Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Карінгтон та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Андре Потоцький (<…>), Голова,

Сіофра О’Лірі (<…>),

Мартіньш Мітс (<…>), судді,

а також Лів Тігерштедт (<…>), в. о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 07 грудня 2017 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено в той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначеними у переліку в додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Перелік заявників та відповідні деталі заяв наведені в таблиці у додатку.

4. Заявники скаржилися на надмірну тривалість кримінальних проваджень та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх спільно в одному рішенні.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

6. Заявники скаржилися, що тривалість кримінальних проваджень у їхніх справах була несумісною із вимогою "розумного строку" та на відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Вони посилались на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції, які передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"При визначенні…будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…кожен має право на … розгляд його справи упродовж розумного строку [а] … судом…".

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.".

7. Суд повторює, що розумність тривалості судового розгляду повинна оцінюватися в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників та відповідних органів влади, а також важливість предмету спору для заявників (див. серед багатьох інших джерел рішення у справах "Пелісьє та Сассі проти Франції" (<…>) [ВП], заява № 25444/94, п. 67, ЄСПЛ 1999-II, та "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП], заява № 30979/96, п. 43, ЄСПЛ 2000-VII).

8. У справі "Меріт проти України" (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01, рішення від 30 березня 2004 року, Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

9. Розглянувши всі наявні матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання, Суд вважає, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".

10. Суд також зазначає, що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг.

11. Таким чином, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті6 та статті 13 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

12.Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".