Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Радченко проти України"

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ерік Мьосе (<…>), Голова,

Сіофра О'Лірі (<…>),

Лятіф Гусейнов (<…>), судді,

та Анна-Марія Дуге (<…>), в. о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 09 січня 2018 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 39555/07), яку 16 серпня 2007 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Степан Степанович Радченко (далі - заявник).

2. Заявника, якому було надано правову допомогу, представляв п. М. Тарахкало - адвокат, який практикує у м. Києві. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження - п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. 24 травня 2011 року про заяву було повідомлено Уряд.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявник народився у 1976 році та наразі відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі.

5. У грудні 2005 року в двох пунктах прийому металобрухту у м. Одесі було вчинено розбої, поєднанні із насильством. Одного працівника було застрелено. Під час проведення розслідування працівниками міліції було організовано засідку, в результаті якої було затримано заявника та його знайомого, пана Д. Як було встановлено національними судами, перед своїм затриманням заявник направив пістолет на працівника міліції, який за допомогою прийому рукопашного бою вибив його з рук заявника. Пістолет був зарядженим, а патрон було дослано у патронник.

6. У невстановлену дату заявнику було призначено захисника для надання безоплатної правової допомоги під час досудового слідства та провадження у суді першої інстанції.

7. 04 вересня 2006 року апеляційний суд Одеської області, діючи як суд першої інстанції, визнав заявника винним у незаконному поводженні зі зброєю, вчиненні розбою, поєднаного із насильством, умисного вбивства з корисливих мотивів та посяганні на життя працівника правоохоронного органу. Суд посилався, inter alia, на показання декількох свідків, які впізнали заявника. З огляду на те, що заявник був раніше судимим за вчинення умисних тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили смерть потерпілого, та що він вчинив зазначені злочини, будучи звільненим у жовтні 2005 року, суд призначив йому покарання у виді довічного позбавлення волі.

8. Заявник, якому вже не надавалась правова допомога, оскаржив вирок до касаційної інстанції. Він скаржився, зокрема, на відсутність безоплатної правової допомоги на цій стадії провадження. Заявник стверджував, що суд першої інстанції припустився помилки у своїй оцінці фактів справи та їхній правовій кваліфікації.

9. 30 січня 2007 року у судовому засіданні за участі пана Д. (іншого обвинуваченого) та його адвоката, а також прокурора, але за відсутності заявника або будь-якого його представника, Верховний Суд України залишив без змін вирок від 04 вересня 2006 року.

10. 11 червня 2007 року заявник, якого не було повідомлено про зазначену ухвалу, звернувся до Верховного Суду України із клопотанням про забезпечення його присутності у засіданні.

11. 17 серпня 2007 року заявнику було направлено копію ухвали Верховного Суду України від 30 січня 2007 року.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

12. Частина перша статті 45 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК у редакції, чинній на час подій) передбачала, що участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою, якщо, inter alia, санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачала довічне ув'язнення. Згідно з частиною другою статті 45, у суді апеляційної інстанції участь захисника у випадках, передбачених частиною першою статті 45, була обов'язковою, якщо в апеляції ставилось питання про погіршення становища засудженого чи виправданого.

13. Згідно з частиною першою статті 383 КПК у касаційному порядку можуть бути перевірені вироки апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції.

14. Відповідно до частини другої статті 398 КПК вирок апеляційного суду, постановлений ним як судом першої інстанції, може бути скасований або змінений у зв'язку з однобічністю, неповнотою дізнання, досудового чи судового слідства або невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи.

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 ТА ПІДПУНКТУ "С" ПУНКТУ 3 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

15. Заявник скаржився на те, що його права, гарантовані пунктом 1 та підпунктом "с" пункту 3 статті 6 Конвенції, було порушено під час провадження у Верховному Суді України. Відповідні частини положень, на які посилався заявник, передбачають таке:

"1. Кожен має право на справедливий … розгляд … судом, … який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

...

3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

...

(c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя; ...".

A. Прийнятність

16. Суд зазначає, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

1. Відсутність безоплатної правової допомоги під час провадження у Верховному Суді України (пункт 1 та підпункт "с" пункту 3 статті 6 Конвенції)

17. Заявник стверджував, що складність його справи, ризик засудження до довічного ув'язнення, що є найсуворішим видом кримінального покарання, а також відсутність у нього будь-якого доходу вимагали забезпечення йому державою безоплатної правової допомоги під час провадження у Верховному Суді України. З огляду на те, що національне законодавство визнавало таку потребу під час досудового слідства і розгляду справи судом першої інстанції, заявник вважав незрозумілим та невиправданим ненадання йому безоплатної правової допомоги під час подальшого провадження.

18. Уряд стверджував, що національні суди діяли відповідно до кримінально-процесуального законодавства, яке не передбачало обов'язкового надання правової допомоги під час касаційного провадження, якщо, як у справі заявника, не ставилось питання про погіршення становища засудженого. У зв'язку з цим Уряд зазначив, що судом першої інстанції заявника було засуджено до довічного позбавлення волі, найсуворішого виду покарання, яке не могло бути більш суворим. Уряд не погодився, що відсутність у нього безоплатної правової допомоги на цій стадії суперечила інтересам правосуддя.

19. Насамперед Суд зазначає, що згідно з його практикою гарантії підпункту "с" пункту 3 статті 6 Конвенції не припиняють своєї дії після закінчення провадження у суді першої інстанції (див. рішення у справах "Мефта та інші проти Франції" [ВП] (Meftah and Others v. France) [GC], заяви № 32911/96, № 35237/97 та № 34595/97, пункт 40, ЄСПЛ 2002VII, та "Морейра Феррейра проти Португалії" (№ 2) [ВП] (Moreira Ferreira v. Portugal (№ 2) [GC], заява № 19867/12, пункт 64, ECHR 2017).

20. Право обвинувачених у вчиненні злочинів на безоплатну правову допомогу, що є однією з зазначених гарантій, залежить від двох умов: якщо така особа не має достатньо коштів для оплати правової допомоги та якщо інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога (див., серед інших джерел, рішення у справі "Фам Хоанг проти Франції" (Pham Hoang v. France), від 25 вересня 1992 року, пункт 39, Серія A № 243).

21. Щодо першої зазначеної умови Суд зауважує, що під час досудового слідства та провадження у суді нижчої інстанції заявнику було призначено захисника, що свідчило про визнання органами влади того, що в нього були фінансові труднощі. По-друге, що стосується того, чи вимагали "інтереси правосуддя" надання йому безоплатної правової допомоги під час провадження у Верховному Суді України, то ключовими пунктами для розгляду є серйозність питання, про яке йшлося, та характер цього провадження (див. рішення у справі "Максименко проти України" (Maksimenko v. Ukraine), заява № 39488/07, пункт 27, від 20 грудня 2011 року, з подальшими посиланнями). З огляду на те, що заявнику могло бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі - максимально можливе покарання, в Суду немає сумнівів, що він потребував правової допомоги (там само, пункт 28).

22. Суд також зазначає, що відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК), коли Верховний Суд України перевіряє у касаційному порядку вирок апеляційного суду, постановлений ним як судом першої інстанції, як у цій справі, така перевірка стосується не тільки питань права. Вона також стосується перевірки об'єктивності та повноти досудового слідства, судового слідства у суді першої інстанції та відповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи. Відповідно характер провадження у Верховному Суді України також вимагав забезпечення заявнику правової допомоги в інтересах правосуддя (там само, пункт 29).