Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Кузьміна проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи Комітетом, до складу якого увійшли:

Ханлар Гаджієв (<…>), Голова,

Фаріс Вегабовіч (<…>),

Карло Ранцоні (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 24 травня 2016 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 11984/06), яку 11 березня 2006 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Тетяна Ігорівна Кузьміна (далі - заявниця).

2. Уряд України (далі - Уряд) на останніх етапах провадження представляла виконувач обов'язків Урядового уповноваженого - пані О. Давидчук.

3. 13 січня 2011 року про заяву було повідомлено Уряд.

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилася у 1961 році і проживає у м. Києві.

5. 30 липня 2004 року Дарницький районний суд міста Києва постановив, що заявниця вчинила такі злочини: заволодіння індивідуальним майном громадян шляхом обману чи зловживання довір'ям, розкрадання майна та викрадення офіційних документів. Суд призначив їй покарання у вигляді позбавлення волі строком на п'ять років, але звільнив від відбування покарання з випробуванням на строк до трьох років.

6. 23 грудня 2004 року ухвалою Апеляційного суду міста Києва вирок щодо заявниці було залишено без змін. Вона подала касаційну скаргу з питань права до Верховного Суду України.

7. 31 травня 2005 року колегія Верховного Суду України у складі трьох суддів розглянула касаційну скаргу заявниці відповідно до частини 2 статті 394 Кримінально-процесуального кодексу України (згідно з якою суд мав або відмовити у задоволенні касаційної скарги, або призначити справу до розгляду за участю всіх сторін). Про зазначене засідання Верховний Суд України не повідомив ані заявницю, ані її адвоката. На засіданні був присутній прокурор, який звертався до суду з усними заявами. З урахуванням його думки та зважаючи на матеріали справи, колегія суддів відмовила у задоволенні касаційної скарги як необґрунтованої.

8. У листі від 12 вересня 2005 року Верховний Суд України повідомив заявницю про своє рішення, додавши до листа копію його рішення. Вона отримала листа 16 вересня 2005 року.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

9. Відповідні положення національного законодавства, чинні на час подій, наведено в рішенні у справі "Жук проти України" (Zhuk v. Ukraine) (заява № 45783/05 пп. 18-20, від 21 жовтня 2010 року).

І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

10. Заявниця скаржилась на те, що Верховний Суд України розглянув її касаційну скаргу за її відсутності, порушуючи принцип рівності сторін. Вона посилалася на пункт 1 статті 6 Конвенції, який передбачає таке:

"Кожен має право на справедливий ... розгляд його справи ... судом, ... який ... встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. ...

A. Прийнятність

11. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

12. Заявниця наполягала на тому, що прокурор, користуючись перевагою особистої участі у засіданні Верховного Суду України, надавав усні пояснення. Проте її було позбавлено такої можливості у порушення принципу рівності сторін.

13. Уряд доводив, що порушення пункту 1 статті 6 Конвенції не було. Уряд стверджував, що присутність прокурора на засіданні у Верховному Суді України не вплинула на рішення суду та що заявниці було надано належну можливість подати свої зауваження під час провадження.