Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Сіренко та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<…>), Голова,

Йонко Грозєв (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 01 жовтня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за трьома заявами (№ 22964/11, № 50441/13 та № 57993/13), які 01 квітня 2011 року, 22 червня та 06 вересня 2013 року подали до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) троє громадян України - п. Дмитро Михайлович Сіренко (далі - перший заявник), п. Святослав Юрійович Ципін (далі - другий заявник) та п. Сергій Андрійович Гнатенко (далі - третій заявник) відповідно.

2. Першому заявнику було надано право представляти себе самостійно. Другого заявника, якому було надано правову допомогу, спочатку представляв п. Е. Марков - юрист, який практикує у м. Одесі. Його замінив п. Т. Калмиков - юрист, який практикує у м. Харкові. Третього заявника представляв п. М. Тарахкало - юрист, який практикує у м. Києві.

3. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

4. Перший заявник скаржився за статтею 5 Конвенції на незаконне затримання та тримання його під вартою, його нерозумну тривалість і неможливість належним чином оскаржити тримання його під вартою під час досудового слідства та отримати відшкодування за ці порушення. 03 березня 2014 року про зазначені скарги було повідомлено Уряд, а решту скарг у заяві було оголошено неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду .

5. Другий заявник скаржився за статтями 5 і 13 Конвенції на незаконність і тривалість тримання його під вартою, а також на відсутність обґрунтування у рішеннях національних судів щодо продовження строку тримання його під вартою. 24 серпня 2015 року про зазначені скарги було повідомлено Уряд, а решту скарг у заяві було оголошено неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду .

6. Третій заявник скаржився за статтею 5 Конвенції на незаконність і необґрунтованість тримання його під вартою, відсутність ефективного судового перегляду законності тримання його під вартою та на неможливість отримання відшкодування за ці порушення. 06 жовтня 2015 року про зазначені скарги було повідомлено Уряд, а решту скарг у заяві було оголошено неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду .

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

A. Заява № 22964/11 (Сіренко проти України)

7. Перший заявник, п. Дмитро Михайлович Сіренко, є громадянином України, який народився у 1981 році та проживає у м. Євпаторії, Україна.

8. 08 лютого 2008 року заявнику були пред’явлені обвинувачення у порушенні правил охорони надр і зловживанні владою або службовим становищем. З березня 2008 року він перебував під підпискою про невиїзд.

9. 24 березня 2009 року заявника затримали у приміщенні прокуратури Автономної Республіки Крим. У протоколі про затримання було зазначено, що, не перебуваючи під вартою, він міг спробувати ухилитися від правосуддя, перешкодити слідству та вплинути на свідків у провадженні.

10. 27 березня 2009 року Київський районний суд міста Сімферополя (далі - районний суд) продовжив строк затримання заявника до 07 квітня 2009 року, щоб перевірити, чи мав він судимості.

11. 03 квітня 2009 року районний суд уперше постановив взяти заявника під варту, зазначивши: "Оскільки обвинувачений своєї вини не визнає, є підстави вважати, що він може перешкодити встановленню істини у справі, тому йому необхідно обрати запобіжний захід у вигляді взяття під варту". Районний суд не встановив жодного строку тримання заявника під вартою. Відповідно до положень Кримінально-процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент подій) максимальний строк першого взяття підозрюваного під варту становив два місяці, тобто (у випадку заявника) до 24 травня 2009 року. 14 квітня 2009 року після оскарження постанови заявником її було залишено без змін.

12. 18 травня 2009 року кримінальну справу щодо заявника разом із відповідним обвинувальним висновком було направлено до суду для розгляду по суті.

13. 04 червня 2009 року Сакський міськрайонний суд (далі - суд першої інстанції) провів підготовче засідання у справі заявника та ухвалив постанову про подальше тримання заявника під вартою, зазначивши, що підстав для звільнення його з-під варти не було.

14. 24 вересня 2009 року суд першої інстанції визнав заявника винним за всіма пунктами обвинувачення та засудив його, inter alia, до п’яти років і двох місяців позбавлення волі. 08 грудня 2009 року за апеляційною скаргою заявника цей вирок було скасовано, а справу повернуто на додаткове розслідування. Апеляційний суд ухвалив постанову про подальше тримання заявника під вартою, не навівши жодних підстав і не встановивши його строку.

15. 20 січня 2010 року районний суд продовжив строк досудового тримання заявника під вартою до 10 березня 2010 року. Суд зазначив, що розслідування справи досі тривало, а підстав для звільнення заявника з-під варти не було.

16. 26 лютого 2010 року кримінальну справу щодо заявника разом з обвинувальним висновком було направлено до суду для розгляду по суті.

17. 29 березня 2010 року суд першої інстанції провів підготовче засідання у справі заявника та ухвалив постанову про подальше тримання заявника під вартою, зазначивши, що підстав для звільнення його з-під варти не було.

18. 13 вересня 2010 року той самий суд визнав заявника винним за всіма пунктами обвинувачення та засудив його до п’яти років позбавлення волі.

19. 22 лютого 2011 року за апеляційною скаргою заявника цей вирок було скасовано, а справу повернуто на додаткове розслідування. Апеляційний суд постановив ухвалу про подальше тримання заявника під вартою, не навівши жодних підстав і не встановивши його строку.

20. 31 березня 2011 року слідчі отримали матеріали справи. Згодом, 31 травня 2011 року, кримінальну справу щодо заявника разом з обвинувальним висновком було направлено до суду для розгляду по суті.

21. 19 липня 2011 року суд першої інстанції повернув справу на додаткове розслідування. Крім того, він ухвалив постанову про подальше тримання заявника під вартою, оскільки підстав для звільнення його з-під варти не було. Після оскарження цієї постанови заявником, 20 вересня 2011 року, її було залишено без змін.

22. 19 грудня 2011 року заявника було звільнено під підписку про невиїзд.

B. Заява № 50441/13 (Ципін проти України)

23. Другий заявник, п. Святослав Юрійович Ципін, є громадянином України, який народився у 1975 році та проживає у м. Слов’янську.

24. 15 листопада 2012 року заявника було затримано за підозрою у викраденні, вимаганні, незаконному заволодінні транспортним засобом і незаконному володінні боєприпасами.

25. 17 листопада 2012 року Ленінський районний суд міста Донецька обрав заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою "у межах строку досудового слідства". Обґрунтовуючи своє рішення, суд зазначив, що оскільки не були встановлені та допитані всі свідки стверджуваних злочинів, перебуваючи на свободі, заявник міг залякати їх або вступити з ними у змову, і, таким чином, перешкодити слідству. Після оскарження заявником 29 листопада 2012 року постанову було залишено без змін.

26. 27 грудня 2012 року кримінальну справу щодо заявника разом з обвинувальним актом було направлено до суду. Заявник стверджував, що встановлений законом строк тримання його під вартою закінчився у той день.

27. 12 лютого 2013 року Артемівський міськрайонний суд (далі - суд першої інстанції) повернув прокурору обвинувальний акт для виправлення та продовжив строк тримання заявника під вартою до 15 березня 2013 року. Обґрунтовуючи своє рішення про продовження строку тримання під вартою, суд зазначив, що заявник обвинувачувався у скоєнні тяжких злочинів, у тому числі неодноразовому вчиненні незаконних дій щодо декількох потерпілих, що, на думку суду, доводило, що він, ймовірно, продовжить свою незаконну діяльність, ухилятиметься від правосуддя та втручатиметься у провадження. Заявник і прокурор подали апеляційні скарги.

28. 14 березня 2013 року апеляційний суд у закритому засіданні призначив розгляд апеляційних скарг заявника та прокурора і продовжив строк тримання заявника під вартою до 15 квітня 2015 року на підставі того, що заявник клопотав про особисту присутність у судовому засіданні.

29. 21 березня 2013 року апеляційний суд провів засідання у присутності заявника та прокурора, скасував постанову суду першої інстанції від 12 лютого 2013 року у частині щодо повернення обвинувального акту прокурору та залишив без змін рішення в частині щодо тримання заявника під вартою.

30. 11 квітня 2013 року суд першої інстанції продовжив строк тримання заявника під вартою до 13 червня 2013 року, зазначивши, що заявник обвинувачувався у скоєнні декількох тяжких злочинів, потерпілі підтримали продовження строку тримання його під вартою, а жоден інший альтернативний запобіжний захід не забезпечив би виконання заявником його процесуальних обов’язків як обвинуваченого і не запобіг би його впливу на потерпілих та інших свідків.

31. 07 червня 2013 року суд першої інстанції продовжив строк тримання заявника під вартою до 07 серпня 2013 року, зазначивши, що сторони не вказали жодних нових обставин, які раніше не були розглянуті судом першої інстанції та апеляційним судом.

32. 07 серпня 2013 року суд першої інстанції продовжив заявнику та двом його співобвинуваченим строк тримання під вартою на шістдесят діб, зазначивши, що, перебуваючи на свободі, вони могли вплинути на потерпілих та інших свідків.

33. 01 жовтня 2013 року суд першої інстанції залишив без задоволення клопотання заявника та його співобвинувачених про звільнення з-під варти та продовжив строк тримання їх під вартою на шістдесят діб. Відмовляючи у задоволенні клопотань обвинувачених про звільнення з-під варти, суд першої інстанції зазначив, що не було наведено жодних нових обставин, які б вимагали звільнення з-під варти.

34. 31 жовтня 2013 року суд першої інстанції продовжив заявнику та двом його співобвинуваченим строк тримання під вартою на шістдесят діб, зазначивши, що обставини, які призвели до ухвалення постанови про взяття обвинувачених під варту під час судового розгляду, не змінилися; зокрема, ще не були розглянуті певні докази проти обвинувачених.

35. 25 грудня 2013 року суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання заявника про звільнення з-під варти та продовжив йому та його співобвинуваченим строк тримання під вартою на шістдесят діб, до 27 лютого 2014 року, на тих самих підставах, що були наведені у його ухвалі від 31 жовтня 2013 року.

36. 25 лютого 2014 року суд першої інстанції відмовив у задоволенні поданого заявником клопотання про звільнення з-під варти, зазначивши, що не було надано жодних доказів, які б свідчили, що обставини, які призвели до застосування судом до заявника запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, змінились. Суд продовжив заявнику та його співобвинуваченим строк тримання під вартою на шістдесят діб, до 26 квітня 2014 року, навівши ті самі підстави, що й у своїх ухвалах від 31 жовтня та 25 грудня 2013 року.

37. 23 квітня 2014 року суд першої інстанції провів засідання в установі виконання покарань, де тримався заявник, у присутності заявника та його захисника. У кінці засідання суд продовжив заявнику та його співобвинуваченим строк тримання під вартою на шістдесят діб, до 23 червня 2014 року. Відмовляючи у задоволенні клопотання заявника про звільнення з-під варти, суд зазначив, що постійне місце проживання заявника знаходилось у магазині у м. Слов’янську, де проходила антитерористична операція, і з цієї причини не могло бути застосовано жодного іншого запобіжного заходу, не пов’язаного з позбавленням волі. Суд також зазначив, що не було жодних доказів того, що обставини, які стали підставою для ухвалення першої постанови про тримання заявника під вартою, змінилися.

38. У незазначену дату заявника звільнили з-під варти та взяли під домашній арешт.

C. Заява № 57993/13 (Гнатенко проти України)

39. Третій заявник, п. Сергій Андрійович Гнатенко, є громадянином України, який народився у 1983 році та проживає у м. Києві.

40. 11 січня 2011 року щодо заявника було порушено кримінальну справу за підозрою у викраденні, скоєному групою осіб. Згодом заявнику були пред’явлені додаткові обвинувачення у вчиненні замаху на шахрайство при обтяжуючих обставинах, розбійного нападу при обтяжуючих обставинах, викрадення важливих документів і залишення в небезпеці, що спричинило тяжкі наслідки.

41. 03 лютого 2011 року Шевченківський районний суд міста Києва (далі - районний суд) постановив ухвалу про дозвіл на затримання заявника.

42. 24 жовтня 2012 року заявника затримали.

43. 02 листопада 2012 року районний суд постановив продовжити строк затримання заявника до 01 грудня 2012 року. Суд зазначив, що він урахував той факт, що заявник не мав постійного місця проживання у м. Києві та Київській області, не проживав за адресою реєстрації у Луганській області, обвинувачувався у скоєнні тяжкого злочину та мав судимості. З огляду на ці факти районний суд вважав, що, перебуваючи на свободі, заявник міг перешкодити або ухилитися від слідства.

44. 30 листопада 2012 року кримінальну справу щодо заявника разом з обвинувальним висновком було направлено до районного суду.

45. 06 грудня 2012 року районний суд, провівши закрите підготовче засідання, повернув обвинувальний висновок заявника прокурору, встановивши, що він містив певні упущення. Оскільки сторони не заявили жодних клопотань про зміну чи скасування запобіжного заходу, районний суд постановив, що строк тримання заявника під вартою слід вважати продовженим. Районний суд не встановив жодного строку тримання заявника під вартою. Відповідно до положень Кримінально-процесуального кодексу України у редакції, чинній на момент подій, строк дії постанови слідчого судді або суду про взяття обвинуваченого під варту чи продовження строку тримання його під вартою не міг перевищувати шістдесяти діб (див. рішення у справі "Ігнатов проти України" (Ignatov v. Ukraine), заява № 40583/15, пункт 25, від 15 грудня 2016 року), тобто (у справі заявника) до 03 лютого 2013 року.

46. 14 січня 2013 року районний суд знов повернув обвинувальний висновок прокурору. Тією самою постановою суд відмовив у задоволенні поданого заявником клопотання про звільнення з-під варти, зазначивши, що заявник не довів, що ризики, на які посилався суд, під час обрання йому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, не зникли - зокрема, він не надав документів, які б підтвердили його твердження щодо його місця проживання, родини та утриманців. Суд не ухвалив жодної іншої постанови щодо тримання заявника під вартою.

47. 14 березня 2013 року районний суд знову повернув обвинувальний висновок прокурору. Він також вирішив продовжити строк тримання заявника під вартою до 01 травня 2013 року.

48. 30 квітня 2013 року районний суд знову повернув обвинувальний висновок прокурору та продовжив строк тримання заявника під вартою до 31 травня 2013 року. Тією самою постановою суд відмовив у задоволенні поданого заявником у незазначену дату клопотання про звільнення з-під варти, зазначивши, що заявник обвинувачувався у вчиненні тяжких злочинів, пов’язаних з насильством, мав судимості, а перед затриманням перебував у розшуку. Суд зазначив, що це свідчило про наявність ризику того, що він може ухилитися чи перешкодити слідству або вчинити злочин повторно.

49. 30 травня 2013 року районний суд повернув обвинувальний висновок прокурору. Оскільки сторони не заявили жодних клопотань про зміну чи скасування запобіжного заходу, суд постановив, що строк тримання заявника під вартою слід вважати продовженим до 05 липня 2013 року.

50. 01 липня 2013 року кримінальну справу щодо заявника разом з обвинувальним висновком було знову направлено до районного суду.

51. 04 липня 2013 року районний суд продовжив заявнику та трьом його співобвинуваченим строк тримання під вартою до 12 липня 2013 року, зазначивши, що приймаючи таке рішення, він урахував (і) відомості про особи обвинувачених, (іі) тяжкість обвинувачень, (ііі) відсутність будь-яких гарантій та перевірених соціальних зв’язків, які б перевищували існуючий ризик того, що вони можуть переховуватись, та (iv) відсутність будь-якої інформації, яка б свідчила, що стан їхнього здоров’я був несумісний з триманням під вартою.

52. 12 липня, 03 вересня, 28 жовтня і 24 грудня 2013 року та 17 лютого, 16 квітня, 13 червня, 19 червня, 18 серпня і 15 жовтня 2014 року районний суд продовжував строк тримання заявника під вартою до 03 вересня, 01 листопада, 03 і 30 грудня 2013 року та 21 лютого, 17 квітня, 16 червня, 19 червня, 19 серпня, 18 жовтня і 15 грудня 2014 року відповідно, посилаючись на ті самі підстави, що й у його постановах від 30 квітня та 04 липня 2013 року.

53. 08 грудня 2014 року районний суд визнав заявника винним та засудив до семи років позбавлення волі.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ПРАКТИКА

54. Положення Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року щодо досудового тримання під вартою наведені в рішеннях у справах "Єлоєв проти України" (Yeloyev v. Ukraine), заява № 17283/02, пункт 35, від 06 листопада 2008 року, "Макаренко проти України"(Makarenko v. Ukraine), заява № 622/11, пункт 50, від 30 січня 2018 року, та в ухвалі щодо прийнятності у справі "Шавель проти України" (Shavel v. Ukraine), заява № 25486/03, від 08 січня 2007 року).

55. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року втратив чинність 19 листопада 2012 року з набранням чинності Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 року. Відповідні положення нового Кодексу щодо досудового тримання під вартою наведені в згаданому рішенні у справі "Ігнатов проти України" (Ignatov v. Ukraine), пункт 25)).

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

56. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

57. Заявники скаржилися за пунктом 1 статті 5 Конвенції на незаконність і необґрунтованість тримання їх під вартою. Крім того, перший заявник скаржився за тим самим положенням на те, що його затримання 24 березня 2009 року без дозволу суду порушило норми національного законодавства, а тримання його під вартою під час досудового слідства було надмірно тривалим.

Заявники також скаржилися за пунктами 1 і 3 статті 5 Конвенції на необґрунтованість тримання їх під вартою. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи (див. рішення у справі "Радомілья та інші проти Хорватії" [ВП] (Radomilja and Others v. Croatia) [GC], заяви № 37685/10 та № 22768/12, пункти 114 і 126, від 20 березня 2018 року), з огляду на суть скарг заявників вирішує розглянути їх за пунктом 3 статті 5 Конвенції.