Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Чуприна проти України"

Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Жорж Раварані (<…>), Голова,

Марко Бошняк (<…>),

Петер Пацолай (<…>), судді,

та Андреа Там’єтті (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 08 січня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 876/16), яку 30 грудня 2015 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадян України п. Павло Володимирович Чуприна (далі - заявник).

2. Заявника представляв п. А.В. Лещенко - юрист, який практикує у м. Одесі. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений п. І. Ліщина з Міністерства юстиції України.

3. 07 вересня 2016 року про скарги за статтями 3 та 13 Конвенції щодо стверджуваної відсутності доступу до належної медичної допомоги під час тримання під вартою, умов тримання заявника під вартою у дисциплінарному ізоляторі з жовтня 2015 року до січня 2016 року та відсутності ефективного національного засобу юридичного захисту у зв’язку з наведеними скаргами було повідомлено Уряд, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 Правила 54 Регламенту Суду . Заява була розглянута у першочерговому порядку відповідно до Правила 41 Регламенту Суду. Уряд заперечив проти розгляду заяви комітетом. Розглянувши заперечення Уряду, Суд відхиляє його.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1978 році. Згідно з останньою наявною інформацією на час подій у червні 2016 року заявник тримався у Кіровоградському слідчому ізоляторі № 14 (далі - СІЗО).

5. У січні 2013 року заявник почав відбувати покарання у виді позбавлення волі строком десять років за вчинення умисного вбивства. У лютому 2013 року він був поміщений до Кіровоградської виправної колонії № 6 (далі - виправна колонія).

6. У квітні 2014 року стан здоров’я заявника погіршився. Він скаржився на жар, біль у животі та нудоту. Після огляду у Кіровоградській обласній лікарні заявнику було діагностовано хронічний калькульозний холецистит (камені у жовчному міхурі) та хронічний гастродуоденіт у стадії загострення.

7. 11 квітня 2014 року заявник звернувся до медичної частини виправної колонії зі скаргою на погане самопочуття. Він був негайно оглянутий та йому було діагностовано гастродуоденіт у стадії загострення та хронічний калькульозний холецистит. Згідно з матеріалами справи лікування йому призначено не було.

8. 22 серпня 2014 року заявник знову звернувся до медичної частини виправної колонії зі скаргою на погане самопочуття. Йому було діагностовано хронічний гастродуоденіт у стадії загострення та призначено дієтичне харчування на три дні.

9. 06, 08 і 13 жовтня, 05 листопада 2014 року і 06 березня 2015 року у відповідь на подальші скарги заявника йому було призначено амбулаторне лікування. Згідно з твердженнями Уряду амбулаторне лікування складалося з прийому медичних препаратів, які надавалися заявнику у різному поєднанні, зокрема, папаверіну, ко-тримоксазолу, азітроміцину та бромгексину.

10. Після ще однієї такої скарги 16 квітня 2015 року лікар виправної колонії діагностував заявнику хронічний гастродуоденіт у стадії загострення та рекомендував йому пройти обстеження у спеціалізованому медичному закладі, щоб вирішити, чи потребував він хірургічного втручання. Сторони не поінформували Суд, чи пройшов заявник рекомендоване обстеження.

11. З 02 до 29 травня та з 03 до 11 червня 2015 року заявник проходив стаціонарне лікування хронічного гастродуоденіту у стадії загострення у медичній частині виправної колонії. Згідно з твердженнями Уряду йому надавалися призначені медичні препарати і стан його здоров’я покращився.

12. 10 липня 2015 року його оглянув лікар-терапевт Центральної міської лікарні м. Кіровограда, який підтвердив раніше встановлені діагнози та рекомендував стаціонарне лікування і дієтичне харчування.

13. З 28 липня до 10 вересня 2015 року заявник проходив стаціонарне лікування калькульозного холециститу у стадії нестійкої ремісії у лікарні при Бучанській виправній колонії № 85. Заявник стверджував, що отримуване ним лікування було неналежним та призвело до погіршення стану його здоров’я. Він також стверджував, що операція у зв’язку з його калькульозним холециститом була призначена, проте через відсутність коштів проведена не була.

14. 21 вересня 2015 року він був переведений назад до виправної колонії. Тим часом він тримався у Київському та Одеському СІЗО. Під час тримання його під вартою з 14 до 21 вересня 2015 року він скаржився адміністрації СІЗО на біль у животі та нудоту, але, як стверджувалося, безрезультатно.

15. 08 жовтня 2015 року заявник на три місяці був поміщений до дисциплінарного ізолятора виправної колонії в якості покарання за вживання спиртних напоїв. Згідно з твердженнями заявника умови тримання його під вартою в ізоляторі були дуже поганими: він страждав через відсутність свіжого повітря, низьку температуру, антисанітарні умови та високу вологість. Крім того, він нібито не мав матрацу для сну.

16. Згідно з твердженнями Уряду 08 жовтня 2015 року начальник виправної колонії виніс постанову про поміщення заявника до дисциплінарного ізолятора через вживання спиртних напоїв. 30 грудня 2015 року він був достроково звільнений з дисциплінарного ізолятора.

17. 12 жовтня 2015 року захисник заявника звернувся до прокуратури Кіровоградської області зі скаргою на неотримання заявником необхідної медичної допомоги під час тримання його під вартою. Зокрема, він стверджував, що необхідна заявнику операція була відкладена через відсутність коштів.

18. 23 жовтня 2015 року лікар виправної колонії повторно оглянув заявника та діагностував йому хронічний калькульозний холецистит у стадії нестійкої ремісії. Він призначив заявнику медичні препарати та рекомендував оперативне лікування у плановому порядку.

19. 09 листопада 2015 року управління Державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області звернулося до лікарні при Бучанській виправній колонії № 85 із запитом на госпіталізацію заявника. 09 грудня 2015 року у задоволенні запиту було відмовлено через відсутність вільних місць у лікарні.

20. 1 грудня 2015 року та 16 січня 2016 року управління Державної пенітенціарної служби України повторно направило запити на госпіталізацію заявника до лікарні при Дніпропетровській установі виконання покарань № 4. 27 січня 2016 року управління Державної пенітенціарної служби України прийняло рішення про переведення заявника до лікарні для проведення необхідної операції.

21. 12 лютого 2016 року заявник поінформував начальника виправної колонії, що він відмовився від запропонованого йому лікування у лікарнях при Дніпропетровському та Харківському СІЗО через недовіру до лікарів цих установ. У той самий день заявник погодився на проходження лікування у будь-якій іншій медичній установі.

22. 22 квітня 2016 року внаслідок погіршення стану здоров’я заявника його перевезли каретою швидкої допомоги до Кіровоградської обласної лікарні, де його оглянув хірург і діагностував калькульозний холецистит, хронічний панкреатит та дифузні зміни печінки.

23. Згідно з твердженнями Уряду стан здоров’я заявника станом на листопад 2016 року був задовільним. Жодного документального доказу цього твердження Уряд не надав.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

24. Заявник скаржився на неналежні умови тримання його під вартою у дисциплінарному ізоляторі з 07 жовтня по 30 грудня 2015 року та на неотримання ним належної медичної допомоги під час тримання під вартою. Він посилався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

A. Прийнятність

25. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту щодо його скарги на умови тримання під вартою у дисциплінарному ізоляторі з 07 жовтня по 30 грудня 2015 року, оскільки він не звертався зі скаргою до прокурора. На думку Уряду така скарга могла бути ефективною та становити доступний засіб юридичного захисту у ситуації заявника.

26. Заявник не прокоментував заперечення Уряду.

27. Суд не вважає за необхідне розглядати заперечення Уряду щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту, оскільки він вважає, що ця частина заяви у будь-якому разі є неприйнятною з таких причин.

28. Суд повторює, що хоча у справах щодо побутових умов тримання заявника під вартою він не завжди вимагає від заявника документального підтвердження всіх та кожного твердження, визнаючи, що відповідна інформація та можливість перевірити факти у таких справах, перш за все, знаходиться в руках державних органів, для того, щоб Суд переклав тягар доведення та розглянув скарги по суті, ці скарги мають щонайменше бути чіткими та належним чином сформульованими (див., наприклад, рішення у справі "Ухань проти України" (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пункт 64, від 18 грудня 2008 року).

29. Суд зазначає, що на відміну від доволі детальних скарг щодо ненадання медичної допомоги, більшість доводів заявника щодо цієї частини заяви обмежувалася нечіткими та загальними формулюваннями. Вони стосувалися стверджуваної відсутності свіжого повітря, низької температури, антисанітарних умов, високої вологості та відсутності матрацу для сну. Заявник не надав детальної інформації чи доказів. Він також не зазначив характер, рівень та тривалість страждань, спричинених оскаржуваними обмеженнями, та не довів, що його страждання досягнули рівня суворості, який підпадає під дію статті 3 Конвенції. Заявник не прокоментував заперечення Уряду та не конкретизував свої аргументи шляхом надання більш детальної інформації щодо цієї скарги. Зрештою Суд не може не зауважити, що у своїй скарзі до прокуратури Кіровоградської області від 12 жовтня 2015 року на ненадання медичної допомоги під час тримання його під вартою захисник заявника не згадував про неналежність умов тримання заявника під вартою у дисциплінарному ізоляторі (див. пункт 17).