Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Пальчик проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Ангеліка Нуссбергер (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Андре Потоцький (<…>),

Фаріс Вегабовіч (<…>),

Йонко Грозєв (<…>),

Сіофра О’Лірі (<…>),

Карло Ранцоні (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 31 січня 2017 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 16980/06), яку 27 березня 2006 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Олександр Олексійович Пальчик (далі - заявник).

2. Заявника представляв п. С. Шпильов - юрист, який практикує у м. Костянтинівці Донецької області. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина.

3. 11 січня 2011 року про заяву було повідомлено Уряд.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1954 році та наразі проживає у м. Костянтинівці. До свого затримання заявник обіймав посаду керуючого директора приватної компанії "А.".

5. "А." уклала угоду з російською компанією "Е.", за якою зобов’язувалася експортувати певну кількість феромарганцю в Росію.

6. Протягом періоду з березня 2000 року по квітень 2001 року заявник, як директор компанії "А.", уклав угоди з чотирма українськими компаніями - "Ф.", "Т.", "М." і "Ш." (далі - компанії-продавці). Згідно з цими угодами "А." зобов’язувалась купувати товари в цих компаній та сплачувати їм суми, що включали податок на додану вартість (далі - ПДВ).

7. Неодноразово у період з березня 2000 року по квітень 2001 року "А." експортувала феромарганець в Росію, доставляла його "Е." та отримувала за це оплату. Згодом компанія "А." звернулась до органів влади України із заявою про відшкодування ПДВ, зазначеного в угодах з компаніями-продавцями, і у квітні 2002 року отримала його.

8. У 2002 році щодо заявника було порушено кримінальну справу. Згідно з твердженнями слідчих органів укладені компанією "А." угоди з чотирма компаніями-продавцями були фіктивними та укладеними лише з метою отримання відшкодування експортного ПДВ. По суті, ці компанії не продавали феромарганець компанії "А.". Натомість заявник та його співобвинувачені купували феромарганець у приватних осіб без укладання з ними будь-яких угод та сплати ПДВ за цими операціями. Потім заявник підробив сертифікати якості та незаконно отримав сертифікати походження товарів. Використовуючи всі зазначені документи, компанія "А." експортувала товари до Росії. Згодом заявник отримав або подав заяву на відшкодування експортного ПДВ на підставі фіктивних документів.

9. Заявник стверджував, що угоди не були фіктивними, а сертифікати - підробленими. Компанія "А." законно придбала феромарганець у приватних компаній, експортувала його до Росії та отримала відшкодування сплачених податків.

10. Під час досудового слідства слідчі органи допитали керівників чотирьох компаній-продавців та власника вантажного автомобіля, який використовувався для перевезення товарів. Вони надали певні показання, які в подальшому були визнані національними судами викривальними. Зокрема, керівники чотирьох компаній-продавців зазначили, що угоди були або підробленими, або фіктивними, та що жодної фактичної поставки товарів здійснено не було. Деякі керівники повторили ці показання у ході проведеної під час досудового слідства очної ставки із заявником. Детальна інформація про показання свідків та очні ставки наведена в таблиці у пункті 17.

11. У незазначену дату слідство було закінчене, а справа була передана на розгляд до Костянтинівського міськрайонного суду.

12. Щонайменше п’ять разів у період з 28 листопада 2003 року по 27 серпня 2004 року суд давав вказівку управлінню МВС в Донецькій області доставити зазначених у таблиці свідків у судове засідання, проте з різних причин працівники міліції не змогли цього зробити.

13. 27 серпня 2004 року працівники міліції повідомили суд, у відповідь на його останню вказівку доставити свідків до суду, про те, що С., К. та Р. (див. елементи 1-3 в таблиці) перебували на відпочинку за межами м. Донецька.

14. Того дня у судовому засіданні прокурор на підставі зазначеної інформації, наданої працівниками міліції, звернувся до суду з клопотанням зачитати показання свідків, які не з’явилися у судове засідання, надані ними під час досудового слідства, у тому числі всі ті, що зазначені у таблиці. Сторона захисту не заперечувала та показання були зачитані. Тоді суд перейшов до розгляду матеріалів справи.

15. 29 вересня 2004 року захисник заявника звернулася до суду з клопотанням повторно викликати С., К. та Р. (див. елементи 1-3 у таблиці), оскільки під час вивчення матеріалів було виявлено неузгодженості в їхніх показаннях, наданих під час досудового слідства, а причини їхньої неявки встановлені не були. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання, оскільки показання цих свідків вже були зачитані в суді.

16. 24 грудня 2004 року суд визнав заявника винним у контрабанді (експорт феромарганцю на підставі підроблених документів), незаконному привласненні, яке супроводжувалося зловживанням службовим становищем (отримання відшкодування податків на підставі фіктивних та підроблених документів), зловживанні службовим становищем та підробці документів. За обвинуваченням у незаконному привласненні, що супроводжувалося зловживанням службовим становищем, заявнику було обрано покарання згідно з Кримінальним кодексом України 2001 року у виді позбавлення волі на строк сім років та шість місяців з позбавленням права обіймати керівні посади на строк два роки. Йому також було обрано інші, більш м’які покарання за Кримінальним кодексом України 2001 року, проте суд постановив, що найсуворіше покарання, обране заявнику, поглинуло більш м’які. Отже, остаточним покаранням було позбавлення волі на строк сім років та шість місяців з позбавленням права обіймати керівні посади на строк два роки.

17. При засудженні заявника суд посилався, зокрема, на надані під час досудового слідства показання кількох свідків, як зазначено в таблиці:

18. Суд першої інстанції також посилався на деякі неузгодженості між офіційними документами з бухгалтерського обліку компанії заявника та виявленими органами влади тіньовими.

19. Заявник та його захисник подали апеляційну скаргу. Вони стверджували, inter alia, що суд першої інстанції посилався на показання свідків, які не були допитані під час судового розгляду, та що заявника слід було судити за контрабанду згідно з Кримінальним кодексом України 1960 року.

20. 04 березня 2005 року Апеляційний суд Донецької області постановив, що заявник мав бути визнаний винним у вчиненні контрабанди згідно з Кримінальним кодексом України 1960 року замість Кримінального кодексу України 2001 року. У решті апеляційний суд залишив без змін висновки суду першої інстанції та вирок заявника.

21. Згідно з твердженнями заявника апеляційний суд не надав йому копію ухвали від 04 березня 2005 року, незважаючи на його численні клопотання.

22. У березні 2005 року захисник заявника подала до Верховного Суду України касаційну скаргу на вирок від 24 грудня 2004 року та ухвалу від 04 березня 2005 року і долучила копії цих рішень до своєї касаційної скарги. У травні, червні та серпні 2005 року заявник подав до Верховного Суду України власні скарги, зазначивши, inter alia, що суд першої інстанції посилався на показання свідків, які не були допитані під часу судового розгляду. Заявник також зазначив, що його мали судити за незаконне привласнення, зловживання службовим становищем та підробку документів згідно з Кримінальним кодексом 1960 року, а не Кодексом 2001 року, проте жодних деталей він не навів.

23. 06 вересня 2005 року Верховний Суд України розглянув справу у присутності прокурора, проте за відсутності заявника та його захисника, яких не було повідомлено про дату та час судового засідання. Верховний Суд України залишив без задоволення подані заявником та його захисником скарги, зазначивши, що висновки судів нижчих інстанції ґрунтувалися на достатній кількості доказів, зокрема, показаннях директорів компаній-продавців, наданих на стадії слідства.

24. 15 травня 2009 року заявника звільнили з-під варти після президентського помилування.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

25. Відповідні положення Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, якими на час подій регулювався порядок перегляду кримінальних справ під час провадження у Верховному Суді України та виклику свідків, наведені в рішеннях у справах "Жук проти України" (Zhuk v. Ukraine), заява № 45783/05, пункти 18-20, від 21 жовтня 2010 року), та "Карпюк та інші проти України" (Karpyuk and Others v. Ukraine), заяви № 30582/04 та № 32152/04, пункти 77-80, від 06 жовтня 2015 року, відповідно.

Відповідні положення національного законодавства щодо відновлення кримінального провадження наведені в рішенні у справі "Закшевський проти України" (Zakshevskiy v. Ukraine), заява № 7193/04, пункти 50 і 51, від 17 березня 2016 року.

I. СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

26. Заявник скаржився на низку порушень статті 6 Конвенції, відповідні частини якої передбачають:

"1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. ...

...

3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

...

(d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

...".

A. Доводи сторін

27. Заявник стверджував, що було порушено статтю 6 Конвенції, оскільки Верховний Суд України розглянув його касаційну скаргу за відсутності його та його захисника, не викликавши їх у засідання.

28. Заявник також стверджував, що було порушено підпункт "d" пункту 3 статті 6 Конвенції, оскільки зазначені у таблиці свідки, показання яких були використані для засудження заявника, не були допитані в суді, а п’ять інших свідків не викликалися.

29. Уряд стверджував, що у справі заявника суди вищих інстанцій залишили без змін рішення судів нижчих інстанцій і пункти 1 та 3 статті 6 Конвенції порушено не було.

B. Оцінка Суду

1. Стверджуване порушення статті 6 Конвенції під час провадження у Верховному Суді України

(a) Прийнятність

30. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

(b) Суть

31. Суд вже встановлював порушення у подібних справах проти України (див. згадане рішення у справі "Жук проти України" (Zhuk v. Ukraine), пункти 29-35, і рішення у справах "Коробов проти України" (Korobov v. Ukraine), заява № 39598/03, пункт 92, від 21 липня 2011 року, та "Кузьміна проти України" (Kuzmina v. Ukraine), заява № 11984/06, пункти 14-16, від 16 червня 2016 року). Суд вважав, що прокурор, на відміну від підсудного, мав перевагу бути присутнім на засіданнях у Верховному Суді України та робити усні заяви, які мали на меті здійснення впливу на думку суду. Суд дійшов висновку, що процесуальна справедливість вимагала, щоб заявнику також була надана можливість зробити усні зауваження у відповідь.

32. З огляду на обставини цієї справи Суд не знаходить підстав для іншого висновку та вважає, що в цій справі принцип процесуальної рівності сторін дотримано не було.

33. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з недотриманням принципу процесуальної рівності сторін під час провадження у Верховному Суді України.

2. Стверджуване порушення підпункту "d" пункту 3 статті 6 Конвенції

34. Суд нагадує, що гарантії підпункту "d" пункту 3 статті 6 Конвенції є конкретними аспектами права на справедливий судовий розгляд, встановленого пунктом 1 цього положення (див. рішення у справі "Аль-Хаваджа та Тахері проти Сполученого Королівства" [ВП] (Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom) [GC] (заяви № 26766/05 та № 22228/06, ЄСПЛ 2011), тому він розгляне скаргу заявника за обома положеннями у поєднанні (див. рішення у справах "Віндіш проти Австрії" (Windisch v. Austria), від 27 вересня 1990 року, пункт 23, Серія А № 186, та "Люді проти Швейцарії" (<…>), від 15 червня 1992 року, пункт 43, Серія А № 238).

35. У згаданому рішенні в справі "Аль-Хавайя та Тахірі проти Сполученого Королівства" (Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom) та в рішенні у справі "Шачашвілі проти Німеччини" [ВП] (Schatschaschwili v. Germany) [GC], заява № 9154/10, ЄСПЛ 2015) Суд сформулював загальні принципи, які мають застосовуватись у випадках, коли свідки обвинувачення не з’являються у судове засідання, а надані ними раніше показання визнаються допустимими доказами, та які нещодавно були застосовані ним в рішенні у справі "Пайч проти Хорватії" (<…>) (заява № 47082/12, пункти 27-31, від 29 березня 2016 року).

(a) Прийнятність

(i) Свідки П., Н. та Ж.

36. Щодо свідків Н., П. та Ж. (див. елементи 4 та 5 у таблиці), то ані заявник, ані його захисник не заперечували проти зачитування їхніх показань у судовому засіданні (див. пункт 14). Після цього, на відміну від свідків С., К. та Р. (див. елементи 1-3 у таблиці), сторона захисту повторно не клопотала про виклик Н., П. та Ж. (див. пункт 15). Щодо апеляційного провадження немає жодних ознак того, що заявник конкретно клопотав до апеляційного суду про виклик цих свідків на апеляційній стадії (див., для порівняння, рішення у справі "Габріелян проти Вірменії" (Gabrielyan v. Armenia), заява № 8088/05, пункт 85, від 10 квітня 2012 року), навіть якщо апеляційний суд мав повноваження це робити (див. рішення у справі "Карпюк та інші проти України" (Karpyuk and Others v. Ukraine), заяви № 30582/04 та № 32152/04, пункт 139, від 06 жовтня 2015 року). Отже, слід вважати, що заявник відмовився від свого права допитати Н., П. та Ж. у суді (див., для порівняння, рішення у справі "Полетан та Азіровік проти колишньої Югославської Республіки Македонія" (Poletan and Azirovik v. the former Yugoslav Republic of Macedonia), заяви № 26711/07, № 32786/10 та № 34278/10, пункт 87, від 12 травня 2016 року).

(ii) Інші свідки

37. Заявник також стверджує, що національний суд не допитав ще п’ятьох свідків (Кo., Н.А., Н.Е., Шо. та В.). Проте він не зазначив, чому їхній допит мав важливе значення для судів та які питання він хотів їм поставити. У наявних матеріалах немає нічого, що дозволило б Суду з’ясувати це питання.

(iii) Висновок щодо прийнятності

38. З цього випливає, що скарга заявника на непроведення допиту свідків Н., П., Ж., Ko., Н.А., Н.Е., Шо., В. у судових засіданнях є явно необґрунтованою та має бути відхилена відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.