Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Дудніков та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Вінсент А. Де Гаетано (<…>), Голова,

Егідіюс Кюріс (<…>),

Габріеле Куцско-Штадльмайєр (<…>), судді,

а також Карен Рейд (<…>), Секретар секції,

після обговорення за зачиненими дверима 16 березня 2017 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначеними у переліку в додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Перелік заявників та відповідні деталі заяв наведені у переліку в додатку .

4. Заявники скаржилися на надмірну тривалість цивільних проваджень та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту. Деякі заявники також скаржилися за іншими положеннями Конвенції.

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх одночасно в одному рішенні.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

6. Заявники скаржилися, зокрема, на те, що тривалість цивільних проваджень була несумісною із вимогою "розумного строку" та на відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Вони посилались на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції , які передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на … розгляд його справи упродовж розумного строку … судом, …, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.".

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.".

7. Розглянувши всі наявні матеріали, Суд вважає, що скарги заявника у заяві № 1326/08 щодо провадження у період з 03 лютого 1997 року по 10 вересня 1997 року мають бути відхилені як такі, що є несумісними з ratione temporis, оскільки Конвенція набула чинності для України 11 вересня 1997 року.

8. Крім того, скарги заявника у заяві № 45407/10 щодо провадження у період з 23 березня по 23 листопада 2011 року мають бути відхилені, оскільки не виявляють жодних ознак порушень прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї.

9. Зважаючи на інші скарги за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції , Суд повторює, що розумність тривалості судового розгляду повинна оцінюватися в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявників (див. рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП], № 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII).

10. У групах справ "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, від 09 листопада 2004 року, та "Єфименко проти України" (Efimenko v. Ukraine), заява № 55870/00, від 18 липня 2006 року, Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

11. Розглянувши всі наявні матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".

12. Суд також зазначає, що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг.

13. Таким чином, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції .

III. ІНШІ СКАРГИ

14. Деякі заявники також скаржилися за іншими статтями Конвенції.

15. Суд розглянув заяви, наведені у переліку в додатку, та вважає, що з огляду на всі наявні в нього матеріали та належність оскаржуваних питань до сфери його компетенції ці скарги не відповідають критеріям прийнятності, викладеним у статтях 34 і 35 Конвенції , та не виявляють жодних ознак порушень прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї.

Отже, ця частина заяв має бути відхилена відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції .

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

16.Стаття 41 передбачає таке:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".

17. Зважаючи на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, рішення у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, пп. 109 та 112, від 09 листопада 2004 року), Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені у переліку в додатку .