Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Аніфер проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Йонко Грозєв (<...>), Голова,

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<...>),

Лятіф Хусейнов (<...>), судді,

та Лів Тігерштедт (<...>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 05 липня 2018 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою, поданою у дату, зазначену в таблиці додатка, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяву було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Відповідні деталі заяви наведені у таблиці в додатку.

4. Заявник скаржився на надмірну тривалість кримінальних проваджень та на відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

5. Заявник скаржився на те, що тривалість кримінальних проваджень у його справі була несумісною із вимогою "розумного строку", та на відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Він посилався на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції, які передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"При визначенні … будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення … кожен має право на … розгляд його справи упродовж розумного строку [а] … судом...".

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.".

6. Суд повторює, що розумність тривалості судового розгляду повинна оцінюватися в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявників (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах "Пелісьє та Сассі проти Франції" (Pelissier and Sassi v. France) [ВП], заява № 25444/94, пункт 67, ЄСПЛ 1999-II, та "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП], заява № 30979/96, пункт 43, ЄСПЛ 2000-VII).

7. У справі "Меріт проти України" (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01, від 30 березня 2004 року, Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

8. Розглянувши всі наявні матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".