Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Літвінюк проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Андре Потоцький (<…>), Голова,

Мартіньш Мітс (<…>),

Ладо Чантурія (<…>), судді,

та Анна-Марія Дуге (<…>), в. о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 06 лютого 2018 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 55109/08), яку 29 жовтня 2008 року подала до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянка України пані Людмила Антонівна Літвінюк (далі - заявниця).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений - п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. 23 квітня 2015 року про скарги на тривалість провадження та відсутність юридичних засобів захисту у зв’язку з цим було повідомлено Уряд, а решту заяви було оголошено неприйнятною відповідно до пункту 3 правила 54 Регламенту Суду .

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. Заявниця народилась у 1955 році та проживає у м. Сімферополі. Вона є одинокою матір’ю та має сина, якому на момент відповідної події було вісім років.

5. 24 липня 1995 року заявницю було збито тролейбусом. Вона отримала відкриту черепно-мозкову травму та струс головного мозку. У результаті заявниці було встановлено належну групу інвалідності (третя група інвалідності).

6. У січні 1996 року заявниця звернулась із позовом до Центрального районного суду м. Сімферополя проти Сімферопольського тролейбусного парку, вимагаючи відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої її здоров’ю в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Зокрема, в якості матеріальної шкоди заявниця вимагала відшкодування за медикаменти, додаткове харчування, санаторно-курортне лікування, транспортні витрати та компенсацію за втрачений заробіток.

7. 25 лютого 2003 року заявниця подала заяву до Суду (Справа "Літвінюк проти України" (Litvinyuk v. Ukraine), заява № 9724/03) зі скаргами, inter alia, за пунктом 1 статті 6 Конвенції на тривалий розгляд її справи національними судами.

8. 01 лютого 2007 року, коли провадження тривало у національних судах, Суд ухвалив рішення за першою заявою заявниці ( № 9724/03), встановивши, що тривалість провадження у її справі була надмірною. Суд розглянув період після 11 вересня 1997 року, коли Конвенція набула чинності для України. Тривалість провадження, розглянутого у межах компетенції Суду, становила дев’ять років та двадцять два дні.

9. Суд, зокрема, зазначив таке:

"47. Щодо питання важливості предмета спору для заявниці Суд зазначає, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди заявниця серйозно постраждала і отримала групу інвалідності. Беручи до уваги те, що заявниця була одинокою матір’ю і мала на вихованні дитину, відшкодування за втрату заробітку і витрат, пов’язаних з поганим станом здоров’я, були беззаперечно важливими для заявниці. Суд, таким чином, вважає, що предмет спору заявниці вимагав швидкого рішення щодо її скарг.".

10. 27 березня 2007 року Сімферопольський районний суд залишив позов заявниці без задоволення. 24 грудня 2007 року Апеляційний суд Автономної Республіки Крим скасував це рішення та повернув справу до суду першої інстанції на новий розгляд. 23 квітня 2008 року Верховний Суд України залишив без змін рішення апеляційного суду.

11. 13 травня 2009 року Сімферопольський районний суд частково задовольнив позов заявниці. 29 липня 2009 року Апеляційний суд Автономної Республіки Крим скасував це рішення та повернув справу до суду першої інстанції на новий розгляд. 15 жовтня 2009 року Верховний Суд України залишив без змін рішення апеляційного суду.

12. 10 листопада 2009 року Сімферопольський районний суд залишив без розгляду позов заявниці у зв’язку з тим, що 28 жовтня 2009 року та 10 листопада 2009 року вона не з’явилась у судові засідання без поважних причин. Заявниця подала апеляційну скаргу на цю ухвалу, стверджуючи, що її не було повідомлено про зазначені судові засідання. 27 січня 2010 року Апеляційний суд Автономної Республіки Крим залишив апеляційну скаргу заявниці без задоволення. Суд зазначив, що заявницю було належним чином повідомлено про час та місце судових засідань. 05 жовтня 2011 року Верховний Суд України залишив без змін рішення судів нижчої інстанції. Подальша спроба заявниці ініціювати перегляд зазначених рішень за нововиявленими обставинами була безрезультатною.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Цивільний процесуальний кодекс (зі змінами від 16 червня 2009 року)

13. Відповідно до пункту 15 частини першої статті 293 та пункту 2 частини першої статті 324 Цивільного процесуального кодексу ухвали суду першої інстанції щодо залишення заяви без розгляду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку та у касаційному порядку після їх перегляду в апеляційному порядку.

14. Інші відповідні положення кодексу передбачають:

Стаття307. Повноваження апеляційного суду

"2. ... апеляційний суд має право:

(1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення [оскаржуваної] ухвали без змін;

(2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу;

(3) змінити ухвалу;

(4) скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд суду першої інстанції.".

Стаття336. Повноваження суду касаційної інстанції

"2. ... суд касаційної інстанції має право:

(1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення [оскаржуваної] ухвали без змін;

(2) скасувати ухвалу і передати питання на розгляд суду першої або апеляційної інстанції;

(3) змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті;

(4) скасувати ухвалу і залишити в силі ухвалу, що була помилково скасована апеляційним судом.".

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

15. Заявниця скаржилась на те, що тривалість цивільного провадження у її справі після ухвалення Судом рішення за її першою заявою ( № 9724/03) була несумісною з вимогою "розумного строку" та на відсутність у неї ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Вона посилалась на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції , які передбачають:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, ..., який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру...".

Стаття 13