Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Сташук проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ерік Мьосе (<…>), Голова,

Йонко Грозєв (<…>),

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<…>), судді,

та Анна-Марія Дуге (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 12 вересня 2017 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 70840/10), яку 13 листопада 2010 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин Польщі п. Ян Міхал Сташук (далі - заявник).

2. Заявника представляв п. С.В. Захаров - юрист, який практикує у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина.

3. 04 червня 2015 року про скарги заявника за пунктами 1, 3 та 4 статті 5 Конвенції було повідомлено Уряд, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду .

4. Уряд Польщі було повідомлено про право взяти участь у провадженні відповідно до пункту 1 статті 36 Конвенції. Уряд Польщі не виявив бажання скористатися цим правом.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1985 році та проживає у м. Варшаві.

6. 14 травня 2010 року працівники Служби безпеки України (далі - СБУ) затримали заявника у м. Києві за підозрою в незаконній міжнародній передачі технічних засобів негласного зняття інформації з телекомунікаційних мереж та його використання для перехоплення приватних телефонних розмов (див. пункт 24) - злочину, вчиненого у змові з М., громадянином Росії.

7. Слідчий СБУ вніс подання до Шевченківського районного суду м. Києва (далі - районний суд) про обрання заявнику запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час проведення слідства. Він стверджував, що тримання заявника під вартою було необхідним з метою попередження його ухилення та втручання у хід розслідування, оскільки заявник був іноземним громадянином, не мав постійного місця проживання в Україні та підозрювався у вчиненні тяжкого злочину.

8. 17 травня 2010 року районний суд провів засідання у присутності прокурора та захисника заявника, обрав заявнику запобіжний захід у вигляді взяття під варту та постановив утримувати його у відділі забезпечення досудового слідства СБУ. Суд постановив, що аргументи слідчого були достатньо обґрунтованими, щоб дійти висновку, що заявник мав триматися під вартою.

9. 27 травня 2010 року апеляційний суд провів засідання у присутності прокурора та захисника заявника, розглянувши скаргу захисника заявника на постанову від 17 травня 2010 року, та залишив постанову без змін.

10. 13 липня 2010 року районний суд провів засідання у присутності прокурора, заявника і його захисника та продовжив строк тримання заявника під вартою до 14 вересня 2010 року. Він зазначив, що підстав для звільнення заявника не було, а слідчому органу був необхідний час для закінчення досудового слідства.

11. 26 липня та 06 серпня 2010 року апеляційний суд провів засідання, розглянувши відповідно скаргу захисника заявника та самого заявника на постанову районного суду від 13 липня 2010 року. У першому засіданні присутнім був лише прокурор, а в останньому присутніми були прокурор, заявник та його захисник. Апеляційний суд залишив обидві апеляційні скарги без задоволення, а обидві постанови районного суду без змін.

12. 09 вересня 2010 року апеляційний суд провів засідання у присутності прокурора та захисника заявника, задовольнив подання слідчого органу та продовжив строк тримання заявника під вартою до 14 листопада 2010 року. Суд послався на серйозність висунутих проти заявника обвинувачень, відсутність підстав для його звільнення та потребу слідчого органу у часі для закінчення досудового слідства.

13. 01 листопада 2010 року слідчий пред’явив заявнику обвинувачення у вчиненні ще декількох злочинів щодо тих самих подій: порушення таємниці телефонних розмов та незаконна передача товарів, що підлягають державному експортному контролю, вчинена групою осіб (див. пункт 24).

14. 12 листопада 2010 року апеляційний суд продовжив строк тримання заявника під вартою до 14 грудня 2010 року.

15. 14 грудня 2010 року справу заявника передали до районного суду для розгляду по суті.

16. 27 квітня 2011 року районний суд розглянув справу заявника, залишив клопотання заявника про звільнення з-під варти без задоволення та постановив продовжити строк тримання його під вартою під час розгляду справи судом. Суд зазначив, що заявник обвинувачувався у вчиненні тяжкого злочину, був іноземним громадянином та не мав постійного місця проживання в Україні. Строк тримання його під вартою встановлено не було.

17. 25 серпня 2011 року районний суд залишив без задоволення клопотання заявника про звільнення з-під варти. Він навів причини, аналогічні наведеним у його постанові від 27 квітня 2011 року, і зазначив, що підстав для встановлення кінцевої дати тримання заявника під вартою не було, оскільки тримання його під вартою було необхідним для закінчення судового розгляду.

18. 14 жовтня, 24 листопада 2011 року та 11 січня 2012 року районний суд залишав без задоволення подальші клопотання заявника про звільнення з-під варти. Він наводив причини, аналогічні наведеним у його постанові від 27 квітня 2011 року.

19. 19 березня 2012 року районний суд визнав заявника винним за всіма пунктами обвинувачення та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.

20. 07 грудня 2012 року апеляційний суд скасував вирок та повернув справу на додаткове розслідування. Він постановив продовжити строк тримання заявника під вартою, не навівши причин.

21. 15 січня 2013 року районний суд обрав заявнику запобіжний захід у вигляді застави.

22. 16 січня 2013 року заявник був звільнений під заставу.

23. 17 травня 2013 року районний суд затвердив укладену заявником угоду про визнання винуватості, визнав його винним та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк два роки і вісім місяців, який мав вважатися таким, що був повністю відбутий з огляду на досудове тримання заявника під вартою.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

24. Відповідно до частини другої статті 163 Кримінального кодексу України порушення таємниці телефонних розмов, вчинене з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації, карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Відповідно до частини другої статті 359 Кодексу незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації з телекомунікаційних мереж, вчинене групою осіб, карається позбавленням волі на строк від чотирьох до семи років.

Відповідно до частини першої статті 333 Кодексу незаконне здійснення передачі товару, що підлягає державному експортному контролю, карається штрафом або обмеженням волі на строк до трьох років (тобто тримання під вартою в кримінально-виконавчій установі відкритого типу) або позбавленням волі на той самий строк з чи без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТІВ 1 ТА 3 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

25. Заявник скаржився на незаконність тримання його під вартою у період з 14 грудня 2010 року по 27 квітня 2011 року та з 27 квітня 2011 року по 19 березня 2012 року, а також необґрунтовану тривалість тримання його під вартою під час досудового слідства та судового розгляду. Він посилався на пункти 1 і 3 статті 5 Конвенції, відповідні частини якої передбачають:

"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

... (c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; ...

3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті, має … бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання.".

Уряд заперечив і стверджував, що зазначені положення порушено не було-1.

A. Прийнятність

26. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.

B. Суть

1. Пункт 1 статті 5 Конвенції

27. Суд зазначає, що період з 14 грудня 2010 року по 27 квітня 2011 року не охоплювався жодною постановою суду про тримання заявника під вартою, а з 27 квітня 2011 року по 19 березня 2012 року тримання заявника під вартою ґрунтувалося на законодавстві, яке не вимагало від судів обґрунтувати тримання під вартою або встановлювати його строк, і у справі заявника строк дійсно встановлено не було. Суд вже розглядав подібні ситуації у минулому та встановлював, що така практика є несумісною з вимогою законності, закріпленою у пункті 1 статті 5 Конвенції (див. рішення у справі "Харченко проти України" (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункт 98, від 10 лютого 2011 року). У цій справі він не вбачає жодних підстав відходити від зазначеного висновку.