Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Волчкова та Желєзнова проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ерік Мьосе (<...>), Голова,

Йонко Грозєв (<...>),

Мартіньш Мітс (<...>), судді,

та Карен Рейд (<...>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 09 лютого 2017 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначеними у переліку в додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяву було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Відповідні деталі заяви наведені у переліку в додатку .

4. Заявники скаржилися на надмірну тривалість цивільних проваджень та на відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

5. Суд отримав декларації щодо дружнього врегулювання, відповідно до яких перша заявниця погодилася відмовитись від будь-яких подальших скарг проти України щодо фактів, викладених у частині заяви щодо її скарг, за умови, що Уряд зобов’язується виплатити їй суму, наведену в таблиці у додатку . Виплата зазначеної суми становитиме остаточне вирішення цієї частини заяви.

I. СКАРГИ ПЕРШОЇ ЗАЯВНИЦІ

6. Суд бере до уваги факт досягнення дружнього врегулювання першої заявниці та Уряду. Суд переконаний, що таке врегулювання ґрунтується на повазі до прав людини, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї, та не знаходить підстав для подальшого розгляду цієї частини заяви. Враховуючи викладене, цю частину заяви слід вилучити з реєстру справ.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ ВІДПОВІДНО ДО СКАРГ ДРУГОЇ ЗАЯВНИЦІ

7. Друга заявниця скаржилася на те, що тривалість цивільних проваджень була несумісною із вимогою "розумного строку", та на відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Вона посилалась на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції, які передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на … розгляд його справи упродовж розумного строку … судом, …, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.".

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.".

8. Суд повторює, що розумність тривалості судового розгляду повинна оцінюватися в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявників (див. рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП], № 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII).

9. У групах справ "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, від 09 листопада 2004 року), та "Єфименко проти України" (Efimenko v. Ukraine), заява № 55870/00, від 18 липня 2006 року) Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

10. Розглянувши всі наявні матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання, Суд вважає, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".

11. Суд також зазначає, що заявниця не мала ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг.

12. Таким чином, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції .