Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Босий проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Сіофра О’Лірі (<…>), Голова,

Лятіф Гусейнов (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Клаудія Вестердік (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 23 жовтня 2018 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 13124/08), яку 08 лютого 2008 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Василь Іванович Босий (далі - заявник).

2. Заявника, якому була надана правова допомога, представляв п. Е. Марков - юрист, який практикує у м. Одесі. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина.

3. 11 січня 2011 року про заяву було повідомлено Уряд. 09 жовтня 2013 року Суд запропонував Уряду надати зауваження щодо прийнятності та суті скарг на умови тримання заявника під вартою, стверджуване жорстоке поводження з боку охоронців в установі виконання покарань, стверджуваний перегляд його кореспонденції у виправній колонії та стверджуване перешкоджання здійсненню його права на подання індивідуальної заяви (через ненадання йому документів для його заяви до Суду, втручання у його листування із Судом та залякування у зв’язку із поданням ним заяви до Суду). Решта скарг у заяві, у тому числі скарги щодо справедливості кримінального провадження проти заявника, були визнані неприйнятними відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду .

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. У 2005-2006 роках заявник притягувався до кримінальної відповідальності за різні злочини. Зрештою він був визнаний винним у вчиненні розбою за обтяжуючих обставин та засуджений до семи років позбавлення волі, остаточне рішення було ухвалене 19 вересня 2006 року.

A. Тримання заявника під вартою

1. Слідчій ізолятор

5. У період з 27 травня 2005 року по 03 жовтня 2006 року заявник утримувався у слідчому ізоляторі (СІЗО) у м. Кропивницькому (тоді мало назву Кіровоград).

2. Перша виправна колонія

6. У період з 04 жовтня 2006 року по 20 березня 2008 року заявник утримувався у виправній колонії № 6 у м. Кропивницькому (далі - перша колонія).

7. Згідно з твердженнями заявника він утримувався у спальному приміщенні площею 6 x 8 кв.м, у якому знаходилося дванадцять двоярусних ліжок. Уряд доводив, що площа зазначеного спального приміщення становила 41,68 кв.м і там розташовувалося десять одноярусних ліжок. Уряд надав фотографії, які ймовірно підтверджували його доводи щодо цього.

8. Заявник стверджував, що у колонії регулярно вимикали електрику. Уряд доводив, що електрика постачалася цілодобово, проте для скорочення енергоспоживання в рамках загальнодержавної стратегії енергозбереження напруга загального освітлення в установі була зменшена з 220 В до 110 В. Заявник стверджував, що це означало, що навіть при увімкненому світлі камера була погано освітлена і його було недостатньо для такої діяльності, як читання та шиття.

9. Заявник також стверджував, що йому не були надані предмети першої необхідності та що його "били, принижували, катували [та] поміщали до карцеру". Зокрема, він стверджував, що 04 жовтня 2006 року після прибуття до виправної колонії його побили, а у березні 2007 року охоронці намагалися помістити його до психіатричної лікарні. Уряд заперечив проти цих тверджень.

3. Друга виправна колонія

10. 23 травня 2008 року заявник був етапований до виправної колонії № 78 у с. Райківці Хмельницької області (далі - друга колонія), де він перебував до звільнення 25 травня 2012 року.

4. Обставини щодо періодів тримання під вартою в обох колоніях

11. Заявник стверджував, що харчування у виправних колоніях було неналежним та поганої якості. Він стверджував про неналежність санітарних умов в обох виправних колоніях, оскільки там були таргани, а іноді миші та щурі. Уряд заперечив проти цих тверджень. Він доводив, що забезпечення харчуванням здійснювалось згідно з відповідними нормами та регулярно перевірялося. На підтвердження своїх доводів Уряд надав низку журналів та звітів від адміністрацій виправних колоній, з яких вбачалось, що засудженим видавались порції, які відповідали чинним нормам, а санітарні умови були перевірені і визнані належними. Уряд також надав декілька показань співкамерників, які стверджували, що відбували покарання разом із заявником, та зазначили, що умови тримання їх під вартою, зокрема, забезпечення харчуванням, одягом, та санітарні умови були належними.

12. Заявник стверджував, що неодноразово зазнавав жорстокого поводження з боку охоронців установ виконання покарань, що адміністрація установ виконання покарань перехоплювала, переглядала, перешкоджала відправці та відправляла із затримкою його кореспонденцію, зокрема, до Суду та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, та що його переслідували і залякували через подання заяви до Суду. Уряд заперечив проти цих тверджень.

13. Як вбачається з наданих сторонами документів, заявник неодноразово скаржився до різних національних органів влади, зокрема до прокуратури, загалом стверджуючи про жорстоке поводження та переслідування адміністрацією установ виконання покарань. У травні та серпні 2010 року він відкликав дві свої скарги, зазначивши, що вони були подані у стані емоційного хвилювання.

14. Надані Урядом журнали вхідної та вихідної кореспонденції виправних колоній демонструють, що у період з 17 червня 2008 року по 01 грудня 2011 року - єдиний період тримання заявника під вартою, щодо якого доступна конкретна інформація з цього питання, - заявник надіслав та отримав понад шістдесят листів до та від різних державних установ, зокрема, різних національних судів, кваліфікаційних комісій суддів, депутатів Верховної Ради України та Адміністрації Президента. Відповідно до національного законодавства (див. пункт 21) ця кореспонденція підлягала перегляду адміністрацією установи виконання покарань. Журнали виправних колоній демонструють, що заявник також вів активне листування з іншими посадовими особами, у тому числі прокурорами, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, а також Судом. Відповідно до національного законодавства ця кореспонденція не підлягала перегляду.

15. Уряд також надав низку супровідних листів адміністрацій установ виконання покарань щодо надісланих заявником листів. Наприклад, у супровідному листі від листопада 2011 року до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України начальник другої виправної колонії зазначив, що він направив лист заявника про порушення кримінального провадження проти суддів суду першої інстанції, які винесли йому вирок.

B. Події, пов’язані із поданням заявником заяви до Суду

1. Доступ до матеріалів справи на національному рівні

16. Заявник стверджував, що національні органи влади відмовили йому у доступі до матеріалів його кримінальної справи, таким чином перешкодивши йому в отриманні копій документів, пов’язаних з його заявою до Суду. Уряд заперечив проти цих тверджень. Уряд надав документи з національних судів, з яких вбачалося, що заявник ознайомлювався з матеріалами своєї кримінальної справи 23 грудня 2001 року та 11 січня 2012 року, і що листом від 25 січня 2012 року суд першої інстанції надіслав йому низку копій документів з матеріалів цієї справи.

2. Скасування довіреностей захисника заявника

17. Після направлення до Суду довіреності, якою п. Марков уповноважувався представляти його інтереси, заявник надіслав до Суду два листи у квітні 2014 та квітні 2015 року, поінформувавши його про своє бажання скасувати довіреність захисника. Він зазначив, що захисник, намагаючись отримати фінансову вигоду від цієї справи, продемонстрував негідну його статусу поведінку.

18. У подальшому листуванні між Секретаріатом, заявником та захисником з’ясувалося, що заявник, вочевидь, був засмучений через неспроможність захисника допомогти йому зі справами, не пов’язаними із провадженням у Суді, такими як надсилання йому різних товарів, представництво у непов’язаних національних судових провадженнях та розгляді клопотання про помилування.

19. У травні 2014 року, після того, як було запропоновано прокоментувати перше скасування, заявник проінформував Суд про своє бажання відмовитись від цього скасування та підтримати довіреність захисника. Після цієї відмови від першого скасування та до другого скасування захисник від імені заявника надав свої зауваження у відповідь на зауваження Уряду.

20. Після другого скасування коментарі захисника щодо серйозності бажання заявника скасувати його довіреність були направлені безпосередньо заявнику з пропозицією надати коментар. Він не відповів.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

21.Стаття 113 Кримінально-виконавчого кодексу України (у редакції 2003 року) передбачає, що засудженим дозволяється листування з родичами, іншими особами та організаціями. Уся така кореспонденція, крім конкретних винятків, підлягає автоматичному перегляду та цензуруванню адміністрацією колонії. До внесених 01 грудня 2005 року змін (див. далі) ці винятки обмежувались листуванням з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини та прокурорами.

Закон України від 01 грудня 2005 року (чинний з 21 грудня 2005 року) звільнив від перегляду всю кореспонденцію засуджених до Суду та інших органів міжнародних організацій, членом або учасником яких була Україна.

Закон України від 21 січня 2010 року (чинний з 09 лютого 2010 року) додав до переліку винятків: (i) кореспонденцію, яку засуджені отримують від раніше включених до винятків організацій та (ii) кореспонденцію, яку засуджені адресують захиснику та отримують від такого захисника.

Закон України від 08 квітня 2014 року також додав до переліку винятків листування між засудженими та усіма судами.

I. СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

22. Заявник скаржився на низку порушень статті 3 Конвенції, яка передбачає:

"Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.".

Прийнятність

1. Тримання під вартою у слідчому ізоляторі

23. Заявник скаржився на умови тримання його під вартою у слідчому ізоляторі. Проте, оскільки тримання його під вартою у цій установі закінчилося 03 жовтня 2006 року, ця скарга була подана поза межами шестимісячного строку, а тому має бути відхилена як неприйнятна відповідно до пунктів 1 та 4 статті 35 Конвенції.

24. Щодо скарги заявника на жорстоке поводження у слідчому ізоляторі з його доводів не вбачається, що будь-які розслідування у зв’язку з цим продовжувалися після його етапування зі слідчого ізолятора до першої колонії, що потенційно могло б призвести до включення відповідних скарг до меж шестимісячного строку. Тому ця частина заяви є явно необґрунтованою та має бути відхилена як неприйнятна відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

2. Тримання під вартою у виправних колоніях

(a) Умови тримання під вартою

(i) Доводи сторін

25. Доводи сторін узагальнені у пунктах 7-9 та 11.

(ii) Оцінка Суду

26. Відповідні принципи практики Суду були нещодавно викладені в рішенні у справі "Муршіч проти Хорватії" [ВП] (<…>) [GC], заява № 7334/13, пункти 137-141, від 20 жовтня 2016 року. Зокрема, коли особистий простір ув’язненого складає менше 3 кв.м житлової площі у густозаселеній тюремній камері, відсутність особистого простору вважається настільки гострою, що виникає обґрунтована презумпція порушення статті 3 Конвенції (там само, пункт 137). У справах, в яких тюремна камера має площу від 3 до 4 кв.м особистого простору на кожного ув’язненого, вирішальним фактором при оцінці Судом адекватності умов тримання буде фактор простору. За таких обставин порушення статті 3 Конвенції буде встановлено, якщо фактор простору поєднаний з іншими неналежними побутовими умовами тримання під вартою (там само, пункт 139). Коли ув’язнений має у своєму розпорядженні більше ніж 4 кв.м особистого простору у густозаселеній тюремній камері та коли не виникає жодних питань щодо особистого простору, інші аспекти побутових умов тримання під вартою залишаються важливими для оцінки Судом належності умов тримання заявника під вартою за статтею 3 Конвенції (там само, пункт 140).

27. Повертаючись до цієї справи, Суд зазначає, що він не може встановити згідно з необхідним критерієм доведеності, що заявник мав у своєму розпорядженні менше 4 кв.м особистого простору у першій виправній колонії (див. пункт 7). Він не робив жодних конкретних тверджень щодо переповненості у другій виправній колонії. Тому жодного питання щодо браку особистого простору, як такого, не виникає. Інші твердження заявника були необґрунтованими та недостатньо чітко викладеними.

28. Отже, ця частина заяви є явно необґрунтованою та має бути відхилена відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

(b) Стверджуване жорстоке поводження з боку охоронців установ виконання покарань

(i) Доводи сторін

29. Уряд заперечив проти тверджень заявника, що він зазнавав жорстокого поводження з боку охоронців установ виконання покарань. Уряд визнав, що у зв’язку з цим заявник подав низку скарг до національних органів влади, проте зазначив, що його скарги виявилися необґрунтованими. Більше того, він зазначив, що коли прокурори намагалися допитати його щодо тверджень про жорстоке поводження, він відкликав їх (див. пункт 13).

30. Заявник доводив, що він зазнавав жорстокого поводження з боку охоронців установ виконання покарань. Саме національні органи влади мали зібрати докази жорстокого поводження, чого вони не спромоглися зробити зі старанністю. Він додав, що відкликав свої скарги під тиском адміністрації установ виконання покарання.

(ii) Оцінка Суду

31. Заявник не надав жодної інформації або будь-яких достатніх доказів для обґрунтування своїх скарг (див., для порівняння, рішення у справі "Д.Г. проти Польщі" (D.G. v. Poland), заява № 45705/07, пункт 180, від 12 лютого 2013 року). Його твердження є безпідставними та неконкретними.

32. Зокрема, немає жодних доказів будь-яких тілесних ушкоджень або навіть встановлених випадків застосування сили до заявника (див., для порівняння, серед багатьох інших прикладів, рішення у справах "Дірі проти Туреччини" (Diriv. Turkey), заява № 68351/01, пункт 43, від 31 липня 2007 року, та "Доленець проти Хорватії" (Dolenec v. Croatia), заява № 25282/06, пункт 147, від 26 листопада 2009 року) або масових операцій у тюрмах, внаслідок яких він міг постраждати (див., для порівняння, рішення у справі "Карабет та інші проти України" (Karabet and Others v. Ukraine), заяви № 38906/07 та № 52025/07, пункт 263, від 17 січня 2013 року). Заявник не стверджував про отримання будь-яких тілесних ушкоджень, щодо яких він звертався до органів влади, але які залишилися незадокументованими, незважаючи на його зусилля (див., наприклад, ухвалу щодо прийнятності у справі "Сарач проти Туреччини" (Sarac v. Turkey), заява № 35841/97). Він також не пояснив, чому він не міг вжити таких заходів (див., для порівняння, наприклад, рішення у справі "Балог проти Угорщини" (Balogh v. Hungary), заява № 47940/99, пункт 37, від 20 липня 2004 року, у якій заявник надав детальне обґрунтування, чому він не пройшов медичне обстеження).

33. Непідтримання заявником деяких зі своїх скарг на національному рівні є ще одним фактором, який має бути врахований при оцінці достовірності його тверджень (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Данілов проти України" (Danilov v. Ukraine), заява № 2585/06, пункт 82, від 13 березня 2014 року). Суд готовий, якщо обставини цього вимагають, розглянути вірогідність того, що відмова ув’язненого від скарги на національному рівні може бути обумовлена тиском з боку адміністрації установи виконання покарань (див., наприклад, рішення у справі "Сергій Савенко проти України" (Sergey Savenko v. Ukraine), заява № 59731/09, пункт 29, від 24 жовтня 2013 року). Проте Суд зауважує, що заявник продемонстрував таку саму відсутність послідовності під час провадження у Суді за відсутності ознак будь-якого тиску на нього (див. пункти 17-20). Це ще один фактор, який підриває достовірність його тверджень.

34. З цього випливає, що ця частина заяви є явно необґрунтованою та має бути відхилена відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

35. Заявник скаржився на відсутність у його розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту на національному рівні щодо його скарг за статтею 3 Конвенції. Він посилався на статтю 13 Конвенції, яка передбачає: