Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Осовська та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ерік Мьосе (<…>), Голова,

Сіофра О’Лірі (<…>),

Лятіф Гусейнов (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 05 червня 2018 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за п’ятьма заявами (№ 2075/13, № 19306/13, № 28131/13, № 21478/14 та № 56107/14), поданими проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) п’ятьма громадянками України (далі - заявниці), особисті дані яких та дати, у які вони подали свої заяви, наведені у Додатку І.

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження - п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. Заявниці стверджували, що відновленням процесуальних строків на апеляційне оскарження без належного обґрунтування та скасуванням остаточних рішень у їхніх справах національні суди порушили принцип юридичної визначеності.

4. 07 грудня 2016 року про зазначену скаргу було повідомлено Уряд.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. У дати, зазначені у Додатку І, у справах заявниць були винесені постанови судів першої інстанції, якими зобов’язано провести перерахунок їхніх пенсій за вищою ставкою. У деяких справах Державна виконавча служба України розпочала виконання рішень.

6. Відповідачі, управління Пенсійного фонду, подали свої апеляційні скарги після закінчення строку, встановленого законом, і клопотали, не наводячи вагомих підстав (див. пункти 9-12 та 29-31), про поновлення строку на апеляційне оскарження. Апеляційні адміністративні суди поновили строк (у деяких заявах після значного періоду часу), скасували постанови судів першої інстанції, а у задоволенні позовних вимог заявниць відмовили або закрили провадження.

7. Інша відповідна інформація про справи заявниць наведена у Додатку І.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Кодекс адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року

8. Відповідні витяги Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній на момент подій, передбачають таке.

9.Частина шоста статті 108 передбачає, що у разі повернення позовної заяви позивач не позбавляється права повторного звернення з цією позовною заявою в порядку, встановленому законом.

10.Стаття 183-2 Кодексу передбачає, inter alia, що позовні заяви про соціальні виплати можуть розглядатись в порядку скороченого провадження без виклику сторін. Наступного дня після прийняття судом першої інстанції постанови, її копії мають бути надіслані сторонам рекомендованим листом. Постанова може бути оскаржена до апеляційного суду. Постанова апеляційного суду є остаточною.

11.Стаття 189 передбачала, що правила, встановлені статтею 108, мають також застосовуватись до апеляційної скарги, яка не відповідає процесуальним вимогам.

12.Частина четверта статті 189 у редакції від 15 січня 2012 року передбачає, що апеляційна скарга залишається без руху, якщо її подано після закінчення [10-денного] строку, встановленого статтею 186, а позивач не клопотав про поновлення цього строку або навів підстави, які були визнані неналежними. Вона встановлює тридцятиденний строк з моменту отримання зазначеної ухвали, протягом якого може бути подана заява про поновлення строку або вказані у заяві інші підстави. Суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо заява про поновлення строку не була подана, або якщо інші підстави були визнані неповажними. Незалежно від причин пропуску процесуального строку суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо орган державної влади або суб’єкт владних повноважень подали апеляційну скаргу більше ніж через рік з моменту оголошення оскаржуваного рішення.

13.Стаття 191 Кодексу передбачає, що інші сторони, крім позивача, мають право подати заперечення на апеляційну скаргу протягом строку, встановленого суддею апеляційного адміністративного суду в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

14. Інші положення відповідного національного законодавства викладені в рішенні у справі "Устименко проти України" (Ustimenko v. Ukraine) (заява № 32053/13, пункти 27-35, від 29 жовтня 2015 року).

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

15. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає, що з метою належного відправлення правосуддя заяви слід об’єднати відповідно до пункту 1 правила 42 Регламенту Суду .

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ТА СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ

16. Посилаючись на статтю 6 Конвенції, заявниці скаржились, що поновлення строку на апеляційне оскарження та скасування остаточних постанов у їхніх справах порушило принцип юридичної визначеності. Пані Г. Тарданська (заява № 28131/13) також скаржилась на те, що постанова апеляційного суду в її справі порушила її право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

17. Відповідні частини пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції передбачають таке:

Стаття 6 (право на справедливий суд)

"Кожен має право на справедливий … розгляд його справи … судом, …, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру …".

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції

"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права...".

A. Прийнятність

1. Доводи сторін

18. Уряд стверджував, що у заявах пані Т. Стороженко (заява № 21478/14) та пані В. Кашук (заява № 56107/14) заявниці не скористались своїм правом подати заперечення на апеляційні скарги державних органів відповідачів (див. пункт 13 з наведеним відповідним національним законодавством) та заявити про те, що відповідні апеляційні скарги були подані з пропущенням строків.

19. Заявниці не надали коментарів щодо наведеного заперечення.

2. Оцінка Суду

20. Суд зазначає, що пані Т. Стороженко (заява № 21478/14) подала касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, стверджуючи про порушення принципу юридичної визначеності через необґрунтоване поновлення апеляційним судом строку на оскарження. Проте Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження у зв’язку з тим, що заявниця не довела існування обґрунтованих підстав, які б виправдали перегляд її справи. З цього випливає, що у справі заявниці суд вищої інстанції не присудив жодного відшкодування за цією скаргою. Відповідно Суд не вбачає необхідності з’ясовувати, чи подавала заявниця аналогічні скарги до апеляційного суду.

21. Щодо заяви пані В. Кашук (заява № 56107/14) процесуальним рішенням від 27 травня 2014 року до розгляду була прийнята апеляційна заява, за якою провадження було відновлено, та яка призвела до стверджуваного порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (див., mutatis mutandis, ухвалу щодо прийнятності у справі "Фонд "Мревлі" проти Грузії" (The Mrevli Foundation v. Georgia), заява № 25491/04, від 05 травня 2009 року). Ця ухвала не підлягала оскарженню в касаційному порядку. Суд зазначає, що положення національного законодавства, на яке посилався Уряд, стосується процесуального права vis-a-vis іншої сторони, а саме права подати заперечення на апеляційну скаргу. Формулювання цього положення не передбачає, що заявниця мала право прокоментувати або подати заперечення на судове рішення, яке, як було зазначено більше того, не підлягало оскарженню в касаційному порядку. Крім того Уряд не навів жодного прикладу з національної судової практики, в якій заява про необґрунтоване продовження строку на апеляційне оскарження була успішно задоволена у ситуації, аналогічній ситуації заявниці. Отже, Суд відхиляє попереднє заперечення Уряду щодо невичерпання.

22. Суд зазначає, що наведені скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

B. Суть

23. Заявниці підтримали свої скарги.

24. Уряд стверджував, що відкриваючи апеляційні провадження, національні суди діяли відповідно до національного законодавства. Зокрема Уряд посилався на частину шосту статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України , яка у поєднанні зі статтею 189 не позбавляла особу права повторного подання апеляційної заяви (див. пункти 9 та 11). Він також стверджував, що апеляційні суди мали намір виправити судові помилки та недоліки правосуддя, вчинені у цій групі справ судами нижчих інстанцій.

1. Пункт 1 статті 6 Конвенції

25. Суд зазначає, що у справах заявниць постанови судів першої інстанції, якими було підтверджено їхнє право на збільшення пенсій, набрали законної сили та підлягли обов’язковому виконанню, а в деяких справах вже було відкрите виконавче провадження. Ці постанови були скасовані в апеляційному порядку, у деяких справах після спливу значного періоду часу, внаслідок чого пенсії заявниць були зменшені.

26. Суд повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (див. рішення у справі "Брумареску проти Румунії" [ВП] (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, пункт 61, ЄСПЛ 1999-VII). Юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішень. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов’язкового рішення лише з метою повторного розгляду справи та її нового вирішення. Повноваження судів вищих інстанцій щодо перегляду мають здійснюватись для виправлення судових помилок та недоліків правосуддя, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен розглядатись як прихований засіб оскарження, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для повторного розгляду. Відступ від цього принципу може бути виправданим лише коли він обумовлений особливими та непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пункт 52, ЄСПЛ 2003-IX).

27. Суд уже погоджувався, що хоча, перш за все, саме до повноважень національних судів належить вирішувати питання про будь-яке поновлення строку на апеляційне оскарження, такі повноваження не є необмеженими. Національні суди зобов’язані навести підстави. У кожній справі суди мають перевірити, чи можуть підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження виправдати втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує свободу розсуду судів щодо часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справах "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, пункт 41, від 03 квітня 2008 року, та "Устименко проти України" (Ustimenko v. Ukraine), заява № 32053/13, пункт 47, від 29 жовтня 2015 року).

28. Повертаючись до цих заяв, Суд зазначає, що національні суди або посилались на "поважні підстави" (заява № 2075/13) в обґрунтування поновлення строку, без надання будь-якого пояснення чи оцінки цих підстав, або обмежувались встановленням того, що апеляційні скарги були подані з дотриманням процесуальних формальностей, без наведення будь-яких підстав.

29. У більшості заяв підставою, за її наявності, на яку посилались відповідачі, управління Пенсійного фонду, у своїх заявах про поновлення строку було пізнє вручення постанови суду першої інстанції. Однак у матеріалах справ немає доказів (таких як супровідні листи, поштові записи тощо) цих тверджень, що особливо дивно для справ, у яких апеляційні скарги були подані зі значною затримкою (більше 3 років у заяві пані В. Кашук (№ 56107/14) та 2 років і 5 місяців у заяві пані Т. Стороженко (№ 21478/14)). Також немає жодних ознак того, що такі докази були надані національним судам.