Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням

У справі "Макара та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Боштьян М. Зупанчіч (<…>), Голова,

Анн Пауер-Форд (<…>),

Хелена Єдерблом (<…>), судді,

та Стівен Філліпс (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 19 листопада 2013 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за 250 заявами, поданими до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянами України, компанією, яка зареєстрована в Україні, та громадянином Молдови, дані яких наведені в таблицях у додатку (далі - заявники).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, п. Назар Кульчицький.

3. 25 квітня 2013 року про заяви було повідомлено Уряд.

4. Уряд Молдови, який було поінформовано про його право вступити у справу щодо заявника у заяві № 63044/11 (пункт 1 статті 36 Конвенції та правило 44 Регламенту Суду), не виявив бажання скористатися цим правом.

5. 25 жовтня 2013 року син заявника у заяві № 75234/11 поінформував Суд, що 24 червня 2013 року його батько, Андрій Іванович Коломієць, помер. П. Сергій Андрійович Коломієць висловив своє бажання підтримати заяву померлого батька.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. У дати, зазначені в таблицях у додатку, національні суди та комісії з трудових спорів винесли рішення, відповідно до яких заявники мали право на різні суми відшкодування або на вчинення певних дій на їхню користь. Рішення набрали законної сили та підлягали виконанню. Однак заявники не змогли домогтися своєчасного виконання цих рішень.

7. Деякі заявники також висунули доводи щодо фактичних та правових питань, не пов’язаних із зазначеними проблемами щодо невиконання рішень.

I. ЩОДО LOCUS STANDI П. СЕРГІЯ АНДРІЙОВИЧА КОЛОМІЙЦЯ (СИН ЗАЯВНИКА У ЗАЯВІ № 75234/11)

8. Суд зазначає, що заява № 75234/11 стосується права власності, яке, в принципі, передається спадкоємцям, і що є найближчі родичі померлого заявника, які бажають підтримати заяву. За цих обставин Суд вважає, що п. Сергій Андрійович Коломієць, син померлого заявника, має право брати участь у цьому провадженні від його імені (див., серед інших джерел, рішення у справі "Міронов проти України" (Mironov v. Ukraine), заява № 19916/04, пункт 12, від 14 грудня 2006 року).

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 6 ТА 13 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

9. Заявники скаржилися на тривале невиконання ухвалених на їхню користь рішень, а також на відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту у зв’язку з цими скаргами. Вони посилалися, безпосередньо або по суті, на пункт 1 статті 6, статтю 13 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції .

А. Заяви у Додатку 1

10. З огляду на схожість заяв у Додатку 1 в контексті основного порушеного в них правового питання Суд вважає за доцільне об’єднати їх.

11. Суд зазначає, що стосовно кількох заяв Уряд надав конкретні зауваження щодо прийнятності справи, у тому числі про те, що рішення було виконано, що заявник не зазнав жодної суттєвої шкоди, що заявник не мав права на заявлені грошові суми, що заява була зловживанням права на подання скарги, що заявники втратили зацікавленість у справі, або що держава не несла відповідальність за затримку. Розглянувши ці доводи, Суд зазначає, що вони аналогічні доводам у попередніх справах, і вважає, що за подібних чи пов’язаних причин вони не впливають на результат цієї справи.

12. Суд також зазначає, що скарги заявників у Додатку 1 не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

13. Суд вважає, що рішення національних судів, наведені у Додатку 1, не були виконані своєчасно, і відповідальність за це несли державні органи влади.

14. З огляду на свою усталену практику з цього питання (див. рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), заява № 40450/04, пункти 56-58 і 66-70, від 15 жовтня 2009 року) Суд вважає, що в заявах, наведених у Додатку 1, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції у зв’язку з тривалим невиконанням ухвалених на користь заявників рішень. Суд також вважає, що було порушено статтю 13 Конвенції у зв’язку з відсутністю у заявників ефективного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

Б. Заяви у Додатку 2

15. З огляду на схожість заяв у Додатку 2 в контексті основного порушеного в них правового питання Суд вважає за доцільне об’єднати їх.

1. Заяви № 25461/10, № 42826/11 і № 43547/11

16. У своїх зауваженнях щодо заяв № 25461/10, № 42826/11 і № 43547/11 Уряд стверджував, що відповідні рішення національних судів були виконані у повному обсязі упродовж розумного строку. Зокрема, він стверджував, що виконавчі провадження було закриті упродовж десяти (заява № 25461/10) і чотирьох (заяви № 42826/11 і № 43547/11) місяців. Щодо заяви № 43547/11 Уряд зазначив, що, оскільки зазначене рішення було ухвалено на користь померлого батька заявника, заявник міг стверджувати, що був потерпілим внаслідок стверджуваного порушення з 21 травня 2011 року - дати, коли національний суд визнав заявника кредитором за рішенням. Отже, Уряд стверджував, що ці заяви були явно необґрунтованими. Заявники не заперечили проти цих тверджень Уряду.

17. Суд зазначає, що заявник у заяві № 43547/11 успадкував борг за рішенням від 27 січня 2011 року та, відповідно, з цієї дати міг стверджувати, що був потерпілим внаслідок невиконання рішення з огляду на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див. рішення у справі "Лопатюк та інші проти України" (Lopatyuk and Others v. Ukraine), заява № 903/05 та інші заяви, пункти 14 і 15, від 17 січня 2008 року). У будь-якому разі тривалість виконання рішення, ухваленого на його користь, становила лише вісім місяців. Тому Суд погоджується з позицією Уряду, що тривалість виконання рішень у цих трьох заявах не була надмірною, і заяви є явно необґрунтованими у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції та повинні бути відхилені відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції (див. ухвали щодо прийнятності у справах "Андреєнко та інші проти України" (Andreyenko and Others v. Ukraine), заява № 22312/03, від 19 червня 2007 року, та "Збаранська проти України" (Zbaranskaya v. Ukraine), заява № 43496/02, від 11 жовтня 2005 року).

2. Заяви № 32650/11, № 45331/11, № 71028/11 і № 75042/11

18. Уряд стверджував, що затримки у виконанні рішень у зазначених заявах стосувалися виплати порівняно невеликих сум (від 38,40 грн (приблизно 4 євро) у заяві № 32650/11 до 876 грн (приблизно 81 євро) у заяві № 71028/11). Він стверджував, що з огляду на незначний розмір цих сум заявники не зазнали суттєвої шкоди. Заявники не висунули заперечень.

19. Суд нагадує, що він вже визнавав відсутність "суттєвої шкоди" у справах, в яких відповідна сума становила приблизно 500 євро або менше (див., наприклад, ухвали щодо прийнятності у справах "Гурурян проти Вірменії" (Gururyan v. Armenia), заява № 11456/05, від 24 січня 2012 року, та "Штефанеску проти Румунії" (<...>), заява № 11774/04, від 12 квітня 2011 року). Суд погоджується, що у цих справах заявники не зазнали суттєвої шкоди внаслідок невиконання відповідних рішень.

20. Суд також зазначає, що "повага до прав людини", як це визначено у Конвенції та протоколах до неї, не вимагає розгляду цієї скарги по суті, оскільки проблема невиконання остаточних рішень уже була розглянута в пілотному рішенні Суду проти України, ухваленому у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (див. згадане рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) та у низці інших розглянутих справ проти України, які, до того ж, розглядаються тепер відповідно до "усталеної судової практики".

21. Крім того, Суд зазначає, що справи заявників були належним чином розглянуті національним судом у розумінні підпункту "b" пункту 3 статті 35 Конвенції з ухваленням рішень на користь заявників.

22. З огляду на зазначене Суд доходить висновку, що заяви № 32650/11, № 45331/11, № 71028/11 та № 75042/11 повинні бути відхилені як неприйнятні відповідно до підпункту "b" пункту 3 статті 35 Конвенції.

3. Заява № 38898/11

23. Уряд стверджував, що згідно з висновками проведеної українськими органами влади перевірки рішення Замостянського районного суду міста Вінниці від 11 грудня 2006 року було підроблено. Суд також поінформували, що в березні 2012 року було порушено кримінальну справу за фактом підробки зазначеного рішення. Уряд також нагадав, що питання невиконання рішення від 11 грудня 2006 року було предметом розгляду Суду в рамках справи "Ігор Володимирович Печонка проти України та 5 інших заяв" [Комітет] (Igor Volodymyrovych Pechonka and 5 Other applications against Ukraine) [Committee], заява № 3834/10, від 02 квітня 2013 року), в якій скарги заявників були відхилені в цілому як зловживання правом на подання заяви. Заявник не надав відповіді на зауваження Уряду.

24. У цій заяві Суд доходить тих самих висновків та оголошує її неприйнятною, оскільки було зловживання правом подання заяви відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.

4. Заява № 66805/11

25. Уряд стверджував, що рішенням Ленінського районного суду міста Луганська від 05 січня 2005 року боржника - місцевий військовий комісаріат - було зобов’язано здійснити перерахунок військової пенсії заявника з урахуванням розміру додаткових надбавок, визначених чинними на той момент постановами. Він стверджував, що до 31 грудня 2007 року боржник перерахував та виплатив заявнику пенсію відповідно до зазначених постанов. Уряд також стверджував, що з 01 січня 2008 року заявник втратив законні сподівання на виплату своєї пенсії у розмірі, передбаченому рішенням від 05 січня 2005 року, через внесення змін до законодавства, яке регулювало розрахунок військової пенсії, та на положеннях якого ґрунтувалося зазначене рішення. Уряд також стверджував, що скарги заявника були повністю необґрунтованими, а заяву до Суду він подав через 3 роки після внесення змін до законодавства. Уряд вважав, що з огляду на зазначене, заява була явно необґрунтованою. Заявник заперечив.

26. Суд зазначає, що заявник не оскаржував у національних судах відмову органів влади виплатити йому з 01 січня 2008 року пенсію у розмірі, визначеному рішенням від 05 січня 2005 року. Отже, питання про те, чи могли зазначені Урядом зміни у законодавстві виправдати припинення таких виплат, національними судами не розглядалося. З цього випливає, що скарги заявника мають бути відхилені відповідно до пунктів 1 і 4 статті 35 Конвенції у зв’язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту.

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

27. Деякі заявники висунули інші скарги за Конвенцією, які Суд ретельно розглянув. У світлі всіх наявних у нього документів та з огляду на належність оскаржуваних питань до сфери його компетенції Суд доходить висновку, що вони не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією чи протоколами до неї.

28. З цього випливає, що ці скарги є явно необґрунтованими та мають бути відхилені відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

29.Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".

30. У цій справі Суд вважає за розумне та справедливе (див. рішення у справах "Кононова та інші проти України" [Комітет] (Kononova and Others v. Ukraine) [Committee], заява № 11770/03 та 89 інших заяв, пункт 24, від 06 червня 2013 року, "Цибулько та інші проти України" [Комітет] (Tsibulko and Others v. Ukraine) [Committee], заява № 65656/11 та 249 інших заяв, пункт 19, від 20 червня 2013 року, та "Писарський та інші проти України" [Комітет] (Pysarskyy and Others v. Ukraine) [Committee], заява № 20397/07 та 164 інші заяви, пункт 24, від 20 червня 2013 року) присудити 2 000 (дві тисячі) євро кожному заявнику в Додатку 1. Зазначена сума є відшкодуванням будь-якої матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових та інших витрат.

31. Суд також зазначає, що держава-відповідач має виконати рішення, які залишаються такими, що підлягають виконанню.

32. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

1.Вирішує об’єднати заяви у Додатку 1.

2.Оголошує прийнятними скарги заявників у Додатку 1 за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на тривале невиконання ухвалених на їхню користь рішень та відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту у зв’язку з цими скаргами, а решту скарг у заявах оголошує неприйнятними.

3.Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції .

4.Постановляє, що було порушено статтю 13 Конвенції.

5.Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач має виконати ухвалені на користь заявників рішення національних судів, які залишаються такими, що підлягають виконанню, та сплатити 2 000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його чи її спадкоємцю у заявах, наведених у Додатку 1, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також компенсації судових та інших витрат та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявникам на зазначені суми; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

6.Вирішує об’єднати заяви у Додатку 2 та оголосити їх неприйнятними.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 12 грудня 2013 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.