Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Морозов та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Андре Потоцький (<…>), Голова,

Сіофра О’Лірі (<…>),

Мартіньш Мітс (<…>), судді,

та Лів Тігерштедт (<…>), в. о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 15 лютого 2018 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначеними у переліку в додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Перелік заявників та відповідні деталі заяв наведені у переліку в додатку.

4. Заявники скаржилися на надмірну тривалість цивільних проваджень та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту. У заявах №№ 2318/07 та 65272/12 заявники скаржились також за іншими положеннями Конвенції.

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

6. Заявники скаржилися, зокрема, на те, що тривалість цивільних проваджень у їхніх справах була несумісною із вимогою "розумного строку", та на відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Вони посилались на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції, які передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"При визначенні його цивільних прав та обов’язків… кожен має право на … розгляд його справи упродовж розумного строку [а] … судом …".

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.".

7. Щодо заяви № 44063/08, яка була подана 12 серпня 2008 року, Уряд зазначив, що заявник не дотримався шестимісячного строку відповідно до пункту 1 статті 35 Конвенції, оскільки остаточне рішення у справі заявника було винесено 26 вересня 2007 року. Уряд, посилаючись на положення національного законодавства, стверджував, що заявник мав би отримати копію цього рішення без значної затримки.

8. Суд зазначає, що твердження Уряду ґрунтується на припущенні, у той час як заявник надав відповідне пояснення та документальне підтвердження, що остаточне рішення у його справі було вручено йому 13 лютого 2008 року, тобто менш ніж за шість місяців до подання його заяви до Суду.

9. У світлі наведеного Суд доходить висновку, що відповідна заява не може бути відхилена у зв’язку з недотриманням шестимісячного строку.

10. Суд повторює, що розумність тривалості судового розгляду повинна оцінюватися в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявників (див. рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП], № 30979/96, п. 43, ЄСПЛ 2000-VII).

11. У справі "Красношапка проти України" (Krasnoshapka v. Ukraine) (заява № 23786/02, від 30 листопада 2006 року) Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

12. Розглянувши всі наявні матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання, Суд вважає, що у цих справах тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".

13. Суд також зазначає, що заявники не мали у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг.

14. Таким чином, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ВІДПОВІДНО ДО УСТАЛЕНОЇ ПРАКТИКИ СУДУ

15. Заявники у заявах №№ 2318/07 та 65272/12 подали інші скарги щодо невиконання рішень національних судів відповідно до Конвенції з огляду на усталену практику Суду (див. перелік у додатку).

16. Суд вирішує, що ця частина заяв є продовженням рішення у справі Бурмич та має розглядатися згідно з передбаченою у ньому процедурою (див. рішення у справі "Бурмич та інші проти України" (Burmych and Others v. Ukraine) (вилучення з реєстру) [ВП], заява № 46852/13 та інші, пункт 221, від 12 жовтня 2017 року), тобто вони мають бути вилучені з реєстру та передані Комітету міністрів Ради Європи з метою їх вирішення в рамках вжиття заходів загального характеру на виконання пілотного рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) (заява № 40450/04, від 15 жовтня 2009 року).

IV. ІНШІ СКАРГИ

17. У заяві № 2318/07 заявник скаржився також за іншими статтями Конвенції.

18. Суд розглянув заяву та вважає, що з огляду на всі наявні в нього матеріали та належність оскаржуваних питань до сфери його компетенції, ці скарги не відповідають критеріям прийнятності, викладеним у статтях 34 і 35 Конвенції, та не виявляють жодних ознак порушень прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї.

Отже, ця частина заяви має бути відхилена відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції.

V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

19.Стаття 41 Конвенції передбачає: