім (щомісячна виплата у розмірі півтори мінімальні зарплати, яка виплачувалася дітям, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи), а також відшкодування моральної шкоди йому та його сину в однаковому розмірі.

8. 12 грудня 2003 року Суворовський районний суд міста Одеси залишив позов без задоволення.

9. 03 червня 2004 року Апеляційний суд Одеської області залишив без змін рішення суду першої інстанції.

10. 02 липня 2004 року перший заявник надіслав рекомендованим листом касаційну скаргу до Суворовського районного суду міста Одеси у порядку статті 323 Цивільного процесуального кодексу України, згідно з якою касаційна скарга мала подаватися через суд першої інстанції, що розглядав справу.

11. 05 липня 2004 року лист з касаційною скаргою було доставлено до Суворовського районного суду міста Одеси. Якийсь Е. підписав повідомлення про вручення листа. На печатці суду першої інстанції на касаційній скарзі 06 липня 2004 року зазначено датою отримання.

12. 10 листопада 2006 року Верховний Суд України, діючи відповідно до положень Адміністративного процесуального кодексу України, направив справу на розгляд до Вищого адміністративного суду України.

13. 01 листопада 2007 року Вищий адміністративний суд України постановив ухвалу про залишення касаційної скарги без розгляду на тій підставі, що її було подано 06 липня 2004 року, тобто поза межами встановленого строку.

14. Перший заявник звернувся до Верховного Суду України, вимагаючи скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України. Він пояснив, що надіслав рекомендований лист з повідомленням про вручення 02 липня 2004 року, та долучив поштову квитанцію, на якій вказано дату 02 липня 2004 року. Він також долучив повідомлення про вручення, в якому 02 липня 2004 року вказано як дату надсилання, а 05 липня 2004 року як дату вручення.

15. 26 грудня 2007 року Верховний Суд України відмовив у відновленні провадження.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

16. Відповідні витяги з Цивільного процесуального кодексу України 1963 року у редакції, чинній на момент подій, передбачали:

Стаття 87. Закінчення процесуальних строків

"... Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення скарга або необхідні для суду документи чи грошові суми здано на пошту.".

Стаття 321. Строк на касаційне оскарження, касаційне подання

"1. Касаційна скарга … подається протягом одного місяця з дня проголошення ухвали або рішення суду апеляційної інстанції …".

Стаття 323. Порядок подачі касаційної скарги...

"Касаційна скарга … подається через суд першої інстанції, в якому знаходиться справа [який розглядав справу] …".

I. LOCUS STANDI ДРУЖИНИ ПЕРШОГО ЗАЯВНИКА

17. Після смерті першого заявника 18 березня 2014 року його дружина, пані Березовська, поінформувала Суд про своє бажання підтримати заяву від його імені.

18. Уряд не погодився, стверджуючи, що права за статтею 6 Конвенції не передавались іншій особі.

19. Суд повторює, що у справах, в яких заявник помер після подання заяви, близькі родичі чи спадкоємці, в принципі, можуть підтримати заяву, за умови наявності в них достатнього інтересу у справі. Вирішальним є не те, чи передаються спадкоємцям, які бажають підтримати розгляд справи, відповідні права чи ні, а те, чи можуть вони, в принципі, претендувати на наявність у них законного інтересу, звертаючись до Суду з проханням розглянути справу на підставі бажання заявника здійснити своє індивідуальне та особисте право подати заяву до Суду (див., наприклад, рішення у справі "Гарбуз проти України" (Garbuz v. Ukraine), заява № 72681/10, пункт 28, від 19 лютого 2019 року).

20. Суд не вбачає підстав сумніватися в тому, що дружина заявника має законний інтерес у цьому, та постановляє, що вона має право продовжити це провадження від імені першого заявника. Проте у подальшому тексті посилання робитиметься на першого заявника.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

21. Заявники скаржилися на те, що їм було відмовлено у доступі до суду касаційної інстанції на помилковій підставі, що вони не дотрималися процесуального строку подання касаційної скарги, порушивши пункт 1 статті 6 Конвенції, яка передбачає:

"Кожен має право на справедливий … розгляд його справи … судом, …, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру".

А. Прийнятність

22. Уряд стверджував, що перший заявник не клопотав до Вищого адміністративного суду України про продовження строку подання касаційної скарги і, таким чином, не вичерпав доступні національні засоби юридичного захисту. Уряд також заперечив, що другий заявник мав статус потерпілого, оскільки не був стороною у провадженні на національному рівні.

23. Заявники не надали жодних коментарів у відповідь.

24. Оскільки перший заявник стверджував, що подав касаційну скаргу у встановлений строк, Суд не переконаний, що він мав клопотати до Вищого адміністративного суду України про продовження цього строку. У зв’язку з цим Суд відхиляє аргумент Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту.