Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Краснякови та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Андре Потоцький (<…>), Голова,

Сіофра О’Лірі (<…>),

Мартіньш Мітс (<…>), судді,

та Лів Тігерштедт (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 23 листопада 2017 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначеними у переліку в додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Перелік заявників та відповідні деталі заяв наведені у переліку в додатку.

4. Заявники скаржилися на надмірну тривалість цивільних проваджень та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту. Деякі заявники скаржилися також за іншими положеннями Конвенції.

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх одночасно в одному рішенні.

II. ЩОДО LOCUS STANDI ПАНА СЕРГІЯ ВІКТОРОВИЧА САМІЩЕНКА

6. Щодо скарг заявника у заяві № 60072/08 Суд зазначає, що 06 листопада 2014 року, під час розгляду справи у Суді, заявник помер. Син заявника, п. Сергій Вікторович Саміщенко, заявив про своє бажання підтримувати заяву від імені свого батька. Оскільки така заява відповідає практиці Суду, він не вбачає підстав для відмови у її задоволенні (див., серед інших джерел, рішення у справах "Беньямінсон проти України" (Benyaminson v. Ukraine), заява № 31585/02, п. 83, від 26 липня 2007 року, та "Горватова проти Словаччини" (Horvathova v. Slovakia), заява № 74456/01, пп. 25-27, від 17 травня 2005 року). Проте у цьому тексті посилання робитимуться на заявника.

III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

7. Заявники скаржилися, зокрема, на те, що тривалість цивільних проваджень у їхніх справах була несумісною із вимогою "розумного строку", та на відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Вони посилались на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції , які передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, …, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру...".

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.",

8. Суд зазначає, що у заяві № 52865/08 період, який має бути розглянуто у зв’язку зі скаргою щодо "розумного строку", слід відраховувати від 11 вересня 1997 року - дати, коли Україною було визнано право на подання індивідуальної заяви до Суду. Відповідно частина скарги, що стосується провадження до 11 вересня 1997 року, має бути визнана неприйнятною, оскільки вона виходить за межі компетенції Суду ratione temporis (див. рішення у справі "Агрокомплекс проти України" (Agrokompleks v. Ukraine), заява № 23465/03, п. 101, від 06 жовтня 2011 року). Отже, Суд визнає цю частину заяви № 52865/08 неприйнятною відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції .

9. Суд повторює, що розумність тривалості судового розгляду повинна оцінюватися в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявників (див. рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП], заява № 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII).

10. У справі "Красношапка проти України" (Krasnoshapka v. Ukraine) заява № 23786/02, від 30 листопада 2006 року Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

11. Розглянувши всі наявні матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання, Суд вважає, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".

12. Суд також зазначає, що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг.

13. Таким чином, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції .

IV. ІНШІ СКАРГИ

14. У заявах № 52865/08 та № 60072/08 заявники скаржилися також за іншими статтями Конвенції.

15. Суд розглянув заяви, наведені у переліку в додатку, та вважає, що з огляду на всі наявні в нього матеріали та належність оскаржуваних питань до сфери його компетенції, ці скарги не відповідають критеріям прийнятності, викладеним у статтях 34 і 35 Конвенції , та не виявляють жодних ознак порушень прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї.

Отже, ця частина заяв має бути відхилена відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції .

V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

16.Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".

17. Зважаючи на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, рішення у справі "Красношапка проти України" (Krasnoshapka v. Ukraine), заява № 23786/02, пп. 61 та 66, від 30 листопада 2006 року), Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені у переліку в додатку.