Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Дяченко та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Нона Цоцорія (<…>), Голова,

Габріеле Куцско-Штадльмайер (<…>),

Лятіф Гусейнов (<…>), судді,

та Лів Тігерштедт (<…>), в. о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 15 червня 2017 року,

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначені у переліку в додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Перелік заявників та відповідні деталі заяв наведені у таблиці в додатку.

4. Заявники скаржилися на надмірну тривалість цивільних проваджень та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту. У заяві № 9783/09 заявник скаржився також за іншими положеннями Конвенції.

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх одночасно в одному рішенні.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

6. Заявники скаржилися, зокрема, на те, що тривалість цивільних проваджень була несумісною із вимогою "розумного строку", та на відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Вони посилались на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції , які передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, .... який ... встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.".

Стаття 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.".

7. Розглянувши всі наявні матеріали, Суд вважає, що скарги заявників у заяві № 26417/08 щодо провадження у період з 27 березня 1997 року по 10 вересня 1997 року є несумісними ratione temporis та мають бути відхилені відповідно до пункту 3 та 4 статті 35 Конвенції , оскільки Конвенція набула чинності для України 11 вересня 1997 року.

8. Щодо інших скарг за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції Суд повторює, що розумність тривалості судового розгляду повинна оцінюватися в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявників (див. рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП], № 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII).

9. У групах справ "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine, № 41984/98, від 09 листопада 2004 року) та "Єфименко проти України" (Efimenko v. Ukraine, № 55870/00, від 18 липня 2006 року) Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

10. Розглянувши всі наявні матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання, Суд вважає, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".

11. Суд також зазначає, що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг.

12. Таким чином, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції .

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ВІДПОВІДНО ДО УСТАЛЕНОЇ ПРАКТИКИ

13. У заяві № 9783/09 заявник подав іншу скаргу, яка також порушує питання щодо Конвенції відповідно до усталеної практики Суду (див. додаток). Ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції , а також вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною. Розглянувши всі наявні матеріали, та з огляду на його висновки в рішенні у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Ivanov v. Ukraine), № 40450/04, від 15 жовтня 2009 року), Суд вирішує, що вона також вказує на порушення Конвенції.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

14.Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".

15. Зважаючи на наявні в нього документи та свою практику (див., зокрема, "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine, № 41984/98, пп. 109 і 112, від 09 листопада 2004 року), Суд вважає за доцільне присудити суми, зазначені у переліку в додатку.