Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі "Петриченко проти України"

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Андре Потоцький (<…>), Голова,

Ганна Юдківська (<…>),

Сіофра О’Лірі (<…>), судді,

та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 21 червня 2016 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

1. Справу було розпочато за заявою (№ 2586/07), яку 12 грудня 2006 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Валерій Петрович Петриченко (далі - заявник).

2. Уряд України (далі - Уряд) на останніх етапах провадження представляла виконувач обов’язків Урядового уповноваженого пані О. Давидчук з Міністерства юстиції.

3. Заявник стверджував, зокрема, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень у його справі щодо пенсії.

4. 31 березня 2011 року Голова п’ятої секції вирішив повідомити про заяву Уряд.

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1940 році та проживає у м. Києві.

6. У жовтні 2004 року заявник звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до районного управління Пенсійного фонду України про виплату стверджуваної заборгованості по виплаті пенсії та відшкодування моральної шкоди. У своєму позові заявник зазначав, зокрема, що за статтею 46 Конституції України він має право на пенсію у розмірі, не нижчому від прожиткового мінімуму. Проте у відповідний час розмір його пенсії був нижчим від встановленого розміру прожиткового мінімуму.

7. 25 жовтня 2004 року суд відмовив заявнику у задоволенні позову у зв’язку з необґрунтованістю, зазначивши, що Пенсійним фондом України не було допущено порушення підзаконних актів. 3 лютого 2005 року та 14 червня 2006 року відповідно Апеляційний суд м. Києва та Вищий адміністративний суд України залишили рішення суду першої інстанції без змін. Жоден з цих судів не розглянув доводи заявника за статтею 46 Конституції щодо невідповідності розміру його пенсії прожитковому мінімуму.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

8. Відповідне національне законодавство наведено в рішенні у справі "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine) (заява № 63566/00, пп. 13-19, від 18 липня 2006 року).

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

9. Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на те, що національні суди не розглянули його доводи про те, що розмір його пенсії було встановлено всупереч вимогам Конституції. Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено таке:

"Кожен має право на справедливий ... розгляд його справи ... судом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру...".

A. Прийнятність

10. Суд зазначає, що ця заява не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції . Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

11. Заявник стверджував, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, а також не розглянули його доводи щодо невідповідності розміру його пенсії вимогам Конституції.

12. Уряд послався на практику Суду, згідно з якою пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов’язує національні суди надавати докладні відповіді на кожен аргумент, наведений позивачем. Крім того, перш за все національні органи влади, а саме суди, повинні вирішувати проблеми тлумачення національного законодавства та оцінки фактів (див. рішення у справі "Гаєвський проти України" (Gayevskiy v. Ukraine), заява № 60725/00, від 11 січня 2005 року). Уряд стверджував, що національні суди належним чином розглянули доводи заявника та винесли добре обґрунтовані рішення, при цьому розмір пенсійних виплат заявнику було розраховано відповідно до статті 46 Конституції України.