Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Канцара та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Нона Цоцорія (<…>), Голова,

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<…>),

Лятіф Хусейнов (<…>), судді,

а також Лів Тігерштедт (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 15 червня 2017 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені у переліку в додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Перелік заявників та відповідні деталі заяв наведені у доданій таблиці.

4. Заявники скаржилися на надмірну тривалість кримінальних проваджень та на відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту. У заяві № 54467/16 заявниця скаржилась за пунктом 1 статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції.

I. ОБ'ЄДНАННЯ ЗАЯВ

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх одночасно в одному рішенні.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

6. Заявники скаржилися, головним чином, на те, що тривалість кримінальних проваджень у їх справах була несумісною з вимогами щодо "розумного строку", та у зв'язку з цим - на відсутність ефективних засобів юридичного захисту. Вони посилалися на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції , які передбачають наступне:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право при встановленні обґрунтованості кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом …".

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.".

7. Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватися у світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявників (див., серед багатьох інших рішень, рішення у справі "Пелісьє та Сассі проти Франції" (Pelissier and Sassi v. France) [ВП], заява № 25444/94, п. 67, ECHR 1999-II, та рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП], № 30979/96, п. 43, ЄСПЛ 2000-VII).

8. У справі "Меріт проти України" (Merit v. Ukraine), № 66561/01, від 30 березня 2004 року Суд вже встановив порушення щодо питань, аналогічних тим, про які йдеться в цій справі.

9. Розглянувши всі наявні матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. Беручи до уваги свою практику з вказаного питання, Суд вважає, що в даному випадку тривалість проваджень була надмірною і не відповідала вимозі "розумного строку".

10. Суд також зазначає, що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг.

11. Таким чином, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції .

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ВІДПОВІДНО ДО УСТАЛЕНОЇ ПРАКТИКИ СУДУ

12. У заяві № 54467/16 заявниця подала іншу скаргу, яка також порушує питання за Конвенцією згідно усталеної практики Суду (див. додану таблицю). Ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції , вона також не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Відповідно вона має бути визнана прийнятною. Вивчивши всі надані йому матеріали, Суд дійшов висновку, що вони також вказують на порушення Конвенції у світлі його висновків у справі "Іванов проти України" (Ivanov v. Ukraine), № 15007/02, від 07 грудня 2006 року.