Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Соколов та інші проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Ханлар Гаджієв (<…>), Голова,

Фаріс Вегабовіч (<…>),

Карло Ранцоні (<…>), судді,

та Хасан Бакірчі (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 15 грудня 2016 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявами, поданими у різні дати, зазначеними у переліку в додатку, до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Про заяви було повідомлено Уряд України (далі - Уряд).

3. Перелік заявників та відповідні деталі заяв наведені в додатку.

4. Заявники скаржилися на надмірну тривалість цивільних проваджень та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту. Деякі заявники скаржилися також за іншими положеннями Конвенції.

I. ОБ’ЄДНАННЯ ЗАЯВ

5. Беручи до уваги схожість предмета заяв, Суд вважає за доцільне розглянути їх одночасно в одному рішенні.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

6. Заявники скаржилися, зокрема, на те, що тривалість цивільних проваджень була несумісною із вимогою "розумного строку" та на відсутність ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим. Вони посилались на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції, які передбачають таке:

Пункт 1 статті 6

"При визначенні його цивільних прав та обов’язків ... кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку [а] ... судом ...".

Стаття Конвенції 13

"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.".

7. Суд повторює, що розумність тривалості судового розгляду повинна оцінюватися в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявників та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявників (див. "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП], № 30979/96, п. 43. ECHR 2000-VII),

8. У справах "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), № 41984/98, від 9 листопада 2004 року, та "Єфименко проти України" (Efimenko v. Ukraine), № 55870/00, від 18 липня 2006 року, Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

9. Розглянувши всі наявні матеріали, Суд не вбачає жодних фактів або аргументів, здатних переконати його дійти іншого висновку щодо прийнятності та суті цих скарг. З огляду на свою практику з цього питання Суд вважає, що у цій справі тривалість проваджень була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".

10. Суд також зазначає, що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту щодо цих скарг.

11. Таким чином, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ВІДПОВІДНО ДО УСТАЛЕНОЇ ПРАКТИКИ

12. У заяві № 7192/04 заявник подав також скарги за іншими положеннями Конвенції відповідно до усталеної практики Суду (див. перелік у додатку). Ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції, вони також не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними. Розглянувши всі наявні матеріали, та з огляду на його висновки в рішенні у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), № 40450/04, від 15 жовтня 2009 року, Суд вирішує, що вони також вказують на порушення Конвенції.

IV. ІНШІ СКАРГИ

13. Деякі заявники скаржилися також за іншими статтями Конвенції.

14. Суд розглянув заяви, наведені у переліку, та з огляду на наявні у нього документи та тією мірою, якою оскаржувані питання охоплюються його компетенцією, Суд визнає, що ці скарги не відповідають критеріям прийнятності, передбаченим статтями 34 і 35 Конвенції, та не виявляють жодних ознак порушень прав і свобод, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї.

Із цього випливає, що ця частина заяви повинна бути відхилена відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції.

V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

15.Стаття 41 Конвенції передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.".